Коло традиції: Бубон не для шаманів, а для забави

Хтось заглядає у майбутнє, а хтось не дає пропасти знанням минулого. Музиканта гурту US Orchestra Андрія Левченка не влаштовували… магазинні бубні. Тож він об'їхав з експедиціями пів України, навчився виготовляти цей традиційний музичний інструмент власноруч, створивши сайт про бубні, Youtube-канал і разом зі своєю організацією Рись записавши онлайн-курс гри на бубні.

«На бубні грали майже по всій Україні, — каже Андрій. — Це були не шамані, а звичайні люди, що хотіли розважити себе та інших людей, граючи до танцю разом зі скрипками, цимбалами, басами. Бубні робили різних розмірів, вони мали навіть різні назви, а найцікавіше — на них по-різному грали».

Креативні індустрії, що працюють із артефактами і традиціями народної культури, — тема  спецпроекту «Коло традиції», який ми започаткували спільно з онлайн-курсом про традиційну культуру «Знай свою Україну».

У наш цифровий час шалено захоплює ідея створення руками фізичних предметів із натуральних матеріалів

Я люблю музику та подорожі. А експедиція — саме гримуча суміш цих двох компонентів: їздиш від села до села, записуєш музыку, і зустрічаєшся з людьми, які прожили 70-80 або більше років. І у них є чого повчитися, крім музики: доброти, простоти та мудрості. У фольклорі важлива сама людина — все передавалося від людини до людини. Тому експедиція — це, можна сказати, спосіб продовження життя фольклору та знань.

За моїм виготовленням бубнів стоїть дослідницька складова, хочеться детальніше зрозуміти нюанси гри, звуку та інструменту, докопатися до глибини. Починаєш розумітися на принципах, слухаєш, записуєш, шукаєш інформацію, робиш і одночасно вчишся. І так потихеньку затягує. Мене шалено захоплює ця ідея продовження ремесла: створення руками чогось фізичного із натуральних матеріалів. Це особливо цінно в нашу цифрову та пластикову годину.  

Читайте також: КОЛО ТРАДИЦІЇ: УКРАЇНКИ МАЛИ ФАНТАСТИЧНИЙ СМАК ДО ПОЄДНАННЯ РІЗНИХ ПРИКРАС 

Я експериментую з реконструкціями старих бубнів для себе (граю в гурті US Orchestra), деякі дарую друзям, а також роблю на замовлення. Працюю сам. Перший бубон на продаж зробив хлопцеві з Латвії. Більшість замовляють в Україні, але є також замовлення зі США та Ізраїлю. Обсяги насправді невеликі, але тішуся, що спільнота зацікавлених і піт поступово набирають обертів: зараз маю замовлення на 10 інструментів. Замовляють переважно молоді люди, що грають чи хочуть грати традиційну музыку.

Зараз в Україні лише я займаюся виготовленням українських бубнів на такому рівні. Є кілька людей, що зробили собі інструменти для гри або з метою реконструкції, але є також молодь, якій цікаво спробувати і собі зробити бубон.

 А ще минулого року в рамках стипендії УКФ мені вдалося записати на відео процес виготовлення бубна від старого музиканта Івана Прокоповича Сулі із села Мельники Черкаської області. Я намагався максимально детально зафіксувати кожен етап, щоб охочі змогли зрозуміти принципи роботи і за цими відео створити власний інструмент. Всі відео, креслення та інструкції викладені на youtube-каналі. 

Мрію про майстерню, де охочі зможуть вчитися майструвати українські традиційні музичні інструменти. Така, наприклад, є у Юрка Фединського у Крячківці Полтавської області, у Юрка Кочержинського у Мощуні під Київом, але було б круто, якби таких майстерень становилося дедалі більше. 

Зробити бубон — значить підкорити стихію дерева та шкіри

За конструкцією український бубон схожий на ударні традиційні музичні інструменти інших народів світу. Популярна назва таких інструментів — frame drum. Це обичайка (рамка чи frame), на яку натягають мембрану. Додайте тарілочки та паличку для гри – вийде український бубон. Проте не все так просто. Якщо купити в магазині бубон із такою конструкцією, то звук буде «далеким видом оригіналу». Все через те, що в Україні виробилися свої способи виготовлення цих інструментів, використовувалися певні типи матеріалів, був певний канон. І своя особливість: бубон міг бути з ручкою або з хрестовиною для тримання. Навіть палички для гри були різних форм. Все це вдалося дізнатися під час експедицій селами, відвідуючи музеї, читаючи літературу та роздивляючись старі фото з весіль. 

Спочатку мене цікавила музика: я вчився грати на бубні, багато слухав, грав. Шукавши старих бубністів, записував їх гру, вивчавши прийоми і техніки. Вже тоді зауваживши, що всі музыканты, які мені траплялися, грали на фабричних інструментах. У радянську годину їх виготовляли в містечку Кремінна в Луганській області, і десятками тисяч розсилали по будинках культури, і навіть продавали в магазинах. Їх і досі можна знайти ледь не в кожному селі: у хаті музыканта або в клубі за кулями. 

Проте на старих фотографіях я бачив інструменти інші за розміром та виглядом. Ті ж музыканты розповідали про давні саморобні інструменти, про інше звучання. Я зрозумів, що хочу і собі зробити такого, пограти на ньому і почути той звук. 5 років тому я разом із батьком зробив свого першого бубна.

То був великий експеримент! Для виготовлення бубна треба підготувати деревину, випарити її та зігнути в колесо. Сиру шкіру вичинити за старою технологією, а потім висушити. Ці два етапи найскладніші, проте найбільше впливають на звук інструменту. Ще треба вирізати тарілочки, підібрати їх по звуку, зробити обідки для натягу шкіри та спеціальні крючки з різьбою. Непроста й повільна робота. А наприкінці складаєш усі докупи, як лего. Але скільки радості, коли усвідомлюєш, що ти підкорив стихію: з прямого зробив колесо, а шкіра почала видавати звук. У руках музичний інструмент.

З того часу я запустив сайт https://bubny.in.ua/ та youtube-канал Bubny in Ukraine присвячений українським бубнам. Разом із командою організації Рись минулого року ми записали відео-курс із гри на бубні. Це перший в Україні курс гри на традиційних музичних інструментах взагалі його можна пройти абсолютно безкоштовно.

Нова естетика традиційних інструментів

Зрозумівши, що треба робити реконструкцію не конкретних інструментів, а реконструкцію самих принципів, певних деталей та механізмів. Мені вдалося знайти, зняти розміри та оцифрувати більше півсотні саморобних бубнів зі всієї України. Хоч і були загальні тенденції по регіонах, однак немає жодного однакового бубна — кожен майстер створював оригінальний інструмент. І зараз можна і треба продовжувати цей досвід — не пальцем у небо, а спостерігаючи та аналізуючи. Детальну реконструкцію я теж не відкидаю — це важлива штука, особливо для налаштування власної оптики, розуміння основ.

Раніше майже ніяк не покривали інструменти, могли лише пофарбувати обечайку фарбою того кольору, що був під рукою. Перші свої інструменти я покривав лаком, а тепер пробую рослинні олії з воском, обпалювання тощо. Так можна додати нових відтінків, підкреслити фактуру деревини та пошукати нову естетику у традиційних промовах. Хоч із естетикою і так все було гарно: все продумано до дрібниць. Люди не робили нічого лишнього, а через те, що все створювалося руками, шкірна одиниця була по-своєму гарною і особливою. А ще минулого року я записавши свідчення про те, що на обичайку бубна наносили візерунок – це справді міні-відкриття. Виявляється бубні розмальовували, то чого б не продовжувати робити це і зараз!

Автор тексту: Валентина Клименко

Фото: Андрій Левченко, Юлія Івакіна, Марта Іванек

Читайте також: КОЛО ТРАДИЦІЇ: КРАСА ТРАДИЦІЙНИХ ПРИКРАС ПОЛЯГАЄ У ПРОСТОТІ, НАЇВНОСТІ, НЕВИМУШЕНОСТІ