Чому варто прочитати романи про Патріка Мелроуза та подивитись екранізацію з Камбербетчем

Романи про Патріка Мелроуза, якого на екрані втілив Бенедикт Камбербетч, нарешті виходять по-русски у видавництві Фабула. 

Перші романи про Патріка Мелроуза почали виходити у Великій Британії ще у 90-х роках минулого століття. Проте тільки 2018 року персонаж став популярним у всьому світі — після появи мінісеріалу з Бенедиктом Камбербетчем у головній ролі. Самому Камбербетчу дуже подобаються книжки Едварда Сент-Обіна, тепер нагода полюбити твори цього британського письменника з'явилася і в українських читачів.

Читайте також: Книга місяця: «Місто жінок» Елізабет Гілберт

Романи про Патріка Мелроуза наскрізь просякнуті особливим британським гумором, а ситуації, в які потрапляє головний герой, не завжди насправді смішні, а навпаки – цілком трагічні. На перший погляд автор розповідає про світську життя лондонського бомонду, зацикленість людей на своєму соціальному статусі та ритуалах.

Але потім ти розумієш: це історія про душевні переживання людини, батьківське насильство та байдужість. Перша книжка розповідає про дитинство Патріка і знайомить із його сім'єю — передусім із батьком-диктатором, який знущається з сина і дружини. У другій книжці йдеться вже про дорослого Патріка та наслідки складного детства. Він є типовим представником золотої молоді — вживає наркотики та алкоголь, марнує свою життя.

Едвард Сент-Обін

Сент-Обін технічно згладжує гострі кути — страшні моменти читач із легкістю проковтує, майже не помічаючи їх за іронією автора. І тільки потім приходити до усвідомлення того, що бути Патріком Мелроузом дуже страшно. 

Книга актуальна саме у своїй трагікомедійності. Marie Claire з видавництвом «Фабула» підготували уривок із роману Едварда Сент-Обіна «Не зважай», у якому йдеться про матір Патріка. 

Раніше Елінор думала, що Девід вигідно вирізняється з-поміж дрібнопомісних англійських аристократів, цього племені снобів і вічних далеких родичів, готових з'явитися на ваш перший зов, чи за скорботних обставин, чи на вечірку за містом, що живуть чужими спогадами та спогадами життя предків, хоча ті й жили зовсім інакше. На самому початку знайомства вона поважала, що Девід — перша людина, яка її по-справжньому розуміє. Зараз він став останнім, у кого вона шукала б розуміння. Таку зміну важко було пояснити. 

Елінор намагалася не піддаватися спокусі і не звинувачувати Девіда в найнижчому бажанні заволодіти її грошима, щоб задовольнити свої мрії про солодку життя. Можливо, все було наоборот: саме її гроші його зіпсували. Незабаром після весілля він закинув медицину і якусь годину обговорював задум відкрити її на гроші пансіон для алкоголіків. 

У певному сенсі він досяг успіху.

Думка про необхідність побачитися з Девідом її лякала. Елінор дала спокій смолі на лобовому склі, важко вселася за руль масивного «б'юїка», проїхала мимо сходи вниз запиленою під'їзною доріжкою і зупинилася на півдорозі з холма. Їй треба було до Віктора Айзена, щоб звідти заздалегідь виїхати з Анною до аеропорту, але спочатку слід привести себе до ладу. У подушечці під водійським сидінням ховався пляшечка коньяку «Бісквіт». У торбинці були жовті пігулки для бодьорості та білі пігулки від страху та паніки, що виникали разом із бадьорістю. На Елінор чекала довга дорога, тому вона прийняла не дві, а чотири жовті пігулки, а потім додала до них ще дві білі, щоб компенсувати збільшену дозу бадьорості, та запила все половиною пляшки коньяку. Від першого ковтка її передерло, затрусило. Алкоголь ще не подіяв, але в організмі вже щось перемкнулося, і її затопила гаряча хвиля вдячності. 

Розслаблено відкинувшись на сидінні, Елінор подивилася біля зеркало на лобовому склі і вперше за сьогодні собі пізнала — вона обернулася у своє тіло, як сновида повертається в постіль після ночних блукань. За щільно зачиненими окнами «б'юїка» чорно-білі сороки безшумно перепурхували з одного виноградного куща на інший, соснові хвоїнки чітко, шкірною голочкою виділялися на тлі блідого неба, дочиста виметеного сильним вітром, що віяв уже другий день. Елінор знову запустила двигун і поїхала, неповажно виляючи на крутій вузькій дорозі.