“Поки всі — у полоні свят, мій батько та його побратими у полоні — на свята!”: Олеся Богданова, Донька Захисника Маріуполя

У рубриці ​​«[не] Почуті» ми розкриваємо виняткові розповіді про надзвичайну міць жінок, які, не дивлячись на труднощі, не втрачають своєї сили. Родини тих, кого утримують у полоні, продовжують закликати до підтримки, нагадуючи про тих, хто залишається за межами свободи. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників і не залишатися без учасними.

Олеся Богданова, донька командира взводу технічного забезпечення, головного сержанта 501 окремого батальйону морської піхоти України, поділилася своєю історією з Катериною Кушнір, журналісткою та авторкою проєкту.

“Поки всі — у полоні свят, мій батько та його побратими у полоні — на свята!”: Олеся Богданова, Донька Захисника Маріуполя-Фото 1

Як ваш батько прийняв рішення про вступ до військової служби й що вплинуло на це рішення?

Мій батько приєднався до рядів військової служби ще у 2014 році, коли розпочалась війна. Навіть тоді він усвідомлював всю важливість цього кроку, передбачаючи, що конфлікт може ескалювати в повномасштабне вторгнення.

Наша сім’я родом з міста Бердянськ. До того, як вступити в ряди військових, мій батько працював докером на крані в місцевому порту.

Як ви описали б події 24 лютого 2022 року та як саме цей день вразив вас?

Напередодні початку повномасштабного вторгнення в моїй сім’ї сталася трагедія — померла бабуся по лінії матері, і нам довелося вирушити на її похорони.

Вранці 24 лютого я почула потужний вибух. Згодом ми дізнались, що це був обстріл бердянського аеропорту. Проте тоді, на той момент, я була настільки вражена і відірвана від реальності, від цієї вирви подій, що не надавала цьому ніякого значення.

Панувала абсолютна невизначеність, нерозуміння щодо того, що робити. Остаточно вирішено було, що мій рідний брат разом з матір’ю поїдуть на похорони, тоді я вирушила майже останнім автобусним рейсом до Гданська.

Як ви підтримували зв’язок з вашим татом під час захисту Маріуполя?

Ми не підтримували постійного телефонного зв’язку, іноді родичі татових товаришів передавали інформацію про те, що він живий і все з ним гаразд. Але бувало так, що ми обмінювалися повідомленнями, і лише єдиний раз відбувся відеодзвінок наприкінці березня 2022 року — це був останній раз, коли я чула свого батька. 

Той погляд назавжди залишився в моєї пам’яті: втомлені очі, замучений вигляд, суха кров на обличчі. Але він ніколи не визнавався у втомі, завжди стверджував, що все буде добре і ми скоро знову зустрінемося.

Як ви отримали інформацію про те, що ваш батько та його товариші опинилися у полоні?

Мій батько завжди відзначався доброзичливістю та комунікабельністю, завдяки чому у нього були тісні стосунки з його товаришами. Дружина одного з його побратимів, яка також разом із дитиною переїхала до Польщі, знайшла мої контакти та повідомила мені, що морпіхи були взяті у полон.

У інформаційному просторі почали з’являтися відеозаписи, де військовослужбовці потрапляли у полон. З одного з таких уривків я впізнала свого тата за його очима, і вже тоді в мене не залишилося жодних сумнівів — це був він.

“Поки всі — у полоні свят, мій батько та його побратими у полоні — на свята!”: Олеся Богданова, Донька Захисника Маріуполя-Фото 2

Чи маєте ви документи, які свідчать про те, що ваш тато перебуває в полоні, чи отримали ви офіційні відомості про його місцеперебування, фізичний та моральний стан?

Наша родина отримала підтвердження того, що батько перебуває у ворожому полоні від його військової частини та Комітету Червоного Хреста. У документі вказано місцеперебування мого тата, але невідомо, чи є ця інформація актуальною, оскільки військовополонених постійно перевозять з колонії до колонії.

Щодо його морального та фізичного стану, мені вдалося дізнатись тільки від військовополонених, яких вже обміняли, і з ними я взаємодіяла лише двічі. Я знаю, що мій батько сильно схуд, але він вірить і сподівається на швидке повернення додому.

Чи приєднуєтеся ви до яких-небудь ініціатив або об’єднань для вираження своєї позиції та участі в справі звільнення військовополонених?

Я є членом громадської організації «Спілка сімей військовополонених 501 окремого батальйону морської піхоти України». Разом з близькими та родичами військовополонених активно беремо участь у всіх можливих заходах у місті Гданськ, щоб постійно нагадувати не тільки українцям, але й міжнародній спільноті, наскільки важливо бути голосом військовополонених та висловлювати свою позицію.

Як ви оцінюєте взаємодію та співпрацю з владою та органами, які здійснюють обмін полоненими, і чи надають вони вам підтримку у справі визволення захисників Маріуполя, включаючи вашого батька?

По-перше, хочу ще раз висловити свою вдячність родинам військовополонених з 501 окремого батальйону морської піхоти, які проживають в Україні й регулярно взаємодіють з координаційним штабом, передаючи отриману інформацію.

Щодо міжнародних організацій, які взяли на себе зобов’язання виступати третьою стороною та надавати необхідні гарантії, важливо відзначити, що їхні дії схожі на провідну імітацію, а фактично вони не мають чіткої інформації. Натомість вони надсилають нам запити, намагаючись отримати інформацію, яку ми самостійно знаходимо з інших джерел.

Як ви зберігаєте оптимізм і віру в краще, стикаючись із викликами воєнних обставин?

Думка про те, що всі мої невпинні зусилля невдовзі призведуть до результатів, становить для мене найбільше джерело підтримки. Я уявляю, як усі мої намагання неодмінно призведуть до возз’єднання моєї родини й повернення мого батька додому.

“Поки всі — у полоні свят, мій батько та його побратими у полоні — на свята!”: Олеся Богданова, Донька Захисника Маріуполя-Фото 3

Яким заняттям або хобі ваш батько найбільше захоплювався у вільний час?

Ймовірно, його найулюбленішим захопленням є риболовля — але це вже не дивно. Наше місто розташоване поруч з морем і водоймами, тому зрозуміло, чому мій батько так любив це заняття. Він часто брав мене з собою на риболовлю і вчив всім тонкощам цієї азартної справи. Спогади про ті часи виглядають як повна колекція необхідного рибальського приладдя: вудочки, спінінги, різні гачки та різноманітні приманки.

Яка пісня, фільм чи предмет асоціюється з вашим батьком?

Щодо музичних уподобань, мій батько особливо любить танцювальну та динамічну музику, під яку можна відчути бажання танцювати та рухатися – такі виконавиці, як Rihanna та Lady Gaga, завжди грають у його плейлисті. Він завжди відкривав вікна та двері, гучно вмикаючи музику, щоб поринути в веселий настрій.

Щодо кіно, його вподобання стосуються документальних фільмів, а зокрема, тих, які пов’язані з космосом. Ймовірно, він переглянув усі можливі фільми та відео на цю тематику.

У мене виникають асоціації та спогади, коли я думаю про різні речі, і серед них особливе місце займають шахи. У 2014 році, коли батько готувався до військової служби, ми провели ніч граючи у шахи та розмовляючи про життя.

Також, мій батько захоплювався збиранням дерев’яних статуеток з птахами, зокрема, орлами. Ще, незалежно від того, чи це була риболовля, відпочинок на дачі чи виїзд, він завжди брав з собою бінокль, насолоджуючись розгляданням деталей.

Однак для мене особливим символом є дармовис із зображенням емблеми його батальйону. Цей дармовис завжди зі мною, і я вірю, що він несе енергію мого батька та є моїм оберегом.

Якщо ви мали б можливість зустрітися з батьком зараз, що б ви сказали йому?

Я б висловила йому слова щирої вдячності. Вдячна йому за те, що він — мій батько, чим я пишаюся. Подякувала б за його героїчний вчинок, коли він вступив на захист та оборону нашої країни. Також виразила б подяку за те, що він виявив у собі силу протистояти всім труднощам та врешті-решт повернутись додому.

Поділіться винятковою історією про вашого тата, яка вам особливо запам’яталась і демонструє його характер та якості.

Найяскравіше у мене в пам’яті залишився епізод, коли мій тато відпочивав на природі й повернувся додому не сам, а разом із пораненим птахом. У цього пернатого друга було травмоване крило, і батько вирішив взяти його під свою опіку для подальшого лікування.

Тато — надзвичайно турботлива людина і завжди прагнув розширювати свої знання. У минулому він проявляв інтерес до медицини та володів глибоким розумінням лікування, що стало йому у пригоді в цій ситуації. Батько купив клітку, придбав ліки для пораненого птаха, особисто його доглядав та лікував. Як тільки птах одужав, його відпустили на волю.

Цей випадок яскраво відображає характер мого батька — його доброту, чутливість, щирість та безкорисливість.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: “МЕНІ ПОВІДОМЛЯЛИ, ЩО ВОНА «ГРУЗ 200», АЛЕ ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ВОНА ПОРАНЕНА ТА УТРИМУЄТЬСЯ В ПОЛОНІ.”: ІННА БОЙЦОВА, МАТИ ЗАХИСНИЦІ МАРІУПОЛЯ 

Статті на тему