Щастя не за горами: зимовий відпочинок у Французьких Альпах

Фешн-оглядач Marie Claire Алла Родигіна з'їздила до Франції та дізналася, як поєднати лижний відпочинок із променадами на набережній.

Приїхати до моря у несезон – це завжди вихід. Нехай і тимчасова, якщо вірити поетові. У випадку, коли до моря бонусом йдуть ще білі вершини, встояти вже практично неможливо, та й не потрібно. Я не хочу здатися невігласом, але, признатися чесно, донедавна я і не знала, що Ніцца та її околиці – це не тільки про розкішне життя, устриці та аристократичний флер. Це ще й про гірськолижний спорт, причому з далекого 1909 року. Всього за 90 кілометрів від блакитного міста-півмісяця (а це якихось півтори години їзди на «спеціально навченому» комфортному трамвайчику) розкинув свої сотні схилів масив Меркантур. Серед них затишно розташувався курорт Орон 1. Точніше навіть сказати, сховався.

У цьому містечку постійно проживає всього кілька сотень людей, які, проте, примудряються створити такий затишок для своїх гостей, що через півдня тобі вже здається, що ти народився і виріс серед цих шале, невисоких зроблених з колод паркан і огортають Альп. Курорт існує ще з 1937 року, але французи довго тримали його «для себе». Тут ви не зустрінете Instagram girls, лижні костюми яких підібрані в тон зимовому обмундируванню кишенькових собачок. Не знайти тут і нічного куражу з шампанським і феєрверками або параду останніх досягнень luxury-промисловості. В Орон приїжджають люди зовсім іншого штибу - ті, хто любить пофілософствувати, дивлячись на те, як сонце ховається за силуетами тонких сосен, і збирати в свою скарбничку емоції від крутих віражів на спуску, а не від можливостей двигуна Lamborghini. При цьому не варто думати, що тут нудно. В Ороні, перш за все, по-домашньому затишно та атмосферно. І це той easy living, про який так багато говорять, але який, як і раніше, залишається справжньою розкішшю. Чи не вірите моїм словам? Тоді той факт, що саме в Орон рік тому приїжджав на вікенд принц Монако Альберт скаже сам за себе. Вже хтось, а монарша особа точно знається на правильному відпочинку.

В Ороні, незважаючи на те, що про нього практично нічого не знає Вікіпедія, а на карті непідготовлений погляд його навіть не помітить, є всі умови для того, щоб пережити на собі принади зимового відпочинку. На 135 кілометрах спуску, який утворюють 42 траси, вас зустрінуть своїми привабливими французькими посмішками добродушні та суперпрофесійні інструктори. Причому якщо пощастить, як мені, серед цих хлопців у червоних костюмах цілком можна зустріти справжніх soulmates. Наприклад, мій інструктор на ім'я Етьєн у літній час, вільний від гір, працює режисером мультфільмів у Парижі, катається на серфінгу та обожнює Луї Гарреля. Тому на підйомниках ми безперестанку балакали, і я навіть не помітила, як повірила цій людині настільки, що здійснила четвертий поспіль спуск з червоної траси – першого дня на лижах у своєму житті (сподіваюся, тато не читає цей текст).

Так само ти починаєш вірити Рішару – відповідальному в Ороні за надувні сани. Ейрбордінг – ще одна гірська розвага, принцип якої майже кожен із нас випробував у далекому дитинстві. Сани є подобою матраца, на який ти просто лягаєш і котишся з гори. Вперше виходить, звичайно, куди очі дивляться, а єдиним способом загальмувати стає «елегантне» перекочування набік на шкоду лижному костюму, але не настрою.

Для тих, кому такі розваги здаються надто наївними (хоча я рекомендую не відмовляти собі в цьому дитячому задоволенні), є в Ороні і снігоходи. Нічна екскурсія по схилах змусить кілька разів згадати, чи ви вибачилися перед усіма, кого образили, але цей екстрим того вартий – вас привезуть на одну з вершин, де подих перехопить (гірська хвороба тут ні до чого). Коли я зійшла зі снігохода, зняла шолом і підняла голову вгору, я побачила найкрасивішу картину у своєму житті: наді мною були тисячі зірок, підперезані Чумацьким шляхом. Все точно, як у підручнику астрономії, якому я, дитина урбана, зовсім не вірила.

Крім суто гірських розваг, в Ороні є й інші способи відвести душу. У містечку все в повному порядку зі спа - на вас чекають всі види саун, лазень і масажів, що особливо цінно після того, як півдня лавіруєш по схилах, сподіваючись тільки на удачу та залишки сил у своїх колінних суглобах. Не обділяють у цьому французькому куточку і поціновувачів гастрономічних насолод – автентичні ресторанчики, начебто подобався мені L'Alisier, заманюють на запахи глінтвейну і розтоплених сирів банон, камамбер і артизон. До речі, в Ороні ви точно не залишитеся голодними. І справа не тільки у гостинності місцевих рестораторів, які радіють кожному гостю, як рідному (розпитування про справи друзів та родичів теж йдуть у комплекті, не сумнівайтеся). Просто розміри страв тут майже такі ж безкраї, як гори. Замовивши одну з вечерь тартар, я зрозуміла, що в паризькому ресторані його розділили б як мінімум на три порції.

Роман з Ороном неминучий. І навіть якщо на перший погляд він здасться простачком, просто дайте йому кілька годин. Прокинувшись одного ранку і побачивши «за віконцем Альпи», більше нічого не захочеш. До того ж за солодкими апельсинами та іншими примхами завжди можна з'їздити на пару годин у сусідню Ніцу.