«Це перша війна, яка проходить через екран смартфона. Тому у “Лишайся онлайн” дуже актуальний формат»: інтерв‘ю з режисеркою Євою Стрельніковою

Редагувати переклад
Перший у світі скрінлайф про життя під час війни: “Лишайся онлайн” виходить в українських кінотеатрах 28 березня. Його режисерка Єва Стрєльнікова розповіла про роботу над фільмом та власні кінопереживання.

«Це перша війна, яка проходить через екран смартфона. Тому у “Лишайся онлайн” дуже актуальний формат»: інтерв‘ю з режисеркою Євою Стрельніковою-Фото 1

Ви зняли фільм влітку 2022-го. Чому майже два роки він чекав свого виходу?

Наш фільм знятий в унікальному форматі скрін-лайф, який достатньо важкий у виробництві, тому постпродакшн зайняв дуже багато часу. 

Очікували, що це буде аж настільки кропітка робота?

Насправді, ні. Ніхто з команди не знав з якими труднощами ми зіштовхнемося і наскільки це буде важко та довго. Але якщо зараз мені знову запропонують зняти скрін-лайф, то я не проти знову це втілити.

Вам довелося всі події перших тижнів вторгнення знову пережити та відчувати на майданчику. Для вас особисто, робота була відрадою в той час чи навпаки чимось важким, від чого потім треба було морально відновлюватися?

Робота над цим фільмом, від написання сценарію і до постпродакшену, мені давала відчуття ніби-то психологічної терапії. Я, все одно, сприймала це, як щось, що я створюю, а не як щось, що відбувається насправді. Звичайно, коли закінчувався знімальний день, то втома давалася в знаки і хотілося відпочити від усього, але в цілому, мені здається, що завдяки цьому фільму війну я переживаю значно легше. 

Цікаво, а фільми якійсь під час відпочинку вдома дивитеся? Можете вимкнути професіонала і просто споглядати кіно?

Ну звісно, що профдеформація присутня. Ти вже не можеш дивитися як просто пересічний глядач, все одно помічаєш якійсь речі чисто професійні. Коли працювали над фільмом, то вся увага була прикута до новин, а з приводу якогось відеоконтенту, то це могло бути щось легке та дурне, яке дає можливість мозку не напружуватися. 

Антон Скрипець — автор ідеї та продюсер фільму за сумісництвом і ваш брат. Як це працювати з братом? Навчилися будувати бар’єри?

З братами працювати важко, це однозначно. Що з моїм братом-актором, Сергієм Стрельніковим, що з молодшим братом Антоном Скрипцем. Важко, тому що, звичайно, ти не можеш настільки абстрагуватися, щоб між вами в робочі моменти зникали почуття сімї та родинні звязки. Звісно, було багато прилаштувань, але мені здається, що саме на цьому проєкті, бо я з Антоном працюю не вперше, ми поступово навчилися правильно відчувати один одного, саме в професії.

«Це перша війна, яка проходить через екран смартфона. Тому у “Лишайся онлайн” дуже актуальний формат»: інтерв‘ю з режисеркою Євою Стрельніковою-Фото 2

Наразі в Україні дещо скпептично ставляться до художніх фільмів про війну. Чому ваш фільм варто дивитися?

Насамперед, ми провели достатньо показів для різноманітних фокус-груп, адже дуже хотілося побачити реакцію і зрозуміти, що робити з цим далі. Ми бачили очі, ми бачили емоції людей і зрозуміли, що це точно потрібно і світові і українцям. Так, це тригерить, але це теж інструмент, який допомагає світові краще зрозуміти, що у нас відбувається.

«Лишайся онлайн» знятий в форматі «скрін-лайфу». Фільмів такого формату у світі небагато, в Україні тим більше. Що спонукало вас обрати таке рішення? Обмежений бюджет чи бажання одразу гучно заявити про себе?

Бажання гучно заявити про себе точно не було, ні в мене, ні в Антона. Звичайно, що обмежений бюджет теж був одним з факторів, але, все ж таки, головна причина була в тому, що всі ми жили в такому форматі. Кажуть, що це перша війна, яка проходить через екран смартфона, тому це дуже актуальний формат.

Жінок режисерок у професії менше аніж чоловіків. Як думаєте, чому? Відчували колись дещо зверхнє ставлення до себе.

Так, але це скоріше було не зверхнє ставлення до себе, а те, що деякі жанри кіно, на думку продсерів, не під силу жінкам.

Наприклад?

Був один проєкт на ICTV, який мені запропонували. Я приступила до розробки самої концепцію проєкту, вона видалася всім дуже цікавою, я знаю, що я точно зацікавила, але в останній момент надали перевагу чоловікові. Їх аргумент був в тому, що жінка триллер не потягне. Це було десь шість років тому. Це був єдиний такий момент, який я болісно відчула, адже триллер — це мій улюблений жанр. Однак, продюсерам здається, що в кого є яйця, то ті повинні в цьому краще розбиратися.

Як думаєте, по кіно можна визначити стать режисера? Жінка-режисер має якийсь особливий почерк?

Я відчуваю, коли кіно знято жінкою. Мені здається, що жінки емоційніше сприймають взаємовідносини. В мелодраматичних історіях, мені здається, чоловіки-режисери значно програють. Очевидно, що жінки емпатичніші, глибші та емоційніші.

Кого з жінок-режисерок можете відзначити?

Це Софія Коппола. У неї присутнє і жіноче відчуття і цікаве іронічне бачення, тому її роботи дуже об’ємні для мене.

Що порадите глянути з її фільмів?

Це точно фільм «Марія-Антуанетта». 

Хто ваші вчителі у професії? На якому кіно ви росли?

Будучи студенткою, я була юною максималісткою і думала, що в мене немає кумирів, весь досвід я повинна набувати сама. Не повторюйте моїх помилок. Потрібно вчитися, багато читати, адже читати професійну літературу я почала достатньо недавно і зрозуміла, що: “Боже мій, навіщо я до цього всього доходила сама і вигадувала велосипеди”.

Багато кажуть про те, що світ фільмами готує людство до глобальної війни. «На західному фронті без змін», «Наполеон», Голда та інші. Як вважаєте, така теорія має місце бути? Наскільки мистецтвом можливо підготувати до війни у 21 сторіччі?

Не вважаю, що ця теорія правдива. Кіно — це звісно гарний інструмент для впливу, але не думаю, що ним можна передбачити майбутнє.

Які світові шедеври про війну варто побачити кожному? 

“Список Шиндлера”, “Хлопчик у смугастій піжамі” і звісно, що “Врятувати рядового Раяна”. Ну і куди ж без “Лишайся онлайн”. (Посміхається.)

Березень в українському кінематографі щедрий на вітчизняні прем’єри. Відчуваєте конкуренцію, на фільмів колег ходите?

Не можу сказати, що відчуваю конкуренцію, але я точно відчуваю, що українське кіно починає достатньо швидко рости. Це стосується і сильних історій і самої якості фільмів. Ми точно на шляху до того, щоб конкурувати зі всесвітнім кіно. З останнього можу відзначити “Уроки толерантнтності” Аркадія Непиталюка. Ще у нього є хороший фільм “Припутні” 2017-го року. Також з фільмів колег можу порадити “Памфір”, “Довбуш” і “Безславні кріпаки”.

Автор: Юліан Новак

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: ОЛЕКСАНДР ЯРЕМА, АКТОР ФІЛЬМУ “ЛИШАЙСЯ ОНЛАЙН” 

Статті на тему