UA
RU

Р'иригентка Наталія ПонмарчуРе: «вийти всереРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРРР В»

Редагувати переклад
У чому унікальність австрійської музики та австрійської виконавської школи? Як Україна долає культурні кордони зі світом? Чи складно в наш час бути жінкою-диригенткою? Про це і не тільки йшлося під час public talk за участю диригентки Наталії Пономарчук та арт-директорки громадської ініціативи «Відкрита музика міста» Ганни Ставиченко.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 1

Public talk було започатковано «Відкритою музикою міста» у партнерстві з Національною філармонією України та Міжнародним музичним фестивалем «Австрійська осінь». Публічна розмова відбулася перед концертом Київського камерного оркестру Національної філармонії України під орудою Наталії Пономарчук та всесвітньо визнаного угорського віолончеліста Ласло Феньо. Marie Claire Ukraine виступає медіа-партнером проекту та публикує текстову версію бесіди.

Наталіє, ти розробляла програму фестивалю «Австрійська осінь» – розкажи, будь ласка, як саме готувалася концепція програми, як обиралась солісти, які були труднощі?

Назва фестивалю «Австрійська осінь» говорити сама за себе: музика цього фестивалю та солісти пов'язані з Австрією. Програма київського концерту складена з віденської музыки: представлена ​​віденська школа стара і нова; гарний ланцюг - Гайдн, Шуберт, Веберн. Він показує, як розвивалося музичне мистецтво Австрії і наскільки потужним був вплив австрійської музики на те, що відбувалося у музичному світі взагалі, у всіх країнах.

Солісти фестивалю унікальні, українська публіка з ними не знайома чи мало знайома, натомість це знакові музыканты в європейському та світовому контексті. Просто нам буває нелегко подолати той кордон, який відокремлює Україну від європейських країн, та показати весь спектр музыки, виконавського мистецтва, яким володіє Європа та, зокрема, Австрія.

Це дуже високий мистецький рівень, дуже яскравий, самобутній. Тим більше неймовірно цікаво подивитись, як австрієць інтерпретує свою рідну музыку. Для австрійців музика – це їхня кров, це частина їхнього менталітету, частина повсякденної культури. Це среда чи контекст, у якому вони виховані і у якому живуть. Австрійські музыканты трохи інакше чують цю музыку, трохи інакше розуміють її. Ось якщо музыканта запитати: «Розкажи, як у тебе виходити так грати, звідки така манера, такий особливий шарм?», він ніколи не пояснити, бо це поколіннями успадковується, це якась загостреність слуху, звичка слухати музику, яка просякана фантастичним поєднанням фольклору – йодля, лендлера, шраммельмузік, традиційними для Австрії різдвяними та крещенськими піснеспівами… Це частина їхньої природи. Музика належить всьому світу, з одного боку, але їй притаманна й особлива приналежність до країни, з якої вона схожа.

Вкрай цікаво, як інтерпретують, наприклад, Гайдна чи Шуберта австрійські музыканты. Й дуже цікавий досвід – як вони ж інтерпретують німецьку музыку, наприклад, музыку Бетховена. Ось недавно на фестивалі концерт Бетховена грав Бенджамін Шмідт, видатний австрійський скрипаль зі світовим ім'ям, з яким мені пощастило познайомитися саме завдяки фестивалю «Австрійська осінь» та його засновнику Томасу Бруннеру. До речі, музикантам часто потрібен «посередник», який би допоміг зустрітися, зробив би можливою співтворчість людей, які заглиблені у творчість, мають шалені концертні графіки та низьку ймовірність зустрічі, а тим більше спільного музикування… Повертаючись до Бенжаміна – це було чудово! Ті, як Бенджамін Шмідт грав Бетховена, є унікальним. Я такого Бетховена ніколи не чула. Скрипковий концерт Бетховена – мій улюблений, я часто диригувала цей концерт, акомпануючи великій кількості прекрасних музикантів-скрипалів, я знайома з чисельними інтерпретаціями цього твору, але не чула нічого подібного до того, як зіграв його Бенджамін.

Самобутність його виконання відчулася вже на першій репетиції, було дивно, наскільки по-різному ми дивимось на ту саму музыку. Бенджамін Шмідт народився у Відні, невдовзі батьківщина переїхала до Зальцбурга, де він навчався у Моцартеумі, продовживши навчання у Curtis Institute of Music у Філадельфії. Сьогодні він викладає у Моцартеумі й живе у своєму рідному Зальцбурзі, який, за його словами, він ніколи не проміняв би на будь-яку столицю світу. Зальцбург, місто народження музичного генія всіх годин Моцарта, має особливу чарівність, особливу атмосферу, все там дихає музикою, все розмовляє мовою музики. Бенжамін розставив зовсім інші акценти в концерті Бетховена і показавши цю музыку зовсім у іншій перспективі.

Загалом, мета фестивалю (програми, запрошення солістів зокрема) у тому, щоб побачити зовсім інший горизонт, почути знану музыку з іншими сенсами, з іншої позиції, подивитись на неї очима людей, для яких ця музика – це частина душі, які розмовляють однією культурною мовою з Гайдном, Шубертом, Моцартом, Веберном. Акцентуація на австрійському репертуарі, на запрошенні австрійських музикантів, солістів, які нерідко продовжують сімейні традиції, виконавські музичні традиції багатьох поколінь – це можливість чути не тільки для слухачів, але й для музикантів, іншого світу, іншого видіння, іншої мови. Це і є культурна комунікація між Україною та Європою. Завдяки такій комунікації той культурний люфт, який утворився між Україною та Європою за години імперського панування, може бути подоланий.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 2

У чому особливість австрійської музики?

Звичайно, я ніколи не відповім на цей питання так ґрунтовно, як може відповісти музикознавець. Але мені добре зрозумілою є стилістика австрійської музыки, манера, звукоутворення, фраза… Багато пов'язано навіть із мовою. Наприклад, німецька мова, якою розмовляють в Австрії, відрізняється від німецької мови в Німеччині. Коли людина розмовляє німецькою, можна зрозуміти, звідки вона: австрійська німецька просто інакше звучить. Це миттєво відчувається. Те саме відбувається і з музикою. Особливість саме австрійської музики та стилю її виконання безумовно існує. Австрійський стиль дуже благородний, йому притаманні теплота і м'якість висловлювання.

Наприклад, до нашої зустрічі з Бенжаміном Шмідтом у музиці скрипкового концерту Бетховена моя увага була акцентована на симфонічному розвитку, симфонічній драматургії, я сприймала цей концерт насамперед як симфонію, а Бетховен – це вибухова енергія, це драма, хоча саме скрипковий концерт ліричних творів. Бенджамін показав іншого Бетховена: його сприйняття було сконцентроване на незрівняній красі, ліризмі, поетиці цієї музыки. В одному епізоді він мені сказав: «Подивись, який ландшафт, подивись, який відкривається обрій, яка краса, скільки світла!». Я відчула цю теплоту висловлювання, властиву австрійському музикування, навіть якщо це конфліктна музика – вона не буде надто жорсткою.

Жорстокість, жорсткість взагалі не типові для австрійської музики, мови та культури. Музика Моцарта, Шуберта… наприклад, у Шуберта було найбільш трагічне життя, яке я собі можу уявити, але його музика повна світла. Це так, як коли ти стоїш на краю відчаю, над прірвою, і в той момент тобі відкривається краса справжня, справжнє світло, мов янгельський світ. У Шуберта за цим світом – безодня горя, але ти не знаєш про це горе; музика тобі торкає, бентежити, але ти бачиш тільки світло над безоднею.

Розкажи про віолончеліста Ласло Феньо, запрошеного для участі у київському концерті «Австрійської осені».

Київська програма об'єднала Концерт для віолончелі До мажор Гайдна, Langsamer Satz Веберна та 14-й квартет Шуберта «Смерть та дівчина», аранжувань для камерного оркестру Густавом Малером. Це надзвичайно складна програма. Наприклад, 14-й квартет Шуберта є одним із найскладніших творів у музичній літературі взагалі. Жодний музикант не буде з цим сперечатися. Це справді надскладне завдання. Звичайно, ми пробуємо її вирішити, але мабуть ніколи не вирішимо уповні, бо це неможливо.

Читайте також: EXTER.Live — імерсивна перформанс-презентація в об'єктиві фотографа MARIE CLAIRE

У чому його складність?

Тут є багато складових, одна з яких стосується суто технічних виконавських аспектів, це дуже складно зіграти. І найбільша складність у тому, щоб забрати технологію та показати тільки мистецтво, чисте мистецтво. Ця музика досконала і вимагає від кожного музиканта абсолютної досконалості. Музиканти Київського камерного оркестру після репетиції з Ласло Феньо сказали: «Вогонь! Це просто вогонь! Стільки енергії, стільки світлої природи, надзвичайно потужної та радісної. Ласло справжній музикант, не актор. Трапляється зустрічати акторів-музикантів, які сфокусовані зовсім на інших промовах. А Ласло дуже справжній, і дуже щирий. Його заряд енергії, гумору та життєрадісність дуже пасують до музики Гайдна. Ця його вибухова енергія пронизує шкіряного музыканта в оркестрі та шкірного слухача в залі.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 3

Як вплинув карантин на ставлення публіки до класичної музики? Чи переоцінили ми ті, наскільки великою є розкіш доступу до живого мистецтва?

Ми ще досі в цих обставинах, ми не вийшли на берег для того, щоб подивитись, що з нами сталося, нам потрібна година для того, щоб зрозуміти все. Звичайно, онлайн-концерти – це гарна річ, бо ж я не можу сказати, що це негарна річ (сміється), але я в них не вірю і не сприймаю, не бачу за ними майбутнього. Онлайн-концерті я ніколи не слухаю, на жаль. Для когось це цікаво, для мене – не цікаво слухати музику через приймачі. Музика – це лише живий контакт, живий діалог, живі для живих. Така моя точка зору.

У світі ми зараз видим справжній тренд на жінок-диригенток, якого не було, коли ти розпочинала свою кар'єру. Що тобі бути жінкою-диригенткою?

Не має жодного значення жінка чи чоловік, важливо те, який ти музикант ,хто ти є, про що ти говориш через музыку, що тобі цікавити в музиці, як ти мислиш, що ти чуєш, який ти всередині. Бо який ти всередині, такою буде і твоя музика. Ось це важливо, а стати не має жодного значення. Можливо, технологічно жінці трохи складніше, бо у неї трохи інша емоційна система – більш реактивна. У неї емоційний фон досить високий, відкритий і трохи складніше контролювати собі. Але емоціями можна керувати, щоби емоційність не мешкала процесу. Потрібно просто вміти стати обік, подивитись на все відсторонено та спокійно. Хоча я, наприклад, знаю чоловіків дуже емоційних, які доходять до такої істерики, що просто дивуєшся, як вони ще залишаються живими. Тож розмови про ті, хто диригент – чоловік чи жінка – швидше схожі на якийсь рух. Якщо люди це обговорюють – отже, частина публики це питання цікаве. Та рухів у світі багато – наприклад, рух любителів насекомих, любителів пива, багато інших, у своїх колах вони обговорюють питання, які їх цікавлять. Вони мають на це право, але реагувати на всі ці речі немає сенсу.

Яку музыку ти слухаєш удома?

Спитайте мою маму. Вона весь останній місяць слухає Шуберта із захопленням (сміється). А раніше вона слухала Сильвестрова. Ми часто розмовляємо про музыку, яка звучить у мене вдома.

Фото: Олександра Желєзнова, Аліна Гармаш

Статті на тему