Костянтин Томільченко: про сімейне життя, характер і творчість

Хореограф "Танцюють всі!" Костянтин Томільченко переконав Олену ЗаєцьЩо потрібно вірити в чоловіків, традиційні цінності, а також дивитися новий сезон цього шоу на телеканалі СТБ.

Фото: Василина Врубльовська

Кяк тільки я дізналася, що буду брати інтерв'ю у Костянтина Томільченка, одразу ж вирішила промацати ґрунт, зателефонувавши приятелю, який стикався з ним по роботі. «Гаворка, дружелюбна, але дуже зайнята», – такою я отримала відповідь. Втім, про зйомку ми домовилися дуже швидко. У студії Костянтин з'явився вчасно – я тут же записала пунктуальність йому в плюси, а про мінуси і думати забула. В одному з найяскравіших хореографів України, який є креативним продюсером шоу «Х-Фактор » та «Україна має талант», немає ні грама зірковості – ми одразу ж перейшли на «ти». Розважливий та усміхнений, Томільченко відноситься до рідкісного типу чоловіків. Він напрочуд порядний, хоч би як старомодно звучало це слово.

Коли ми прощалися, стоячи на сонці, Костянтин зізнався, що любить дивитися Discovery Channel і Animal Planet. І цієї миті мені здалося, що ми могли б стати друзями.

Шоу "Танцюють всі!" на телеканалі СТБ, у журі якого ти сидиш, у ефірі вже сьомий сезон. Чим вона утримує увагу глядачів так довго?

Починаючи з шостого сезону, у нас інший підхід до танців: тепер це не просто випробування хореографією, ми шукаємо природжених артистів. Танцюристи заздалегідь не знають, яке перед ними буде поставлене завдання, з ким їм доведеться танцювати, так що десь потрібна імпровізація, десь – вправність та вміння підлаштуватися, швидко схопити інформацію. Не кожен фахівець може це зробити.

Костянтин Томільченко/ Фото: Василина Врубльовська

Ти якось сказав, що натхнення приходить до тебе у вигляді картинок у голові. Як їх перевести в рух?

Не завжди вдається. Найскладніше – спробувати ці картинки розвинути та наповнити змістом.

У творчості складно ставити себе у рамки?

Хочеться прагнути природного натхнення, а не «натхнення з примусу». Рамки повинні бути, але потрібно мати можливість відійти і подивитися з боку на те, що ти робиш, а часу на це найчастіше немає.

«У школі я був скромним хорошистом, переживав через двійки та трійки. Мені більше подобався ліричний, меланхолійний хіп-хоп».

Говориш собі іноді «кину все»?

Так. Але важливо навчитися розуміти, що це є нормальний процес. Думаючи про конвеєр, ти шукаєш вихід, починаєш відчиняти інші двері.

Чи не боїшся, що глядачі не зрозуміють твої постановки?

Я не роблю того, у що не вірю і хочу змушувати глядачів думати про те, в чому цінність життя, стосунків. Мені подобається герой-ізгой, який бачить по-іншому. Це такий дух інакомислення, який мені близький.

Тобто ти бунтар у душі?

Мені хочеться бачити в житті цінності, які, за іронією долі, втратили вагу: сьогодні майже ніхто не вірить у кохання, чесність, щирість та самопожертву.

Цікаво, хто вплинув на тебе?

Різні люди у різні моменти життя. Спершу батьки. Потім я відкрив собі європейських хореографів – Іржі Кіліана, Матса Ека. Я змінив підхід до танцю, зрозумів, що пластика має бути сповнена сенсу. До цього хореографія для мене, як і для багатьох молодих людей, була лише сукупністю гарних рухів. Десять років тому я познайомився із режисером Філіпом Лі, ми разом поставили спектакль Open. Пояснювати складно, легше зрозуміти різницю, подивившись на мене в широких штанях у хіп-хоп-батлі 2003-го, і лише за півроку – босоніж, на театральній сцені.

Хіп-хоп, яким ти захоплювався стиль з деяким бандитським флером. У твоїй юності були кримінальні історії?

Ні, в школі я мав славу сором'язливим, скромним хорошистом, переживав з-за двійок і трійок. Шибеницею і підбурювачем я не був, у бандитських справах не брав участі. Мені більше подобався ліричний, меланхолійний хіп-хоп.

Чим відрізняються американські танцювальні шоу від українців?

Технічних беземоційних танцюристів ми не сприймають, на відміну Америки. Український народ – трагічний, драматичний, нам треба плакати та співпереживати.

У роботі тобі доводиться бути психологом?

Треба, хоча мені хотілося б краще розбиратися в людях. Адже хореограф – це режисер, ти маєш чітко направити артиста, а не виконати роботу.

Кажуть, що ти суворий суддя!

Хто таке каже?! У мене є вимогливість та принциповість, але я не безапеляційний тиран і вірю у дипломатію. Суворість – це форма зібраності, організації себе у роботі.

Ну а з близькими ти теж строгий?

Всі люди егоїсти, і я не виняток. Але я борюся з цим як можу. Іноді тішуся, що сам помітив, що не мав рації. Якщо хтось помічає збоку, спочатку побурчу, потім відійду і тверезо подивлюся на речі – такий «душ» потрібен.

Розкажи, як ти любиш відпочивати?

Навіть дві години на природі для мене це відпочинок. Можу, наприклад, у середині робочого дня поїхати до найближчого озера, посидіти на березі. Гуляючи по заасфальтованому місту, не відпочинеш. Нещодавно я відкрив для себе гори, побачивши яких ти розумієш, що вони стояли багато тисяч років до тебе. Це величезна міць, яка піднімає в тебе все всередині, але й зароджує страх – руйнівна історія.

Тобі терміново потрібно до Норвегії – там природа і мало людей.

Поїду туди рано чи пізно. Ще я люблю спорт - у цьому відношенні я всеїдний. Це азарт, відмінний від хореографії, більш «переживальна». У спорті не треба переживати, потрібно йому повністю віддатися. Ось ще в 37 років спалахнув ідеєю навчитися грати на фортепіано, беру уроки. Ось сьогодні грав оду «На радість» Бетховена. Творча людина має виражати себе у різних формах – це збагачує.

А у сімейному житті ти творча людина?

Ні, все йде в роботу. (Сміється.) Взагалі, я типовий чоловік-завойовник, який повинен щось підкорити, подолати якісь щаблі.

«Я, скоріше, інтроверт, мене треба "розмикати", можу сам себе накрутити, а потім страждаю. Хоча тепер я розумію, що краще поговорити.

Дружина погоджується з цією позицією?

Так, ми з Наталі сходимося у розумінні ролі чоловіка та жінки, у розумінні речей, які мають нас об'єднувати чи, навпаки, давати свободу. Сім'я – це теплий вогник, який має горіти.

А чому ти так довго не наважувався запропонувати Наталі руку та серце, адже ви знайомі близько десяти років?

Тут я поводився як будь-який чоловік, захоплений справою. Жінка під боком – і добре. У мене не було підстав боятися її втратити, але в якийсь момент я зрозумів, що у наших стосунках немає завершеності. Ось так пропозиція й дозріла.

Ти схильний обговорювати сімейні розбіжності чи замикатися у собі?

Я швидше інтроверт, мене треба «розмикати», можу себе накрутити, а потім страждаю. Але тепер я розумію, що краще поговорити, бо дружина також може закритися. Від мене багато що залежить у наших відносинах, і якщо є проблема – її треба вирішувати чи не вважати проблемою. Щоразу це сповідь одна перед одною.

Ти ревнива людина? Чи не ревнує тебе дружина до шанувальниць?

Ні, я не рахуюсь у ревнивцях. Або ти керуєш своїми пристрастями, або вони керують тобою. Я – чоловік, і не буду себе обманювати, що мені не подобаються дівчата, але у мене є моя улюблена дружина, яка для мене цінніша, ближча. Я не хочу прив'язувати ревнощі до кохання, це дивна зв'язка. Я вірю в кохання дружини, а вона вірить у мою.

Мрієш про велику родину?

Як Бог дасть. Не знаю, яким буду батьком, але розумію, що коли в тебе з'являються діти, ти починаєш виховувати їх, а себе. Діти, перебуваючи поруч, усі за тобою повторюють: якщо любиш дружину, діти зроблять висновок, що існує кохання. Якщо віддаєшся своїй справі, вони дізнаються про відповідальність. Ти починаєш замислюватися, що дивишся, слухаєш, як і на що реагуєш. Дитина тебе змінює – це наступний етап у твоєму егоїстичному житті.

Фото: Василина Врубльовська