Small Talk. Мішель Андраде: Я підтримую «кенселення» російської культури. Ракети летять щодня, ми не маємо іншого варіанту.

22 грудня о 18:00 у київському ресторані Boho Yosai напередодні Різдва на одній сцені портал МУЗВАР збирає потужних та яскравих артистів, заради благодійної справи та великого збору на потреби особливих дітей, що були евакуйовані з зони бойових дій. Серед запрошених зірок співачка Мішель Андраде. Що вона вважає “музикою війни”, що робить під час блекаутів вона розповіла Marie Claire.

Чиї комопзиції стали для вас музикою війни? 

Всі пісні, які я слухала раніше, та нові композиції набули нового сенсу! Нібито я мала все це дізнатися й відчути завдяки такому тяжкому періоду в наших життях.

Для мене завджи є та буде «Скрябін»! Кузьма – людина, яка своєю музикою завжди намагалася достукатись до сердець слухачів! Із нових виконавців для мене круто відкрилась KOLA – дуже крута та відверта артистка! Дякую їй за щирість!

Як швидко ви змогли повернутися до творчості?

Спочатку дуже тяжко було слухати якусь музику. Пам’ятаю, що на той момент тиша була моїм найкращим другом. А коли намагалася щось написати, сльози зупиняли весь процес. Дуже багато думок і почуттів, болю й страждання було всередині. Емоції були не ті, які б я хотіла транслювати… Я не могла ділитися такими думками, бо це руйнувало мене, і я мала пережити цей момент наодинці.

Дехто тільки через кілька місяців після повномасштабного вторгнення зміг почати слухати музику, читати книги, дивитися кіно. Як це відбувалося у вас?

Це правда, і в мене було так. 24/7 або навіть 25/8 читаєш ці новини, а нічого хорошого не кажуть. Те, що відбувається в країні, не вкладається в голові. Хочеш хоча б на декілька хвилин втекти від ціеї реальності та відволіктись, прочитати надихаючий текст нової пісні або улюблену книжку, або просто включити фільм і дозволити собі хоч інколи усміхатися. Це, як виявилось, дуже корисно. Мені потрібно було відчути себе хоча б на хвилинку живою та впустити всередину любов. Це допомогло знайти сили й знову почати рухатись.

Що зараз читаєте, дивитесь, слухаєте? Від чого відмовилися? 

Зараз слухаю все, що мені подобається. Вже перестала слухати військові пісні, бо  вони мене занурюють у той стан на початку вторгнення, а повертатися до цих емоцій я не хочу. Це було в моєму житті, і я не закриваю на це очі. Я просто хочу створювати нове майбутнє, рухатися далі та наповнювати себе новими емоціями. 

Як ви ставитеся до «кенселення російської культури»? 

Я багато бачила та знайомилася з людьми з усього світу… Скрізь є хороші та погані люди! Але я зрозуміла одну істину: зосереджуватися треба на собі й на тих, хто тебе оточує. Думаю, сьогодні час розвивати й просувати українську культуру та економіку, переймати західні цінності й відмежовуватися від наших східних сусідів.

Що ви зробили з російськими книжками? 

В мене є непрочитані російськомовні книжки, але я не збираюсь їх викидати, бо деякі з них мені подарували мої близькі люди. Також у мене вже є колекція книжок українською мовою, які мені подарувала бабуся та друзі на День народження. Але моя рідна мова – іспанська. Це мова більшості моїх книжок. Коли я жила в Іспанії, встигла закупитися багатьма творами мого улюбленого письменника.

Що ви робити під час блек аутів? 

Спочатку було дуже тяжко! Ми всі звикли проводити 24/7 у наших гаджетах, адже робота пов’язана з телефоном. Саме під час першого блекауту в Києві ми з командою запускали реліз максісинглу «Неприховане». А це спілкування з командою, монтаж, комунікація зі ЗМІ. Без стабільного зв’язку ми не ми.

Я помітила, якщо не відповідаєш на смс 3-4 хвилини, то починається хаос. Ти завджи маєш бути на зв’язку, а це не корисно для здоров’я та психологічного стану. Я знаю багатьох людей з мого оточення, які прокидаються з телефоном у руках і засинають з ними… Тому блекаут для мене спрацював як час, щоб трішечки налагодити робочі процеси. Навчилась присвячувати цей час собі й близьким та робити речі, які раніше відкладала.

Завджи можна знайти світлі моменти. Навіть у темряві.

Що ви робите, щоб не впадати у відчай? 

Я намагаюся завджи балансувати. Інколи завдяки крайнощам ми маємо змогу подивитися на своє життя з іншого боку. Іноді біль і спустошення підштовхують нас до дії. Колись я прочитала фразу «Депресія – це наш крок уперед». Не завджи в житі трапляються тільки добрі речі. Бувають і погані, але найголовніше –  як ти до них ставишся.

Якщо хочеться плакати, я плачу. Якщо не хочеться нічого робити, нічого не роблю.