Книга місяця: «Лінкольн у Бардо» Джорджа Сондерса

Для початку нового календарного року ідеально підходить об'ємна книга. 

Книга січня за версією Marie Claire «Лінкольн у Бардо» Джорджа Сондерса, нагороджену Букерівською премією і видано українською Видавництвом Старого Льва. Розповідаємо, про що роман та публікуємо уривок із нього. 

Читайте також: Найкращі книги, які редакція Marie Claire прочитала у 2019 році

Сюжет

Ніч на 26 лютого 1862 року, кладбище Оук-Гілл у Вашингтоні. Один із найславетніших американських президентів, Абрагам Лінкольн, серце якого розривається від болю через втрату 11-річного сина та через кривавий хаос, що охопив цілу країну: громадянська війна саме у розпалі.

Купити книгу

Багатоголосий хор найрізноманітніших неприкаяних душ, які з власної волі застрягли тут, на цвинтарі, між цим світом та потойбіччям, ділятися своїми історіями, а тепер не зводять з президента пильних очей. Цитати з реальних і вигаданих творів реальних і вигаданих сучасників. Все це — «Лінкольн у бардо» Джорджа Сондерса, прониклива і пронизлива оповідь, сповнена співчуттям та наповнена глибокими сенсами, написана надзвичайно майстерно і скомпонована неймовірно химерно.

"Шедевр", - кажуть літературні критики. І додають: «Перш ніж розгорнути цю книжку, забудьте про все, що ви читали раніше. Так чи інак, вона ні на що не схожа».

Читайте також: Книги зі шкільної програми, які варто прочитати дорослим

Уривок із книги: 

Частина друга

LVI

Ніч 25 лютого 1862 року видалася холодною, але ясною; то був дуже бажаний перепочинок після жахливої ​​негоди, яка налетіла на столицю напередодні. Віллі Лінкольна похоронили, і всі офіційні заходи, пов'язані з похороном, закінчилися. Країна затамувала подих, сподіваючись, що сьогодні, в цей час найвищої потреби, президент зуміє знову стати до стерна і уміло правуватиме державним кораблем і надалі.

К. Р. ДеПаж, «Лінкольн духовний: посутня мандрівка».

LVII

Минула друга ночі, а президент до Білого дому ще не повернувся. Я розмірковував, чи не розбудити місіс Лінкольн. Хоча взагалі в тому, що президент поїхав кудись увечері сам-один, нічого дивного не було. Від супроводження він у такому разі зазвичай відмовлявся. З коней сьогодні вібрав Малюка Джека, свого улюбленця. Ніч була холодна і вільготна. Плаща не прихопивши, то так і висити вінде на крючку. Отже, приїде добряче замерзлий, принаймні тут можна було не сумніватися. Втім, здоров'я йому ніби не бракує. Я став на свій пост біля дверей, але час від часу виходив надвір і прислухався, чи не надбігає, бува, клусом Малюк Джек. Минуло ще пів години, та містера Лінкольна все не було. На його місці, думалося мені, я знай їхав би та й їхав безупинно, аж доки не повернувся б до себе на Захід, до життя, де було б менше відповідальності та клопотів. Коли настала і минула третя, я вже почав думати, що він, може, так і зробив.

Я знову замислився, чи не розбудити все ж таки місіс Лінкольн. Та мене зупинила шкода. Їй було дуже кепсько. Дивно, що президент, зважаючи на обставини, взагалі залишивши її саму. Проте вона прийняла багато заспокійливого, тож, гадавши я, можливо, й не знає, що він кудись поїхав.

Гіл'ярд, там само (з вуст Пола Райлза, охоронця Білого дому).

LVIII

Міцним душевним здоров'ям Мері Лінкольн не відзначалася ніколи, а зі втратою юного Віллі до належного виконання обов'язків дружини та матері не повернулася вже ніколи.

Джейн Костер, «Випробування матері:

Мері Лінкольн та Громадянська війна».

Десь біля другої пополудні з тієї частини будинку, де лежало хворе дитя, долинув страшний гамір. Схоже, час настав. Повз мене пробігла місіс Лінкольн; вона низько опустила голову і бачила якісь дивні звуки; ніколи, ні до того, ні опісля, я не чула, щоб із людського горла виривалося щось подібне.

Гіл'ярд, там само (з вуст Софі Ленокс, покоївки).

Реакцію президента хоч можна було описати, а щоб окреслити те, що коїлося з його дружиною, вже бракувало слів.

Епстейн, там само.

Вигляд блідого обличчя покійного сина викликав у неї конвульсії.

Кеклі, там само.

Мері Лінкольн звалилася на ліжко, як сніп.

фон Дреле, там само.

Була сама не своя.

Кеклі, там само.

Їй дали настій опію, проте навіть це могутнє зілля не могло погамувати ні розпачливих криків, ні несамовитого, зневіреного обурення.

Багаття, там само.

Місіс Лінкольн почувалася так погано, що не могла бути присутньою на похороні.

Ліч, там само.

Цілих десять днів після похорону Мері Лінкольн не підводилася з ліжка.

Кевін Сворні,

«Перетворена красуня: мандрівка Мері Лінкольн».

Ще багато тижнів після цієї трагедії місіс Лінкольн не могла ні вийти зі своєї кімнати, ні навіть підвестися з постелі.

Слоун, там само.

Коли ж через місяць вона врешті-решт вийшла, то рухалася якось механічно і дивилася на нас так, наче вперше побачила.

Гіл'ярд, там само (з вуст Д. Страмфорта, дворецького).

Для людей дуже тендітних деякі удари виявляються дуже важкими.

Багаття, там само.

Тож там вона лежала, всім серцем прагнучи, щоб усе було інакше; то не вірила, що трапилося найгірше, то знову переконувалася, що це таки трапилося. Весь час ті самі стіни, постіль, чашка, потолок, вікна. Підвестися і вийти було їй не до снаги — світ назовні видавався тепер надто страшним. Тож вона лише посьорбувала чай з ліками: то була для неї єдина надія на якийсь спокій.

Звірні, там само.

Де мій хлопчик? знай запитувала вона. Де він? Чи не міг би хтось його знайти і одразу привести до мене? Де ж він повинен бути?

Гіл'ярд, там само (з вуст Софі Ленокс, покоївки).

LIX

Дорогий брате, тут і надалі тихо та спокійно. Тільки потріскує вогонь і похропить у твоїй старій кімнаті дорога Ґрейс: я поклала її там, щоб їй легше було доглядати мене у ті важкі ночі. У місячному світлі видно, що за дорогою все вздовж і впоперек засипано всілякими уламками після страшного вчорашнього буревію. Могутні гілляки повідламувалися від дерев і лежать тепер на гробівцях та могилах. Може, ти пам'ятаєш одну статую, такого лисого чоловіка в римській тозі (ми ще прозвали його колись «Смертеликом»), який наступив однією ногою на шию змії… а ще, пригадуєш, якось один молодий шалапут знай підкидав і підкидав угору свій світр , аж доки Смертелик таки впіймав ту одежу на кінчик свого меча… Так от, Смертелика більше немає… або принаймні він уже не такий, яким був. З дерева обламалася гілка, ударила відважного римлянина по руці — і та відвалилася, разом із мечем і всім решта, а падаючи ще й знесла голову змії. Ніні і рука, і меч, і зміїна голова — все купою валяється внизу на землі, а сам Смертелик далі стоїть на п'єдесталі, але якось криво, ніби здивований цим доказом своєї смертності.

Мабуть, я допіру трохи задрімала… так уже майже четверта. Він там, за дорогою, стоїть прив'язаний до цвинтарної огорожі кінь. Така тиха, зморена на вигляд шкапина, лише киває час від часу головою, ніби примовляючи: «Що ж, хоч і залишили мене дурної ночі біля самого осінь мертвих, я — лише кінь, а тому мушу коритися».

Ця загадка трохи відволікатиме тепер мою увагу… Хто ж міг приїхати туди такої пізньої години? Сподіваюсь, що якийсь молодий джентльмен вирішив скласти шану своєму втраченому коханню.

У невеликої Мандерсової сторожці горить світло, а сам він, як то в нього заведено, крокує туди-сюди перед вікном. Ти, може, пригадуєш: те саме Мандерс притягнувши звідкілясь драбину і знявши зі Смертеликового меча той світр, про який я вже згадувала вище. Він постарів, та й на свої роки виглядає, обтяжений, гадаю, чисельними сімейними клопотами. Ось він виходить зі сторожки, і світло його ліхтаря зникає. Шукає, мабуть, нашого опівнічного гостя. Все це по-справжньому інтригує… Якщо комусь здається, ніби погіршене самопочуття, якось у мене, не дозволяє відчувати збудження, я б радісно запросила його цієї ночі до себе, хай би посидів отут поруч зі мною біля вікна… Думаю, спати я вже не піду, а ну ж пощастити хоч би глянути на того гостя, коли Мандерс приведе його сюди.

Перкінс, там само.