Small Talk: режисерка та актриса Маша Кондакова про фільм «Моя війна» та зйомки з Леа Сейду

Маша Кондакова - французько-українська режисерка документального та ігрового кіно. Ми поговорили про її документальний фільм "Моя війна" про жінок, які воюють на Донбасі та зйомки в ігровому кіно "Один прекрасний ранок" в компанії чарівної Леа Сейду.

Ви були задіяні одразу у двох кіно проєктах. Розкажіть, як вам вдалося поєднати роботу над ними?

Так, було непросто, бо все припало на один проміжок часу, на початок червня. Я як раз була у резиденції SoFilm із сценарієм мого першого повнометражного фільму Warrior, де я пітчила проєкт Canal+, Arte, Wildbunch, а ввечері сідала на потяг, щоб вранці бути на зйомках у Парижі.

Але я була дуже мотивована, коли пройшла всі етапи кастингу, тож зробила все можливе, щоб бути у формі та встигнути усюди. Інший повнометражний проект Tropiques  Едуара Сальє, нащастя, знімався у серпні, тож було трохи часу для підготовки. Що цікаво, в одній ролі (медсестра) я мала більш психологічну роботу ролі, а в іншій ролі (викладач фізики) вимагалось вивчити багато тексту.

Нещодавно відбулася прем’єра «Один прекрасний ранок», в якому ви зіграли  з Леа Сейду ("007: Не час помирати", "Життя Адель"). Як ви готувалися до ролі?

Зйомки проходили рік тому. Я мала роль медсестри, яка доглядає за батьком (актор Паскаль Греггорі) головної героїні (акторки Лея Сейду). Щоб перевтілитися в мою героїню, я пішла до шпиталю, де познайомилася із справжньою медсестрою, яка навчила мене як правильно міряти тиск та як саме поводиться сестра, яка кожного дня робить одну і теж процедуру.

Ми знімали у справжній лікарні Hôpital Hôtel Dieu історичне місце, яка знаходиться біля Собору Паризької Богоматері. Було дуже жарко і актори були вдягнені тепло, бо за фільмом дія відбувалась восени, але ніхто жодного разу не скаржився.

Чи познайомилися з Леа Сейду?

Так, ми з Леєю мали спільні сцени. Вона була дуже привітною та зконцентрованою, тож не було можливості поспілкуватися при знайомстві. Але коли мені вдалася емоційна сцена, хтось мене поплескав по плечу, я повернулася і побачила Лею, яка сказала мені те, що я роблю — непросто. Якраз була перестановка плану, ми довго спілкувалися. Їй було цікаво дізнатися хто я і звідки, у нас виявилися спільні знайомі. Потім вона показувала мені фото свого сина. Дивлячись на фото її сина, я спитала, у чому її секрет? Як можна так багато працювати, і поєднувати кар'єру та виховання сина? Вона посміхнулася скромно та відповіла, що немає жодного секрету — насправді, ми всі дуже втомлені, але не можемо не продовжувати робити те, що любимо… А тим часом, минулого року відразу чотири фільми за її участю було відібрано до Каннської програми. Жодна акторка чимала такого успіху, бо неможливо за рік знятись у 4 міжнародних стрічках (!). Під час зйомок наш актер Паскаль захворів на ковід, і тест Леї також виявився позитивним. Вона не змогла поїхати до Канн на фестиваль. Я можу тільки уявити її емоційний стан. Але вже цього року ми побачилися з Леєю на галавечері, присвяченій 75-річчю Каннського кінофестивалю. Лейя з тріумфом повернулася до Палацу фестивалю із фільмом Кроненберга. Зал з оваціями, стоячи вітавши її! Ми посьогодні залишаємось на зв'язку.

Ваш фільм «Моя війна» вийшов до повномасштабного вторгнення. З інтерв’ю моїм колегам, я зрозуміла як було непросто вибудувати стосунки та знімальний процес з його героїнями — українським жінками, які воюють на Донбасі. Та зрештою, вам це вдалося. Як?  

Дякую дуже за запитання. Так, це правда. Я думаю, тут зіграли три речі. По-перше, мій характер. Я вперта, рішуча та маю велике терпіння. По-друге, самі героїні. Вони дозволили мені наблизитись до них та розказати їхні інтимні історії. По-третє… вдача. Мені пощастило багато разів. З командою та продюсерами фільму — з України та Франції. Пощастило не потрапити під обстріл, бо ми їздили знімати на самісіньку передову.

Що нового після цієї роботи ви дізналися про жінок?

Що вони мужні, мудрі, виносливі.

Про українок?

Що вони незламні та вільні, справедливі та безстрашні.

Про себе?

Що незважаючи на біль, фізичний та моральний, я йду до кінця. Щасливого кінця. (Усміхається.)

Цього року Канни критикували за «застарілі погляди». Наприклад, на дискусію про майбутнє кіно запросили режисерів-метрів, але жінок серед них не було. За вашими спостереженнями, чи можна сьогодні говорити про гендерну рівність у сучасному кіно?

Зміни відбуваються. Ми на шляху, але ще багато роботи.

Про що ви мрієте як режисерка?

Як режисерка і як людина, я мрію про закінчення війни перемогою для України та всіма можливими відшкодуваннями для людей та країни.

У професійному плані я мрію повернути глядачів до кінотеатрів у всьому світі. Також щоби інвестори ризикували задля підтримки нових, радикальних голосів у кіно. Та звісно, ​​рівності у всіх напрямках між чоловіками та жінками у кіносфері.

Читайте також: SMALL TALK: ХУДОЖНЯ ПО КОСТЮМАХ ЛЕСЯ ПАТОКУ ПРО НОВИЙ ПРОЕКТ ЗАПАЛ