Уривок із нової книги Олега Сенцова «Маркетер»

Читаємо уривок нової збірки Олега Сенцова та з нетерпінням чекаємо на можливість її прочитати. 

Ім'я Олега Сенцова, кінорежисера, сценариста, письменника, громадського активіста та колишнього політв'язня, присудженого до 20-ти років за звинуваченням у тероризмі, сьогодні відоме кожному українцеві.

«Маркетер» — збірка малої автобіографічної прози Олега, яку він написав під час ув'язнення. Автор розповідає в ній переважно про свої студентські роки: складання іспитів, будні в гуртожитку і на квартирах, нестримні веселощі, безгрошів'я — звичні складові життя молоді, яка здобуває знання.

Початок дев'яностих. Зміна цінностей. Руйнування стереотипів. Становлення. Загартовування душі та характеру. Любов, дружба, виживання та бізнес… Вдумливий та поважний читач знайде все це у новій книжці Олега Сенцова. Переклад на українську мову подань поруч із оригіналом.

Читайте також: Книга місяця: «Міф про милу дівчинку» Фран Гаузер

Розповсюджувач

Сьогодні йому дуже потрібні були гроші. Більше, ніж учора. І ще більше ніж позавчора. А завтра вони йому знадобляться так, що про це краще не думати. Він узагалі перестав думати про завтра. Післязавтра здавалося йому далеким майбутнім, а наступну тиждень — новим тисячоліттям.

Він по-справжньому навчився жити одним днем. Сьогоднішнім. Хоч і знавши, що той не принесе йому нічого доброго. Уранці він прокидався рано, зі змішаним почуттям надії та безвиході. Снідати особливо було нічим, чай у кращому разі. Намагаючись вийти раніше, він сподівався, що здобуде зробити за цей день трохи більше. А може, просто для того, щоб ніхто не міг застати його вдома й запитати про гроші, — він би не знав, що відповісти.

Старі відповіді нікого вже не задовольняли, втім, як і нові. Та й сам він утомився постійно їх вигадувати. Ще він дуже втомився брехати. І думати, де взяти грошей. Вихід у нього був тільки один — і він рухався до нього, але поки що безуспішно. Він уже давно не сподівався тут заробити, ця ілюзія зникла, здається, цілу вічність тому, хоча минуло лише кілька місяців. З годин старої, безпроблемної життя, яке втратило десь дуже далеко позаду, він хотів тільки одного — розрахуватися й забути це жахіття. Але воно все не закінчувалося, а лише посилювалося з кожним днем ​​— разом із боргом, що накопичувався горою бруду.

Він завжди вважав себе розумним. Більше того, він вважав собі ще й досвідченим, і це була не тільки його власна думка. До своїх двадцяти років він уже стиг трохи побачити і пережити, але перша сива волосина в нього з'явилася саме того проклятого року. Життя ніби навмисне било його молотом по голові.

Нинішній удар уже третій. Минули два і здавалися, і були трагедією. Але вони пронизували коротко, сильно і різко, як спалахи. Після них довго затягувалися рани, та поступово, потроху, з кожним днем ​​ставало легше. Ця, третя, біда була інакшою. Це як ступити з безпечного берега в болото, вирішивши, що він та гарна квітка на, здавалося, близькій купині росте тільки для тебе. А потім ти ввантажаєш, крок за кроком, глибше і глибше. І ось ти в багні по коліно, до пояса, потім по груди.

Ти ще намагаєшся дотягнутися до заповітної мети, але не можеш, як би не старався. Сил уже нема. Ти застряг і тонеш. Всі, хто намагався тобі допомогти першу годину, відійшли вбік. Це зрозуміло — ніхто не бажає влазити чи бруднитися у цьому болоті. Лише мати стоїть на протилежному хисткому бережку і переживає, щоб її чадо виборсалося, не розуміючи, наскільки глибоко воно ув'язло. Вона вже й сама загрязнилася тією багнюкою з голови до ніг, та, не думаючи, кинулася б і далі. Але це не під силу звичайній жінці. Ні помінятися з ним місцями, ні витягнути його назад.

Він уже давно виріс і став для неї надто важким. Сам же він думав, що друзі, знайомі чи просто перші зустрічні люди повинні жертвувати якщо не всім, то багато чим заради нього. Він поки що не зрозумів до кінця сенсу приказки: «Спасіння потопельників — справа рук самих потопельників». Він усе ще думав, що хтось йому винний, не розуміючи, що боржник тепер він сам. Ні, він ніколи не був ні егоїстом, ні розпещеним дитиною, він не думав, що весь світ крутиться навколо нього. Він лише вважав себе не таким, як усі. Гадав, що в нього вийде все, за що б не взявся. Що він не помиляється. Що він – переможець. Болото — гарне місце для позбавлення від ілюзій.

Автор: Олег Сенцов

Переклад: Сергій Осока

Дизайн обкладинки: Назар Гайдучик, Оксана Йоріш