Культурний код співачки SHY

У рубриці «Культурний код» Marie Claire Ukraine дізнається у своїх героїв, що наповнює їх як творчих особистостей. Сьогодні в центрі уваги молода співачка SHY. 

Співачка Олександра Карягіна розпочала кар'єру з талант-шоу Х-Фактор, а у 2018 створила сольний проект. За два роки SHY не втрачала годину даремно: випустила дебютний міні-альбом, колаборацію з Pianoбой та альбом «Легіт». 

Книги 

Моя мама — бібліотекарка, тож думаю любов до читання я вспадкувала від неї. У дитинстві любила приходити на художній абонемент, роздивлялася книжки, блукала між стелажів і уявляла собі письменницею. А пізніше, вже у дорослому віці, вступила на факультет іноземних мов, де вивчала лінгвістику та літературу та посвятила читанню п'ять років свого життя.

Ще зовсім маленькою в батьківському гаражі знайшла стареньку, потерту книжку «Їжачок у тумані». Тоді ця книжка видавалася мені таким скарбом, я дивувалася на ілюстрації їжачка, і моє серце наповнювалося незрозумілою дитячою тугою і сумом, які я сама собі не могла пояснити. У книжці не вистачало сторінок і я не могла зрозуміти повністю історію та чим вона закінчується, тому стала сама придумувати пригоди їжачка і ведмедика, а іноді плакала, бо боялася, що з ними щось погане стається в кінці, а я так і не впізнаю про це .

Також любила читати збірку польських казок, вони дуже кумедні і захоплюючі, а іноді й страшненькі — про всілякі магічні створіння, сміливці, спасені принцеси і надприродні здібності. Вже дорослішою полюбила пригодницькі книжки на кшталт “Острова скарбів” Стівенсона, “Айвенго” Вальтера Скотта та інших.

За університетські роки я прочитала дуже багато різної літератури і певну годину після закінчення взагалі не могла взяти книги до рук, бо серйозно втомилася від читання. Тільки зараз потроху повертається моя любов до книги.

Найулюбленіші твори, як і пісні чи фільми, для мене завжди надважкий вибір, але як правило я завжди називаю «Тяга пристрастей людських» Сомерсета Моєма. Це без перебільшення шедевр писемницького мистецтва, як на мене. Книга, яку читаєш і пізнаєш собі: свої вагання, сумніви, переживання, пошуки, відкриття та розчарування. Недарма її називають роман-сповідь — головний герой ніби сповідується перед тобою, а ти лише встигаєш подумати: «Це ж я, це ж моє життя, мої надії та мрії». Тонка, філософська й водночас повна простих життєвих істин.

Далі за списком книга «Кульбабове вино», читачі якої, як правило, ділятимуться на два табори: перший — «я не зрозумів нічого, яка нудотина» і другий — «це найкраще, що я читав за свою життя». Я в іншому! Це одна з найкращих книжок, де через призму уявлень дитини зображується сприйняття людини собі в цьому світі, матерії простору та часу, розуміння смертності і цінності життя. Але при цьому читається вона досить легко, бо всі події висвітлені ніби найменшими братами Томом і Дугласом, які проводять свої літні канікули у маленькому містечку. Я дуже люблю і наукову фантастику Бредбері, але ця книга — особлива тим, що вона дуже індивідуальна і прониклива.

На останок вагаюся між «Театром» Моєма і «Нудотою» Сартра. Тому назву обидві. Зовсім різні книги, зовсім різні представники літературних течій, але обидві свого часу перевернули моє уявлення про світ. «Театр» — про швидкоплинність часу, мінливість успіху та удачі як невіддільну частину життя кожного людини.

«Нудота» — спроба зрозуміти навколишній світ і таким чином уникнути марного існування. Дуже гарний роман, не дивлячись на назву, дуже образний та символічний, наповнений музикою, поезією та тугою від невідомості.

Кіно

Кіно дивлюся не дуже часто, на жаль, якщо є можливість, вибираю арт-хаус, драмі чи мультики. Зрідка комедії чи пригодницькі, бо у цих жанрах якісних фільмів набагато менше. Хоча недавно випадково подивилася комедію новозеландського режисера Тайки Вайтіті «Реальні упірі», і це просто шедевр у жанрі мок'юментарі

Трудно оцінити рівень українського кіно, тому що я не володію достатньою інформацією щодо розвитку українського кіновиробництва, але прем'єри намагаюся не пропускати — і з цікавості, і щоб підтримати індустрію. Цього року дуже порадувала лірична комедія Антоніо Лукіча «Мої думки тихі». Взросло українське кіно, чудовий каст, гумор, сюжет, музика, ідея. Вперше так насолодилася і відчула гордість за вітчизняний фільм у прокаті на великому екрані.

Порадував новий серіал на СТБ «Спіймати Кайдаша» за сценарієм Наталки Ворожбит. Той випадок, коли комерційно успішне кіно також є автентичним, змістовним та майстерно виконаним. Здобула велике задоволення від перегляду.

Серіалі

Nerflix — це мій guilty pleasure, знаю, що дивитися багато серіалів не дуже добре, але іноді просто не можу зупинитися, якщо трапляється щось вартісне. З най-най улюбленіших останнім часом "The End of the Fuck*** World". Це така тінейджерсько-бунтарська історія кохання, дуже (як зараз любити говорити) кепська, наповнена безпосередністю, пошуками сенсу життя, тонким британським гумором, неочікуваним перебігом подій та крутим акторським складом. Серіал про тривожні юнацькі роки, важливість сім'ї та її підтримки, необхідність знайти того, кому можна довіритися і відкрити «справжнього себе». Дуже крутий серіал, рекомендую всім-всем.

Фото: AMC

У мене такий характер, що коли серіал дивляться всі, я на знак протесту не дивлюся :), щоб не бути в мейнстрімі. А потім, якщо він пройшов перевірку годиною, повертаюсь до нього. Так сталося зі всім відомою, класикою "Порушення". Рецензія однозначна: ге-ні-аль-но. У серіалі показано, що може трапитися, якщо всю життя придушувати свої емоції та бажання. Особливо удачно показана транзиція із людини «хорошої, зразкової» у «погану». Зображено так майстерно, що цей перехід поступовий, але безповоротний. Висококласна акторська гра, сюжет, що тримає у напрузі до самого кінця і дуже трагічна історія.

Ну і третім назву, мабуть, серіал "You". Історія на кшталт Жана Батіста Гренуя з «Парфумера», коли головним героєм стає негативний персонаж — людина, зрощена у хворобливому соціумі, якому згодом від неї добряче дістається. Цікаво спостерігати за своїми емоціями під час перегляду, бо проти своєї волі ти починаєш співчувати головному герою і переживати за нього, незважаючи на те, що він — монстр.

музика

Я слухаю дуже різну музыку — все залежить від настрою, але найбільше, мабуть, люблю інді-рок, бріт-поп, джаз, фанк та соул.

З улюблених артистів - Melody Gardot, Nouvelle Vague, Jamiroquai, The Kooks, Tori Kelly, James Bay, Stromae, John Legend, Pianoбой, ОЕ, Бумбокс, Vivienne Mort, John Mayer, Coldpalay, Ok Go, Jack Johnson, Jason Mraz, Alessia Але цей список можна продовжувати безкінечно, я дуже люблю музику, слухаю її постійно і тут навіть не намагаюся роздати якісь місця. , це неможливо.

Навіть не знаю, якої музики ніколи не чути в моєму плейлисті… Не хочеться називати якихось артистів, це образливо і необ'єктивно, а щодо жанрів, знову ж таки, можу слухати абсолютно все. Від Валерія Меладзе (кажу з любов'ю) до Тома Йорка (складно, але розвиває).

Подобається багато нової української музики. Зокрема гурти Adam, Gorim, Юра Самовілов. Гуртом, Тонка, Latexfauna, Гурт [O], Tvorchi і ще багато крутих авторів і виконавців. З англомовних недавно відкрила Orla Gartland, Charlotte Lawrence, Joy Crooks, Men I Trust, Finneas.