Олена Кравець та Олена Андрійчикова про літературні читання, хейтерів та улюблені книги

Українська актриса «Студії Квартал-95» Олена Кравець та письменниця Олена Андрійчикова — на перший погляд, не найпередбачуваніший дует, але двох талановитих дівчат об'єднує набагато більше, ніж можна подумати.

Кілька місяців тому вони започаткували літературно-театральний проект «Іронічні читання», який має дві головні цілі: популяризувати українських авторів та віддавати частину виручених коштів на благодійність. Вже 9 березня у театрі на Подолі Олена Кравець та Олена Андрійчикова емоційно зачитають твори зі сцени, тому Marie Claire вирішив дізнатися більше про такий формат. Також ми поговорили про літературні уподобання, улюблених письменників, хейтерів у соцмережах, про гаджети та дітей. 

— Розкажіть, як ви познайомилися одне з одним, і з чого почалися «Іронічні читання»?

Олена Кравець: З Оленою ми знайомі давно, їхня сім'я, колись в Одесі стала великим другом «Кварталу-95», і наше спілкування з Оленою вийшло за межі «кварталівської» дружби. Ми любимо випити кави, поговорити, я люблю її розповіді. Я не можу сказати, що ми часто зустрічаємося, але знаєте як кажуть: у нашому випадку знайомства, відстані та тимчасові проміжки, які постійно супроводжують наше спілкування, не важливі, бо коли ми зустрічаємось, кілька годин намагаємось наповнитися одне одним.

Нас поєднує, на мою думку, легкість сприйняття життя. 

Олена Андрійчикова: Так, ми давно знайомі з Оленою і мені були приємні хвалебні відгуки, від неї про мої тексти, коли вона прочитала першу та другу книгу мого авторства. Олени дуже співзвучно все, про що я пишу. Якось ми просто сиділи балакучі в Одесі прекрасним літнім вечором і Олена сама раптом запропонувала прочитати мої розповіді.

Звичайно, для мене це було дуже приємно. Я розгубилася від радості, але дуже швидко почала міркувати: раз мені надійшла така пропозиція, треба їм правильно розпорядитися. Так трапилися наші перші читання в Одесі і вони виявилися чудовими, був аншлаг, ми отримали багато приємних відгуків та, звичайно ж, захотілося продовжити.

Однозначно ми дуже різні люди, але бачення світу у нас точно збігається, що є важливим для спільної роботи.

— Що об'єднує вас, окрім роботи над спільним проектом: бачення світу, загальні риси характеру чи навпаки — дуже різні?

Олена Кравець: Нас поєднує, на мою думку, легкість сприйняття життя. Ми з Оленою дуже схожі в одній якості, яка не так явно впадає у вічі: ми обидві дуже сором'язливі (посміхається). Так, я пам'ятаю, як Олена соромилася прочитати свої розповіді на публіці або як вона соромилася розповісти про свою книгу, відчувала незручність, якщо їй доводилося говорити про себе як про автора, коли вона лише починала цей шлях. І мені цікаво спостерігати за тим, на яку сміливу жінку, на якого сміливого автора вона перетворюється. Олена дуже надихає мене своєю трансформацією. 

Олена Андрійчикова: Це є бачення світу. Дуже часто ми обговорюємо глобальні речі, що хвилюють нас, і знаходимо спільні точки дотику, загальний настрій. Однозначно ми дуже різні люди, але бачення світу у нас точно збігається, що є важливим для спільної роботи.

Почуття іронії — те, що властиве людям з інтелектом. 

— Чому читання називаються саме іронічними?

Олена Кравець: Тому що вони такими є! Тому що між рядками в іронічних фразах, у жартах закладені глибокі смисли. Мені здається, почуття іронії це те, що властиве людям з інтелектом. Я принаймні таких дуже поважаю.

Олена Андрійчикова: Іронічними ми назвали читання, бо намагаємося вибирати такі оповідання, які обов'язково несуть у собі посмішку, надію, можливо, іронію, але теплу, позитивну. Це історії, в яких не завжди добрий кінець, але обов'язково є надія та іронічна посмішка.

— Головна мета читань — привернути увагу до сучасної української літератури, але дослідити зростання уваги досить складно. Олено, ви помітили стрибок – різкий чи плавний – інтересу до власної творчості?

Олена Андрійчикова: Все почалося з нашого взаємного задоволення, а потім ми замахнулися на ширші ідеї. Ми хотіли б читати твори інших авторів і, можливо, не лише українських. Хочемо привертати увагу та викликати інтерес до сучасної літератури.

— Кого з молодих сучасних українських авторів ви читаєте, за чиєю творчістю стежите?

Олена Андрійчикова: Дуже багатьох читаю, за всіма стежу, з багатьма дружу. Якщо ми говоримо про молодих, то мені дуже імпонує Катерина Бабкіна, Артем Чех. З одеситів – Аня Костенко, Аня Михайлівська, Вітя Бревіс. Насправді наша земля дуже багата на талановитих авторів і про них хотілося б говорити, читати їхні розповіді і таким чином популяризувати українську літературу.

Олена Кравець: Звісно, ​​Олена Андрійчикова (посміхається)! Мені подобається, що робить Катя Бабкіна, Сергій Жадан. Але іноді мені хочеться обговорити особливості сприйняття його творів. Я не завжди розчиняюсь у його текстах, скажімо так, але мені вони цікаві.

— А щодо іноземних письменників, кого можете виділити?

Олена Кравець: Мені дуже подобається «Ребека» Дафни дю Мор'є, прочитала її у 16 ​​років і якось вона мені запала в душу. У свій час поглинала Януша Вишневського, Ганну Гавальду та Мюріель Барбері. З того, що близько сьогодні, можу виділити Стефана Цвейга, Джаннетта Уоллса, зараз читаю її «Замок зі скла», Оскара Уайльда. 

Олена Андрійчикова: Можу виділити Мішеля Уельбека. І те лише через те, що його роман «Карта та територія» — моя остання книга з прочитаних. Виділяти когось дуже складно, зараз такий активний літературний процес у всьому світі, що дуже багато талановитих письменників, і вони настільки різні, самобутні… Це і Ханья Янагіхара, і Селеста Інг, і Майкл Каннінгем, і багато інших. 

— У вас обох діти, розкажіть, чи привчаєте їх до читання?

Олена Кравець: На жаль, так складається сьогоднішній побут і ситуація, що коли я читаю в електронному вигляді, діти не бачать, що читаю книгу, вони думають, що я сиджу в Інтернеті або просто занурилася в планшет. Але я підкидаю старшій дочці час від часу якусь літературу, що відповідає її віку, її баченню світу. І молодшим дітям також читаємо на ніч. 

Я дуже люблю дитячу літературу, у цьому плані ми є вибірковими у виборі книг для дітей. Але недавно навіть не для дітей, а для себе купила «Алісу в країні чудес». Це було колекційне видання із неймовірними космічними ілюстраціями. Така велика книга як альбом із величезними картинами, все детально промальовано, тому відбувається глибоке занурення в історію. Це унікально. Я ось вечорами читаю цю книгу собі, бо малюки поки що «Алісу» не сприймають. Але ми привчаємо їх потихеньку до гарної літератури (усміхається).

Олена Андрійчикова із сином

Олена Андрійчикова: Я бачу єдиний спосіб привчити читання, тому читаю вголос своєму 8-річному синові. Сам він поки що відмовляється читати, йому не дуже це подобається. Виняток — якщо у школі треба виконувати завдання, а от послухати він готовий завжди та із задоволенням. Я не змушую, бо вважаю це марним. Людина повинна сама відчути потяг до книг, сама зрозуміти перевагу художньої літератури. Сподіваюся, він сам потягнеться до книжок.

Олена Кравець: Для мене це непосильна праця — ділитися власним життям чи його фрагментами.

— У сучасному світі неможливо уявити своє життя без соцмереж. З одного боку, вони допомагають нам, а з іншого — забирають багато часу. Обмежуєте собі доступ до них чи вважаєте це зайвим?

Олена Кравець: Я взагалі без них живу, не дуже активна в цьому плані. Звичайно, можу зайти погортати стрічку, але мене вистачає на 10-15 хвилин максимум. Потім мені стає то нудно, то я розумію, що витрачаю час. Іноді залипаю, особливо якщо бачу якусь статтю, потрапляю на класну посаду, розумні речі. Тоді стає цікаво і починаєш з одного посилання на інше переходити, занурюватись у тему. 

У цьому плані як носії якоїсь інформації соцмережі джерело досить серйозне, але сама я рідко чимось поділяюся. Мені здається, я цього не дуже потребую, для мене це непосильна праця — ділитися власним життям або його фрагментами. Я більше моментів залишаю у фотоплівці, називаю їх моїми «внутрішніми садами». Коли прямо дуже хочеться, то піддаюся цьому почуттю і транслюю щось у світ, але це дуже рідко.

Олена Андрійчикова: Намагаюся сама себе обмежувати, тому що часу соцмережі відбирають багато. Навіть іноді видаляю на якийсь час на телефоні Facebook та Instagram, щоб трохи відпочити та переключитися на інші справи.

— Чи змогли б відмовитися від соцмереж, хоча б на якийсь час? Може, навіть практикували такий досвід?

Олена Кравець: Ні, не практикувала. Хоча був один досвід: щоразу, коли хотіла зайти у Facebook, тоді ще Instagram не був такий популярний, брала в руки книжку. За таких умов будь-яка книга читається набагато швидше. Але взагалі без соцмереж могла б прожити, напевно. Я знаю деяких психологів, які як терапія своїх пацієнтів відправляють відпочивати без телефонів. Мені здається, це іноді варто навіть усім робити. Буває таке, що люди потім не повертаються в терапію, тому що самолікуються, назвемо це так. Тож усім нам сьогодні іноді треба це робити.

Олена Андрійчикова: Я б не змогла відмовитись від соцмереж, бо зараз це дуже важливий інструмент комунікації зі світом. На якийсь час готова, а назавжди ні.

— А ваші діти вже відкрили світ гаджетів? Дозволяєте ним користуватися технікою?

Олена Кравець: Ну звичайно, вони ж живуть у цьому середовищі, я не бачу сенсу обмежувати чи забороняти. Адже в їхньому житті є не тільки гаджети. Якщо було б тільки це, напевно, варто було б замислитися, але оскільки в їхньому житті є багато різних цікавих занять, то не бачу в цьому нічого поганого.

Олена Андрійчикова: Син уже відкрив світ айпадів та телефонів, все це його оточує. Доводиться весь час вигадувати приводи його звідти забрати з цього світу гаджетів. Відволікаємо на спорт, спільні ігри, прогулянки. Потрібно витягувати дітей зі світу гаджетів, але ця справа має бути набагато цікавішою, ніж те, що пропонує Інтернет.

Олена Кравець: Я не можу і не мушу всім подобатися, мені здається, ми прийшли в цей світ не за цим.

— Будь-яка творчість, якою б вона не була гарною, рано чи пізно стикається з критикою. У вас є хейтери, зокрема у соцмережах?

Олена Кравець: Звичайно, вони є як у кожного, хто є у соцмережах. Це ж такий простір, де дуже зручно ховатися за анонімністю і не підбирати слів на адресу іншої людини або того, що вона робить. У мене виробився імунітет на такі речі. Я не можу і не мушу всім подобатися, мені здається, ми прийшли в цей світ не за цим. Тому продовжуватиму робити те, що подобається, якісно і від серця. Кому відгукнеться – добре, ні – значить не доля (усміхається)!

Олена Андрійчикова: Відкритих постійних хейтерів я не маю, або я їх не помічаю. Було кілька сплесків шаленого інтересу хейтерів до моєї літератури, тому я звикла, всяке буває. Люди будь-яку свою думку поспішають висловити, навіть якщо їх про неї не запитують, тому в мене є щеплення від хейтерів, не особливо переживаю.

Роман Олени Андрійчикової «Тіні у профіль»

Але я зіткнулася з тим, що мої хейтери — жінки, які не поділяють мою вільну позицію. Наприклад, коли я писала про аборти або коли писала розповідь від імені коханки. Роман «Тіні у профіль» теж зустрічав негативні відгуки саме від жінок, коли справа стосувалася внутрішньої свободи. Напевно, це передбачувано, тому що не всі готові не те що чесно говорити, а навіть у собі займати чітку чесну позицію. Тому всяке буває, я до цього звикла.

— Як ви реагуєте на критику: проходите повз, відповідаєте чи не сприймаєте всерйоз?

Олена Кравець: Якщо вона не обгрунтована і абсолютна порожня, заради струсу повітря і викиду негативу, виплеску отрути, то проходжу повз мене це не чіпає і ніяк не руйнує. Якщо вона конструктивна і у справі, дослухаюся, стає навіть цікаво. Особливо якщо це кажуть ті, чиєю думкою я дорожу: професіонали у своїй справі або дуже добре знають мене люди: друзі, чоловік, мама, старша дочка. Коментарі цих людей мають інший вектор. Там більше навіть не критика, а здатність бачити мене збоку та бажання допомогти, зробити краще.

Олена Андрійчикова: Намагаюся не відповідати, бо я жива людина. Мене може зачіпати, тому намагаюся серйозно не сприймати. Але ні, я не проходжу повз, все одно мені важливо та цікаво розуміти, як різні люди реагують на мої тексти.

— Творчих людей, будь-якої вони професії, часто називають «не від цього світу». У вас є такі риси характеру та особливості, які для інших видаються дивними?

Олена Кравець: Мені здається так. Я прокрастинатор і вічно спізнююся. Це не все сприймають легко, я в тому числі. Поки що не знайшла спосіб із цим боротися. Я люблю «підзависнути» у якихось власних коконах, люблю, коли не треба нікуди поспішати, коли я надана сама собі. Я такий товариський інтроверт: мені дуже добре серед людей, близьких за духом, однодумців, цікавих людей. Але свої «колодязі» я наповнюю завжди на самоті. Не знаю, чи це особливість творчої натури. Мені завжди цікаво те, що глибше люблю плавати на глибині.

Олена Андрійчикова: Безліч! Мені взагалі здається, що тільки недавно мої близькі почали розуміти, що я не зовсім та людина, яку вони знали раніше. З роками це посилюється, але для мене це не дивність, а лише питання свободи та самовираження. Я роблю те, що хочу, особливо там, де це стосується моїх текстів. Іноді, це дуже насторожує дивує, бентежить людей. Але це найважливіший пункт творчості: відчувати внутрішню свободу та ділитися нею.

Олена Андрійчикова: У нашому суспільстві дуже поширена думка, що молода жінка не може бути добрим автором. 

— З якими упередженнями з боку громадськості ви як письменниця та актриса стикалися за все життя?

Олена Кравець: Сьогодні часто стикаюся з таким переконанням: якщо ти публічна персона або просто активна сучасна жінка, то маєш прагнути до досконалості у всьому: від зовнішніх параметрів до прийнятих у соціумі стандартів поведінки, мислення тощо. Саме тоді ти отримаєш суспільну схвалення та любов.

Так от, я думаю, що це «повинна» якраз не про кохання, а про її нестачу. Це про «здаватися, а не бути». І це якесь непосильне завдання, вічна погоня за сонцем, що йде, яка вимотує і забирає енергію, але не приносить задоволення. У недосконалості криється унікальність, чесність, здатність залишатися собою і жити без масок. Як на мене, це спокійніший і продуктивніший стан.

Олена Андрійчикова: У нашому суспільстві дуже поширена думка, що молода жінка не може бути добрим автором. Для багатьох і навіть для жінок ці два пункти практично не сумісні. Але це такий штамп, який мені зараз дуже подобається розвіювати.

— Гроші, одержані з читань, вирушають на благодійність. Це й було однією з причин організації читань на самому початку чи стало закономірним рішенням у процесі роботи над проектом?

Олена Кравець: Так, ми розпочали з благодійного формату, бо нам, по-перше, хотілося допомогти адресно тим чи іншим людям, які цього потребували. По-друге, ми зрозуміли, що можемо зробити це. Надалі — завжди залишати благодійну частину як складову наших читань. Подивимося, може, ми розростемося і будемо здатні віддавати більше. Зараз ми допомагаємо «Місту добра», наш концерт 9 березня у Театрі на Подолі буде спрямований на те, щоб допомогти конкретній людині з її бідою. Сподіваємося, внесемо наш внесок у процес його одужання.

Олена Андрійчикова: Ми одразу вирішили з Оленою, що частину коштів віддаватимемо на благодійність.