UA
RU

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму

Редагувати переклад

 

 

Ірма Вітовська — українська актриса тетару та кіно, заслужена артистка, у творчому доробку якої десятки успішних картин, громадська діячка та один із голосів сучасної України. 

 

 

З 16 січня в український прокат виходитиме фільм «Мої думки тихі» про молодого фрілансера Вадима, який мріє переїхати до Канади, а для цього записує записує голоси закарпатських тварин. Роль мами хлопця та його вірної помічниці зіграла Ірма Вітовська.

 

 

Повнометражний дебют режисера Антоніо Лукіча вже відмітили на кінофестивалі в Одесі та у Карлових Варах. Ми зустрілися із виконавицею однієї з головних ролей у фільмі та побалакали про феномен української комедії, чому глядач не довіряє вітчизняному кіно, про роботу з режиссером-дебютантом, українські серіали та навіть політику. 

 

 

— Для початку розкажіть про фільм «Мої думки тихі» та свою роль у ньому. 

 

 

— Це дебют і дуже вдалий, навіть надто (посміхається)! Я думаю, що перший фільм Антоніо Лукіча — це победа для української кіноіндустрії. Антоніо вже отримував "Золотого Дюка" за свій короткий метр "У Манчестері йшов дощ". Я дивилася його перед тим, як кинутися з ним у творчу вирву.

 

 

Упевнена, що після фільму «Думки мої тихі» хлопець зателефонує мамі чи батькові.

 

 

Мене дуже захопив сценарій фільму «Мої думки тихі», який спочатку називався «На високих частотах». По-перше, звичайно, дивилася на свого персонажа і не розуміла, чому це комедія, коли я навіть трохи сплакнула. Можливо, навіть добре, що у картині ця лінія дає повороти певної драматургічної лінії. Але згодом, коли я читала весь сценарій, уже сміялася. Це дуже добрий рівень, який дасть інший орієнтир на ті, якою буває комедія. 

 

 

Я сама люблю пореготати з комедій, які дуже буквальні, де актори можуть комікувати, робити певні акторські фішки. Тут звичайно інша історія. Тут комедійність полягає в тому, що герої потрапляють у різні ситуації, які виходять кумедними. Хоча насправді ми абсолютно не творимо історію комічно, просто наші герої чинять так чи інакше, а виглядає це досить смішно. А вони абсолютно серйозно до цього ставляться.

 

 

Я дуже люблю такі історії, бо, по-перше, це дуже висока акторська вимога. Потрібно вміти утриматись від комедійної подачі і зберігати серйозність жанру. Кожна репліка, шкірна інтонація, кожний психофізичний стан надзвичайно делікатний, тому що персонажі завантажені пластами. Тим більше ти знаєш, що зі сторони ситуація дуже смішно виглядає, як тобі не почати переходити в лінію комедії? Мені дуже пощастило і я дякую Богу, що в цьому фільмі ми змогли прозвучати з Андрієм Лідаговським (актор грає сина Ірми Вітовської — МС) у тих умовах, які нам поставили. 

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 1

Ірма Вітовська та Антоніо Лукіч, режиссер «Мої думки тихі»

 

 

— Як ви дізналися про цю роль: вас запросили на кастинг чи принесли сценарій особисто до рук?

 

 

— Ніякого кастингу не було. Антоніо Лукіч спершу писав історію про діда й внука, а потім вирішивши підсилити жіночим персонажем, а мама й син одразу дають конфліктність. Він писав із прицілом на мене, що дуже приємно. Не так часто в Україні трапляються хороші сценарії, тим більше написані спеціально для актриси. Навіть якби це була стандартна історія з кастингом, я все одно хотіла б потрапити у фільм. Що стосується самого знайомства з Антоніо, то воно було дуже смішне. Ми не раз про нього розповідали.

 

 

Буквально на день нашої першої зустрічі у мене була фотосесія для одного журналу, де у мене був образ гламурної жіночки. Коли я ввімкнула світло в машині і він побачивши ці вії, червоні губи, мабуть, подумавши «як цю тьотку до себе забрати, це не мама мого героя». А я подумала спершу, що це ассистент і запитала його: «Ходімо до режисера?» І він відповідає: «Вибачте, це я режисер». 

 

 

Але коли ми прийшли до офісу, я сказала: «Антоніо, не лякайся. Сама знаю, що зараз я не той персонаж, давай завтра приїду у кросівках, я недалеко живу. Одягну якісь худі і ми нормально відрепетируємо». І все склалося! Не зважаючи на всі маски, ми отримали спільне бачення.

 

 

— Оскільки для Антоніо Лукіча це перший повнометражний фільм, коли погоджувалися на роль, чи не було страху, що щось не вийде?

 

 

 — Можу вам сказати, що мені було дуже цікаво працювати з режиссером. Я відчувала, що це дебютант, лише у його скрупульозності. Але в плані праці з акторами він абсолютно готовий режиссер. Дуже уважний, збагачений, великий інтелектуал, що для наших творчих людей не те що б рідкість, але їм треба рости в цьому плані. 

 

 

У нього дуже яскраве почуття гумору. Так само як його герої, він говоритиме з абсолютно серйозним обличчям. Ви коли поспілкуєтеся із ним, отримаєте масу задоволення. Я дуже колюся, не можу, коли він поруч презентує картину. Востаннє мало не плакала, коли він сказав, що ми претендуємо зібрати у прокаті 300 тисяч гривень. З абсолютно серйозним обличчям! Або коли у нього запитали, чому став режиссером, відповідавши: «Дуже жалю, хотів ліпити піцу».

 

 

Я розумію, що він жартує, просто робить це дуже впевнено. Ті, хто його не знають, спершу одержують шок, а лише потім розуміють, що це шутка. Я не можу так повторити, це завжди дуже автентично. 

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 2

 

 

Він хай не ображається, але в ньому щось є від Вуді Аллена. Щось абсурдистсько-неочікуване, але дуже розумне. 

 

 

Серед молодих режисерів хочу відмітити Нарімана Алієва, Антоніо Лукіча, Пашу Острікова, Романа Бондарчука, Катю Горностай. Боюся ще когось не згадати, бо їх багато зараз вигулькує. Дуже хочеться, щоб вони були в Україні, нікуди не поїхали, щоби для них була робота. Для нас, акторів, це також великі сподівання, бо нарешті будуть об'ємні персонажі, об'ємні історії, образи. 

 

 

Мені пощастило два роки підряд потрапити на складних персонажів: баби Прісі у «Брамі» та мами Галі у «Думках моїх тихих». Вони дуже складні і, можливо, десь символічні для суспільства. Баба Пріся — національний герой, вічний борець, з досвідом Голодомору, репресій. Мама Галя — символ цілого покоління жінок мого віку і трохи старших, які мешкають у перехідній годині. Ці жінки — звичайні мами, не борці, не політичні діячі, зі своїми простими надіями та мріями, але дуже близькі. Я упевнена, що після фільму «Думки мої тихі» кожний хлопець зателефонує мамі чи батькові. 

 

 

В Івано-Франківську я дивитися фільм зі своєю мамою і багато в чому вона побачить на екрані собі, тому що я потролила на екрані і свої особистісні болі. Але мій син, коли виросте, так само протролити мене! Я сказала б, що це не авторське кіно, а фільм для широкого глядача. Єдине, чи готовий наш глядач дивитися відмінне від того, що він звик бачити довгу годину в зоні дозвілля? Фільм абсолютно доступний, тут не треба напружуватися, думати, розшифровувати, просто треба бути готовим сприймати.

 

 

Коли я граю складні ролі, не беру нічого паралельно.

 

 

— Ви не вперше граєте матір, чим ця роль відрізнялася від інших?

 

 

- Вона абсолютно інша! Мати я грала в основному в серіалах, а телевізійний формат має інший спосіб існування, у тому числі в плані зйомок. Загалом я дуже рада, що зараз на телебаченні з'являється багато амбітних проектів: «Перші ластівки», «Схованки», тієї ж «Нюхач», у якій я знімалася, давній «Леся і Рома», який порвав у свій час рейтинги, «Аркуш очікування». Але є продукти, що засмучують. Дуже видно недолугі сценарії і коли все ніби клонується з каналу на канал. Коли їх перемикаю, навіть не запам'ятаю, переважно ще й актори кочують у тих самих образах. Але, можливо, на це є піт.

 

 

А мама всі різні, тому я б не порівнювала способи існування. На телебаченні, у кіно та театрі зовсім інші ліжі. Є гірські лижі, бігові та водні, вони всі складні, мають свою специфіку. Неможливо на бігових лижах їхати з гори, а не плутати їх — завдання актора.

 

 

Коли я граю складні ролі, не беру нічого паралельно. Так було і з «Брамою», і з «Думками…». Що стосується телебачення, якщо це не провідна лінія, то можна піти й на бігові ліжі. Нереально «вагітніти» двома від різних чоловіків, давайте спочатку одного зробимо, потім іншого.

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 3

 

 

— Складається враження, що ваша героїня у «Думках моїх тихих» дуже владна і сильно впливає на свого сина. Чи схожа вона на вас у реальній житті в плані виховання?

 

 

— Ну звісно, ​​у неї моє обличчя, мої бляхи, на мене не схожа тільки баба Пріся, бо мене заклеїли і там була не я. А в плані виховання не знаю, мабуть, я в неї більше повчилася, як не можна робити у майбутньому (сміється).

 

 

Для мене кульмінаційна тема мого персонажа була поворотною і від неї залежало, як я будувала фінал і початок. Я завжди казала Антоніо про сцену в машині, що вона надважлива. Не спойлеритиму, але коли ми зняли її, мені було легше працювати. 

 

 

— Яких принципів виховання дотримуєтесь зі своїм сином?

 

 

— Поки що я не займаюся з ним уроками, це робить няня, бо в мене дуже мало часу, особливо в другій половині дня. Я воджу його на всі прем'єри фільмів, які тільки можна. Намагаюся не «заражати» його акторством, наоборот, показувати найгірші сторони професії. Воджу його на заняття іноземними мовами, стимулюю, даю приклади людей, які володіють не однією мовою. Зараз у нього будуть перші змагання з плавання, буду вболівати, також ми багато подорожуємо. Не скажу, що я сувора мати. Він мене остерігається, але не зашуганий. Я не сюсюкаюся з ним і одразу присікаю будь-які моральні слабини. Чи то якісь доноси, чи якусь жалість, щось маніпулятивне.

 

 

— Ваш екранний син хоче поїхати з України до Канади. В наш час це дуже поширена тенденція серед молоді. Ви б змогли емігрувати? 

 

 

— Зараз, коли мені вже не казатиму скільки, у Вікіпедії все написано (сміється), лише у випадку, якщо настане критичний час і це буде єдина можливість виживання.

 

 

Ми завжди малюємо собі віртуальну історію, але інакше зробити не можемо.

 

 

— А як щодо кар'єрних амбіцій?

 

 

— Кар'єру мені вже пізно починати там, я не тримаю ілюзій. Навіть у молодості мало хто може розпочати кар'єру за кордоном. Треба їхати у малому віку, розчинитися там. Грати раз на п'ять років слов'ян – не вихід, не приваблива робота.

 

 

Чоловік у праві обирати, де йому статися, сам.

 

 

Що стосується мене молодої, були колись можливості поїхати до Штатів. Але все склалося так, як склалося, що? Але в годину депресії часом відмотую назад. Думаю, що було б, якби я таки стала істориком і була б зараз в Інституті пам'яті чи десь в архівах, археологічних мандрах? Ми завжди малюємо собі віртуальну історію, але інакше зробити не можемо. Я в тому віку, коли сьогоднішній день пройшов — і дякувати Богу. У мене є плани, бажання, мрії, але я на них не сподіваюся, якщо буде, то буде. Ілюзії у нашому віці можуть бути травматичними.

 

 

— Як реагуєте, коли емігрують творчі люди, талантливі режисери, актори?

 

 

— Людина в праві обирати, де їй статися, сама. Для мене не було трагічним ще до війни, коли їхали навіть у Росію. Їм там краще, там у них робота, перспективи. Зараз мені важко це сприйняти по-людськи, не по-творчому, це трохи образливо. Тут така історія моральна, етична, але це все одно їхній вибір. Вони несуть відповідальність не переді мною, а перед вищим світом, а я засуджувати не маю права. Можливо, вони не просякнуті любов'ю до України. Мені просто образливо.

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 4

 

 

— Назвіть кілька найкращих українських комедій.

 

 

— «Мої думки тихі» на першому місці (сміється). Я б хотіла, щоб наше суспільство тяжіло до таких комедій. Але якщо говорити про зону дозвілля, серед зовсім простих історій мені подобається «Скажене весілля». Я теж піду на другу частину із задоволенням, це досить вдалий продукт. Чи не фестивальний, але дуже вдалий. Свого часу привітала Юру Горбунова з цим щастям. Не побачила «Ті, я він, вона», але бокс-офіс добрий.

 

 

Багато фільмів мене збентежили, не хочу їх називати. У Дзідзьо серед плюсів ріст, DZIDZIO: Перший Раз кращий, ніж DZIDZIO Контрабас. Найголовніше, що він не брав грошей у держави. І сам Дзідзьо харизмат, забери його — і там і там буде пустка. Але якщо є така фігура, це можна сприймати.

 

 

Зараз чекаю військову комедію «Наші котики» Володі Тихого про Схід, там є трохи від Швейка, містера Піткіна. Але нам потрібна така історія, гадаю, це може бути весело. Насправді комедій у нас дуже мало і більшість із них не смішні, розчаровують і персонажами, і сценарієм, і інтелектом, і смаком.

 

 

- Бюджет фільму "Мої думки тихі" - 9 мільйонів гривень. Як думаєте, він зможе відбити вартість у прокаті?

 

 

— Так, ми за 9 мільйонів гривень зняли гарну історію, хай учиться! За 43 мільйони можна нічого не зняти, а можна й за дев'ять (посміхається). 

 

 

Антоніо ж сказав, що ми претендуємо на 300 тисяч, але сподіваємось хоча б на 350 (сміється). Я все-таки дуже сподіваюся, що люди підуть, спрацює сарафанне радіо. Час ставати трішки кращими, ніж ми були вчора.

 

 

Наш глядач такий дезорієнтований, що знаходиться в позиції смакової розтяжки.

 

 

— Як режисерам та актерам почати масово приваблювати глядача біля кінотеатрів?

 

 

— Не знаю, мабуть, роздягатися пора, чимось обливатися, робити перформанс. Наш глядач такий дезорієнтований, що знаходиться в позиції смакової розтяжки. Звичайно, ми на таке не перейдемо, але в принципі, давайте чесно скажемо, що дуже багато було невдач, глядачів розчарувань. Досі зберігається недовіра, яка ламається, з кожним роком ми бачимо більше і більше, але голосні невдачі, які я не хочу називати, знову роблять нам погоду.

 

 

З цим боротися не можна, тільки сказати глядачеві, що це нормальний процес. Всюди так, і в Америці є фільми і погані, і дуже добрі. Солідарність навколо підтримки й довіри швидше прискорюватиме ріст кіно. Рівень глядача теж потребує зростання. "Мої думки тихі" фурорно продивилися і в Польщі, і в Чехії, і в Одесі. Думаю, що не все так погано. Але я хочу дивитися, як вся Україна готова його побачити. Ви не ховатимете очі.

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 5

 

 

Піратство — це коли ви крадете самі у себе, особливо що стосується українського виробництва, бо це ваші гроші.

 

 

— Один із ворогів кіноіндустрії та не тільки — піратство. Грішите цим чи виступаєте за легальний контент?

 

 

— Хочу, щоб піратство в нашій країні припинилося, бо це гальмує розвиток. Наприклад, "Браму" ми не можемо виставити ніде офіційно. Через день мені пишуть «як же подивитись?!» На фільм витрачені кошти, він повинен відбиватися. Будь-який товар повинен повертати кошти. Пусть фільм буде у довгому прокаті, але виставити, щоб усі його бачили безкоштовно, неправильно. Це державні кошти. Піратство — це коли ви крадете самі у себе, особливо що стосується українського виробництва, бо це ваші гроші.

 

 

— Цікаво, як актриса дивуватиметься фільми: оцінюючи їх професійно чи як звичайний глядач?

 

 

— По-різному намагаюся як глядач. Але одразу підсвідомо як актриса дивлюсь на всі роботи. Оператор не помічає тих промов у акторських блохах, які я помічаю, а я не помічаю у їх. І це нормально, ми всі працюємо у своїй парафії. Якщо беру на собі відповідальність на фестивалі, то мені треба дивитися на все разом, і це складно.

 

 

Фестиваль «Молодість», де я була головою міжнародного конкурсу, був для мене викликом. Переглянуто треба було дуже багато картин за тиждень. Більше того, я не звикла сидіти в кінотеатрі утром до ночі з кондиціонером, у мене соплі були на третій день. От там було складно, я дуже дякую своїм добрим партнеркам по журі, які набагато досвідченіші і до яких я прислухалася.

 

 

Ну давайте я піду співати на сцену, ну від ви уявляєте зловтіху моїх колег.

 

 

— Якщо хтось погано грає на екрані, що відчуваєте: сум чи зловтіху? 

 

 

— Зловтіху ні, вона може бути тільки тоді, коли людина не фахова і залазить в екран з амбіцями, що вона професіонал. Ну давайте я піду співати на сцену, ну від ви уявляєте зловтіху моїх колег? Скажімо, у «Скаженому весіллі» молодці, що задіяли артистів, але вони тягнути не основні лінії.

 

 

Коли я бачу хороші акторські роботи, дуже радію. У Ахтема Сейтаблаєва у фільмі «Додому» робота, що увійде в український кінематоргроф не тільки символом акторського виконання, а як символ цілого покоління народу. Це драма людини, яка постійно перебуває у стресовому стані.

 

 

— Ви дозволяєте комусь із близьких колег сказати «вибач, але це було так собі»?

 

 

— Ні, можливо, дуже близьким людям, таких одна-дві. Я можу Віталіні Біблів сказати. Це людина, яка може витримати удар. Вона сприйме мою критику і похвалу і знатиме, що це не зайва похвала. Від неї я це теж сприйму. У нас інші відносини, що нереально між колегами.

 

 

Не вірю, що у конкуренції може бути дружба.

 

 

- Нереально?

 

 

— Я думаю, що це професія самотня. Ви можете товаришувати, пити кофе, сміятися, на площадці можете любити один одного, поки щось створюєте разом, бо мотивовані і вам це обоє взаємовигідно. А далі — ні, бо це конкурентна среда. Не вірю, що у конкуренції може бути дружба. Партнерство, взаємодопомога — так, але велике одкровення, сповіді відсутні. Це неможливо, давайте не брехати одне одному.

 

 

Не бути підлим людиною — це ваш моральний кодекс і ваша особистісна історія.

 

 

— Тобто суперництво переважає.

 

 

— Дивлячись якесь. Якщо хтось накидає кнопок мені в кросівки, то це не суперництво, а підлість. А коли ти стимулюєш когось на ривок тобі обігнати, це азарт, ти сам біжиш швидше. Це нормальні конкурентні правила гри. Мені взагалі подобається, коли я не на людину злюсь, а на собі, що я зупинилася. Ось це нормальна реакція. Не бути підлим людиною — це ваш моральний кодекс і ваша особистісна історія.

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 6

 

 

— У вас на майданчику були ситуації із кнопками біля кросівок?

 

 

— Ні, ще не було, мені завжди щастило з партнерами, можливо. Тому що я розумію, що за останні роки у мене з'явилося багато тих, хто не може прийняти успіху. Я точно впевнена, що це навіть не люди з кіно. Може, у когось до мене особистісна негативна емоція чи особистісні історії. У нас же люди різні, а ти — не торт, усім подобатися не можеш.

 

 

І серед колег, звичайно, це дуже останні три роки відчувається. Але я нічого не випрошую, подивитись мої роботи. Мені все дається великими витратами фізичними, психологічними, емоційними, розумовими, просто так пощастило, що ці роботи йшли підряд. А потім може десять років нічого не бути, я спокійно до цього ставлюся. Провали стимулюють на стрибки. Чи будуть кнопки чи ні — далі побачимо. Невідомо, чи буде взагалі робота.

 

 

Я у своїй професії тільки почала робити впевнені кроки і говорити, що я щось вмію. А ще скільки треба навчитись.

 

 

— Декілька років тому ви розповідали, що у політику пішли б хіба що у команді. Як бачимо, акторів, музикантів та шоуменів там зараз вистачає. Вам пропонували приєднатися до якоїсь партії?

 

 

— Пропонували, звичайно. Але я вирішила, що якраз коли всіх багато, я там зайва. По-перше, я критично розумію, в якій країні живу і яка історична година. Брати на собі відповідальність я не наважусь. Я можу бути приєднана до експертних рад, фахових з кіно чи театру, долучатися до допомоги реформування чи співпраць. Це можна роботи не йдучи туди, а закони я писати не вмію, я не юрист. Я можу тільки їх лобіювати, пояснювати, чому вони важливі і наскільки потрібні.

 

 

— Як ви ставитеся до людей зі сфери культури та шоу-бізнесу, які пішли в політику?

 

 

- Це їхній вибір. Повернутись назад у них навряд чи вийде, звідти мало хто повертається.

 

 

- Путь в один бік.

 

 

-Так, звідти треба вчасно виходити, не досиджуючи, як у свою годину Руслана. Або переорієнтовуватись у політика. Здається, мені це теж було б вибором. Я у своїй професії тільки почала робити впевнені кроки і говорити, що я щось вмію. А ще скільки треба навчитись. Якщо воно станеться, воно станеться саме, цей вибір зроблю не я, а провидіння. Якщо я не відчула внутрішньо, не складаються обставини, не просити мене люди, то я не піду. Має бути дуже багато метафізичних штук, які скуплятимуться. Я весь час активна і буду, я люблю цю країну, у мене іншої немає, хочу, щоб моя дитина в ній відбулася. Я боротимуся за це, але так, як вмію.

 

 

Ірма Вітовська: «Упевнена, що після фільму “Думки мої тихі” кожна молода людина зателефонувати мамі»-Фото 7

 

 

— І наостанок розкажіть нашим читачам, чому 16 січня вони мають прийти на прем'єру фільму «Мої думки тихі».

 

 

— Тому що вони побачитимуть там Ірму Григорівну Вітовську (сміється). Я шучу, звісно, ​​просто прошу по-людськи прийти, а потім вони самі зрозуміють чому.

 

 

Якщо ви підете на цей фільм, буду рада, якщо навіть у приват мені писатимете: «Ірма, ти була права!» Повірте на слово, йдіть. Коли у мене просити автограф чи фото, якщо я десь з'являюсь, я всім говорю, що дам, тільки якщо пойдуть на фільм «Мої думки тихі». Я нічого не хочу чути: або фото, або обіцяєте, що підете (сміється).

 

 

Фото: прес-служба фільму «Думки мої тихі»

Статті на тему