Чоловік говорить: художник Віктор Сидоренко

У Національному музеї «Київська картинна галерея» проходить виставка робіт Віктора Сидоренка. Тут представлені картини і графічні композиції із серії «Сполохи чорнозему» та авторський фільм художника «Чорна земля. Вимушена дезорієнтація».

Академік Віктор Сидоренко вважається одним з провідних фігур у сучасному українському мистецтві. Його творчий шлях розпочався ще в епоху пізнього радянського періоду, коли він використовував реалізм як основу для відображення життя. З поступом часу художник звернувся до постмодернізму, досліджуючи перетворення особистості в сучасному світі, де співіснують індивідуальне та архетипне, жорсткі рамки та абсолютна неозначеність. 

Новий проєкт «Чорна земля» був створений упродовж 2022-2023 років. Він відображає не тільки події російсько-української війни, а й непрості загальні питання буття людини: апелює до історичного досвіду, змішує особисте і загальне, конкретне й абстрактне, символічне.

Редакція Marie Claire поспілкувалася з художником та задала питання для рубрики “Чоловік говорить”.

Чоловік говорить: художник Віктор Сидоренко-Фото 1

Яким повинен бути «справжній чоловік»?

У «справжніх чоловіків» є завдання, які вони повинні вирішувати – спокійно, впевнено, переконливо.

Які життєві уроки дали вам батьки?

Так сталося, що я виріс у депортованій сталінським режимом сім’ї, яка в силу різних історичних обставин була вимушена переїжджати з місця на місце. Родинний досвід цих переміщень привчив мене цінувати власну країну. 

У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» і «після»?

Мені здається, ці поворотні моменти існують лише до наступних поворотних моментів, а з них і складається життя. Через те життя і цікаве, що повсякчас дає можливість фіксувати чергування «до» і «після», адже ніколи точно не знаєш, що це насправді було – «доленосне» чи ні.

Що найбільше вас драйвить: в житті, роботі, стосунках?

Подобається, коли в житті, у стосунках відчувається енергетика – і самого життя, і стосунків; коли перебуваєш у процесі створення вагомого для тебе проєкту.

Як вам здається, ви вже знайшли себе?

Не знаю творчої людини, яка би знайшла себе. Перебуваючи у постійному пошуку, ми намагаємося рухатися вперед, досягати чогось для себе важливого. Іноді в цьому є дещо від марної праці Сізіфа: ти котиш цей камінь вгору, а він може знехтувати твоїми зусиллями. Існує така східна мудрість: коли ти вважаєш, що ідеш по прямій, то ти вже рухаєшся вниз; тож намагайся рухатися вгору.

Якими критеріями ви вимірюєте успіх?

З одного боку, успіх – це певна тактична фіналізація стратегічних зусиль. Однак більш важливим є те, що успіх це початок нового процесу, що провокує новий рух. Критерій цього руху – здатність і бажання іти вперед.

Як виглядає ваш стандартний день?

Максимально насичений різними подіями – від адміністративних до суто творчих. Вважаю марно прожитим день, коли не вдається попрацювати у майстерні.

Які якості партнера для вас важливі?

Відкритість, щирість, готовність наповнювати смислами спілкування, а відтак – ті якості, які створюють умови для можливості спільного зростання.

Яка людина ніколи не буде з вами поруч?

Загалом, це та людина, яка не має якостей, які перелічені в попередній відповіді.

Яка матеріальна річ – найцінніша для вас та чому?

У мене немає прив’язаності до матеріальних речей. Адже це просто речі, які виникають і зникають, хоча деякі з них існують довше за людей. До них не варто прив’язуватися, адже це їх сакралізує, і вони починають панувати над людиною і справжніми людськими цінностями.

Що ви вважаєте в житті найбільш важливим? Що найменш важливим?

Насамперед, це стосунки, спілкування з тими, хто для тебе має вагоме значення в житті. Взагалі-то це – здатність радіти кожному дню, який ти прожив недаремно, особливо в наші часи, коли кожний день може виявитися останнім. Тому радієш кожній простій прогулянці, прочитаній сторінці, побаченому фільму.

Читайте також: Чоловік говорить: Олександр Ярема, актор фільму “Лишайся онлайн” 

Який антивоєнний твір ви вважаєте геніальним?

На моє переконання, скільки б люди не відчували жах, дивлячись твори Отто Дікса, Кете Кольвіц, читаючи романи Ремарка, Гемінґвея чи Маркеса, скільки би не згадували «Герніку» Пікассо, сюжети Сартра чи Камю, – це не є абсолютним запобіжником війни. Звісно, рефлексування воєнних подій у свідомості та їхнє зображення в творах мистецтва та й сама ідея спротиву війні напряму запобігти самій війні не спроможні.

Художник репрезентує погляди, роздуми, узагальнення, які переважно можуть бути зрозумілими людям зі схожим життєвим досвідом. Але пропаганда, якщо вона діє «в лоб», є більш дієвою і здатна впливати на свідомість мільйонів. Романи Ремарка читали не тільки люди, які прагнули зменшити насилля, а й ті, хто потім будував нацистську державу. Великі твори, як не дивно, попри їх антивоєнну спрямованість, активно не діють. Зображення насильства в мистецтві може працювати зі свідомістю зовсім не так, як передбачалося. І якщо можна казати про наявність значних творів, присвячених воєнній тематиці, то дуже важко говорити про те, що вони були здатні змінити суспільний погляд на війну.

Мистецтво це насамперед дослідження себе – і художником, і глядачем; через те його результати можуть бути тільки екзистенційними, світоглядними, лише опосередковано виходячи на якісь практичні обрії. За допомогою мого умовного персонажа я в своїй творчості досліджую людину, яка перебуває в різних історичних і соціальних обставинах як метафора і умовна конструкція руху і змін.

Ми мусимо досліджувати себе у світі, в якому живемо, та краще розуміти, що саме відбувається насправді. Кожний обирає свій спосіб такого дослідження. Мистецтво тут, як на мене, найкращий засіб.

Статті на тему