Автор обкладинки Ольга Штонда

1. Як ви сприйняли новину про війну. Чи вірили ви, що росія може її розпочати?

Я розуміла, що росія може розпочати війну. Незадовго до повномасштабного вторгнення ми якраз обговорювали це з сестрою. Вона розповіла історію про свого колега, який збирав речі і всю ніч не спав у очікуванні нападу. Спершу їм в офісі було смішно від того, але потім вони вспомнили, що цей хлопець родом із Донецька і в 2014 він уже тікав від війни до Харкова. Після подій у Криму та на Донбасі, можливе вторгнення росії не здавались чимось нереальним. Я згадую, як на початку лютого я збирала речі у довгоочікувану подорож до Мексики, коли над моєю квартирою в Харкові дуже низько пролетів військовий вертоліт. У той момент мені вперше стало страшно, бо я уявила, що починається війна і він зараз буде стріляти по дому. Але вірити в повномасштабне вторгнення зовсім не хотілося, бо здавалося, що в сучасному світі добиватися чогось збройними конфліктами вже зовсім безглуздо. Тому я зібрала речі для подорожі, не думаючи, що, можливо, це будуть єдині речі, які в мене залишатимуться. А вже 24 лютого я дзвонила батькам, що живуть під Чугуєвом, і плакала. Потім усі дні злилися в один.

2. Чи змінився ваш звичний життєвий розклад?

Так, мій розклад дуже змінився. Я, як мабуть і всі українці, зараз майже нескінченно мониторю новини і це важко контролювати. Здається, що звичного життя ніколи не було. Тільки якщо є тісний дедлайн, я можу повністю поринути у роботу як у довоєнні години, тому я навіть радію терміновим завданням. А ще тепер вранці і ввечері я довго розмовляю з батьками по телефону, вони все ще знаходяться під Харківом, а я поки що застрягла на іншому континенті.

3. Чим ви зараз займаєтеся?

Звичайно, всі думки зараз зайняті війною в Україні і всі сили хочеться спрямовувати на допомогу країні та висвітлення цієї теми. Тому я шукаю “work-war balance”, щоб робити і ті, інше. Наприклад, зараз я почала працювати над довготривалим книжковим проектом, а в перервах я створюю роботи на тему війни для соціальних мереж та виставок.

4. Як війна позначається на вашій творчості?

Я пам'ятаю як на другий день війни мені написала крута арт-директорка з пропозицією проілюструвати статтю на тему менеджменту. Я спочатку погодилася, бо раніше мріяла з нею поспівпрацювати. Але в наступні дні ситуація в Україні становилася тільки гіршою, і я зрозуміла, що я просто не в змозі думати ні про що, крім війни. Довелося вибачитися і відмовитися, чого раніше зі мною не траплялося. Але про це я не жалкую. За кілька днів я проілюструвала статтю про війну української журналістки Катерини Міщенко для швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung, потім створила ілюстрацію до “Заповіту” Шевченка для французької газети Le 1 hebdo. А згодом я все ж таки знайшла сили для роботи на “мирні” теми, бо в мене є мотивація працювати для нашого майбутнього. Але персональна творчість виходить тільки про війну, що дуже відрізняється від того, що я робила раніше. Але це все, про що я думаю зараз.

5. Хто та що для вас є джерелом натхнення?

Українці та їхнє єднання в спільній боротьбі — це те, що надихає мене і, гадаю, весь світ.

6. За ким із митців ви спостерігаєте сьогодні (це ті ж самі люди, що були до війни)?

Я обожнюю українську ілюстраторську спільноту, яка за годину війни стала потужною інформаційною зброєю. Всі українські ілюстратори, творчістю яких я захоплювалася до війни, демонструють надзвичайно точні роботи, що часто супроводжуються важливими меседжами, а водночас це створює дуже сильний ефект. За це я дуже вдячна моїм колегам Марі Кінович, Анні Сарвірі, Олегу Грищенку, Жені Олійник, Жені Гайдамаці, Олександру Шатохіну, Ані Іваненко та Жені Полосіній, Юлії Тіверітіній, Грасі Олійко, Вероніці Котик, Маші Фої, та іншим. Натомість, я з огидою почала відписуватися від російських ілюстраторів, які у найсміліших проявах вичавлюють із себе жалюгідне “нєт війне”, а в більшості випадках просто вдають, що нічого не відбувається, у той час, коли їх солдати в сусідній країні вбивають дітей, ґвалтують жінок і руйнують міста під схвалення великої частини росіян, серед яких ці митці існують.

7. Яка з останніх подій вас потішила?

Щодня тішуся дізнатися, що мої близькі та друзі живі. Ну і перемоги ЗСУ дуже піднімають настрій, як від недавнього затоплення Москви або звільнення населених пунктів поблизу Харківу, які мені дуже знайомі і рідні.

8. У чому ви знаходите розраду від новин та подій?

У велосипедних прогулянках із добрячим фізичним навантаженням. Я і в мирний час таким чином підтримувала своє фізичне і ментальне здоров'я, і ​​зараз. Що цікаво, мої друзі велосипедисти, які залишилися в Харкові, також не відмовляються від велосипедних прогулянок та тренувань, хоча щоразу ризикують потрапити під обстріл. Це вкотре мені нагадує, що українців не здолати.