UA
    RU

    Small Talk: актриса Ірма Вітовська-Ванця про роль у трилері «Між нами» та «недолюбів»

    Редагувати переклад
    26 липня о 18:00 у Червоній залі Будинку кіно в рамках постійного проекту біля Будинку кіно «Українські актори та їхній "фронт"" відбудеться зустріч з Ірмою Вітовською-Ванцею. Оскільки зустріч відбудеться напередодні прем'єри фільму "Між нами" Соломії Томащук, ми поговорили про нову роль, про "недолюбів" та нові сенси вже відомих творів.

    Small Talk: актриса Ірма Вітовська-Ванця про роль у трилері «Між нами» та «недолюбів»-Фото 1

    Чому варто переглянути фільм «Між нами»?

    Перш за все тому, що це перша спроба в Україні створити психологічний трилер. Всі ми любимо трилери, то чому б нам теж не спробувати цей жанр? І взагалі, у фокусі уваги «Між нами» — жінка, яка є дуже дефіцитною для українського кіно.

    У сучасному українському кіно мало фільмів, коли головною героїнею є жінка, її психотип, її внутрішній світ. Фільм «Між нами» — створінь жінкою та про жінок.

    У фільмі Соломії Томащук підіймається тема «недолюбові», яку відчуває шкіра з героїнь. Разом з ними глядач шукає відповіді на запитання: що таке «недолюбів», що таке емоційне, сексуальне та економічне насильство та чи варто цього терпіти? Ці всі теми були актуальними в українському суспільстві до війни, і нікуди вони не пропали і сьогодні.

    Як швидко ви погодились на роль?

    Соціальна роль є фундаментальною для мене в кіно. Мені були цікаві як моя героїня, так і тема насильства, яку порушує Соломія Томащук. На момент нашої зустрічі з Соломією я щойно закінчила своє співробітництво з поліцією щодо побутового насильства в українських батьківщинах. Я добре знаю цифри та масштаби цієї проблеми в Україні. Це у більшій мірі стосується жінок, але трапляються серед потерпілих чоловіки. Особливо, мені болить частка дітей, для яких ця трагедія є особистою. Які стали свідками чи прямими учасниками таких злочинів у батьківщині…

    Моя героїня нагадувала мені жінок, які пережили побутове насильство, з якими я особисто знайома. Я хотіла опрацювати цей образ. Щось у ній є дещо підступно-макбетівське, бо вона цинічно та вперто йтиме до кінця, використовуючи най… у тім, не спойлеритиму, ви все побачите. (Усміхається.)

    Ірма Вітовська 78

    «Між нами», 2022

    Ірма Вітовська 1

    Як ви ставитеся до кенселення російської культури? Що ви робите з книжками російських авторів?

    Російська література наразі видається нам дуже токсичною. Тому що, власне, Україна «кривить» і ця література для нас, перш за все, асоціюється з агресором.

    Ця війна поставити на місце російську літературу та зніме з неї це хвалькуватий прикметник – «велика». Я щось ніколи не чула, щоб казали: «велика французька література» чи «велика англійська», «велика польська»… Сьогодні ми всі зрозуміли, що за балетними пуантами завжди приходить кровавий кирзовий чобіт. То ж про яке милування чи відчуття поваги до оккупанта може йти мова?

    Оце все якраз має випасти. І я думаю, що десь через покоління російська література буде вивчатися та досліджуватися українцями так само, як будь-яка інша. Вона лишить собі якоїсь надуманої першості та винятковості. Автори, які переживуть війну і це кровожерливе Z-покоління — змінюватиме імперські наративи і залишатиметься, все решта — зміється, як мильна бульбашка.

    Що я зроблю з книжками російських авторів? Нічого не зроблю, у мене практично їх немає. Я вже давно мигрую з міста до міста. Я навіть не знаю, де всі ці томики залишились. Коли я переїхала із Івано-Франківська до Києва, користувалася вже іншими книгами. Деякі книги російських класиків, які нравилися ще у школі я перечитувала пізніше, але це був ще той період, коли ми були ніби зачаровані російською культурою. Десь мені здається, що й тоді спрацювала пропаганда цієї імперської величі, яку вони нам нав'язували і ми всі хотіли щось у цьому розгледіти, посягнути… Я не заперечую, що російська література має великий пул російських авторів, які досягли глибини у своїй творчості. Але переважно саме ці письменники були контроверсійними до системи російської імперії, пізніше до системи радянських годин. Всі інші — це або кон'юнктурники, або плагіатори з чужих творів, як це доводитиме годину та розслідування тих, хто цим професійно займається.

    Ірма Вітовська 5

    Яке твір ви хотіли б побачити найближчою годиною на українській театральній сцені?

    Не знаю. Немає поки що якоїсь чіткої драматургічної складової, немає якоїсь амбіції. Тому що театр має нестійку базу: граємо поки що можемо, не граємо, коли не можемо. Але всі зараз шукають якийсь цікавий матеріал. Мені, власне, хотілося б, щоб це була розмова зі співгромадянами про повне прозріння, яке відбулося через російське вторгнення. Тому шукатимемо саме в цьому напрямку.

    Яке антивоєнне твір ви вважаєте геніальним?

    Це, напевно, «На західному фронті без змін» Ремарка. Це якщо говорити про книги, що на мене вплинули. Тут є глибина розщеплення війни і кожному з персонажів.

    У кінематографі створено багато всього, коли «ніколи знову» стає важливішим за все інше. Це "Таємне життя" Терренса Маліка, "Моя земля" Мартіна Зандвлієта, "Список Шиндлера" Стівена Спілберга, "Книжкова злодійка" Брайана Персіваля, "Піаніст" Романа Поланські. З радянського — це «Іди й дивись» Олема Клімова, «Перевірка на дорогах» Олексія Германа.

    Треба сказати, що в радянському кіно мало глибоких та чесних фільмів. Зазвичай це «увеселітельна прогулянка на танках». Це агітка та пропаганда у чистому вигляді. Цього немає у визначних роботах європейського та американського кінематографу.

    Можливо, ще я назвала б «Живі та мертві» Сергія Бондарчука та фільм «Одна війна» Вері Глаголєвої, де йдеться про трагічні долі жінок, які народили від німецьких окупантів.

    Читайте також: SMALL TALK: ІРЕНА КАРПА, письменниця, співачка про письменництво під час війни

    Статті на тему