Володимир Остапчук: «Я дивлюся усі серії My Little Pony»

Володимир Остапчук розповів Marie Claire про внутрішнього американця, улюблений автомобіль та універсальний спосіб вийти з творчої кризи.

про нові знання

Я дуже люблю мови, і в мене була мета вивчити французьку. На «Євробаченні», за сценарієм, я говорив цією мовою, але насправді не знав її. Є такий вираз в англійській мові – good ear. Я можу зімітувати будь-яку мову, є в мене такий талант. Після конкурсу люди з інших країн писали мені і захоплювалися, як я гарно говорю французькою, і мені стало соромно. На групові заняття я не ходжу – якщо ви збираєтеся вивчати мову, допоможуть лише індивідуальні. Потрібно йти за такою ж схемою, як маленькі діти, коли починають говорити – щоб у тебе був «мовний батько» і ти знаходився у комфортній зоні, не було психологічного бар'єру, через який люди часто соромляться переходити іншою мовою.

про здоровий спосіб життя

Останнім часом я дуже сильно зайнявся своїм здоров'ям, тому що роки літні, тридцять чотири на носі (сміється). Нещодавно у нас був медичний «симпозіум»: разом із відомим дієтологом Наталією Самойленко, моїм крутим тренером та остеопатом, ми обговорювали цілі, які вже досягли у плані мого фізичного стану, та поставили нові. Я правильно харчуюсь і за два місяці зйомок «Короля десертів» не з'їв жодної насолоди. Не сказав би, що я ласун, я люблю м'ясо.

про внутрішнього американця

Влітку у Києві виступав шведський футуролог К'єлл Нордстрем – він розповідав, що чекає на нас у найближчому майбутньому, говорив про ті речі, які резонують зі мною внутрішньо. Нордстрем підтвердив мою думку про те, що США, з культурою яких я співвідночу ось уже двадцять років, це не країна, а ідея, написана на сторінках Конституції. І американцем може стати будь-яка людина у будь-якій точці планети, якщо ти поділяєш ці ідеї – я завжди сортував сміття, їздив за правилами і мої погляди були несумісні з нашою дійсністю.

про генії

Я дуже багато переглядаю комедійних класиків, і мене засмучує те, що нещодавно наклав на себе руки Робін Вільямс – це була геніальна людина! Він умів поєднувати гумор із душевністю. Із задоволенням дивлюся стендапи Джеррі Сайнфелда, Луї Сі Кея, Жванецького. Якось я намагався читати останнього, але не пішло. Жванецького треба слухати!

про суїциди знаменитостей

Мені важко судити про людей, які взяли на себе таку відповідальність, як піти з життя. У всіх їх були сім'ї чи родичі, мені складно це зрозуміти, для мене самогубство – це малодушність. Творчі люди завжди суперечливі, я не бачив жодної стресостійкої здорової творчої людини, тому, можливо, вони не змогли вийти з безвиході.

про творчий ступор

З живою аудиторією працювати набагато простіше, ніж на радіо, бо є пряма віддача, ти можеш загравати з публікою та розбудовувати всю розмову. А коли говориш зі стінкою (або мікрофоном), ти не розумієш, що відбувається. Через три тижні після того, як я прийшов на радіо, зрозумів, що розповів усі кумедні випадки, і мені нічого додати. Ну, не може бути в людини мільйон історій, я не прожив стільки! Я прийшов до Андрія Шабанова, і він пояснив, що цей момент настає у всіх ведучих, і потрібно якнайбільше читати, дивитися і вбирати як губка, тільки це допоможе. Подібна проблема виникає практично щомісяця – спочатку я, як power bank, віддаю, а потім настає спустошення, і мені потрібно два-три дні, щоб закритися від світу та читати, дивитися, слухати, майже не розмовляти. Вдома всі вже знають, що це дні тиші.

про серіали

У мене п'ятирічна дочка, тому я дивлюся усі серії My Little Pony і знаю всіх героїнь! Найбільше подобається Пінк Пай! Дивлюсь Winx та інші дитячі серіали, на дорослі немає часу.

про колег

Сергій Притула – людина-самородок. Я в чомусь повторюю його історію, бо він теж з маленького містечка, теж завжди був не у своїй тарілці і багато досяг завдяки своєму таланту. Є люди, які потрапляють у потрібний час у потрібне місце, і це найчастіша історія в нашому шоу-бізнесі. А Притула йшов швидше всупереч, і для мене він номер один.

про подорожі

Ми останнім часом небагато подорожуємо, і мої відкриття пов'язані швидше з Україною. Коли ми жили кілька місяців у Канаді перед появою на світ другої дитини, я здивувався, наскільки у них внутрішній туризм переважає зовнішній. Я дуже хочу, щоби таке було в Україні. Для канадців поїхати за кордон – це другорядна історія, хоча вони мають кошти на подорож у будь-яку точку світу, це багата країна. Наша ж відкрилася для мене з несподіваного боку – у нас, виявляється, є круті готелі в Карпатах, а в Кароліно-Бугаз, куди ми махнули на три дні, львів'яни звели чудову віллу – справжня Італія, я не очікував! Але якщо ви їдете за кордон, обов'язково зустрічайтеся там із місцевими жителями, які знають, де добре, а куди краще не ходити. У мене брат живе в Нормандії, а сестра – у Скандинавії, багато знайомих у Канаді, так що всього лише потрібно розселити сім'ю у різні точки планети, щоб скрізь були свої (сміється). Ну і Facebook нам на допомогу, варто у друзів запитувати.

про автомобілі

Я «ягуарознавець» – у мене вже третій автомобіль, і всі були Jaguar XF. Як і у світі шоу-бізнесу, так і в автомобільному я вибираю історії та бренди, які, швидше, всупереч, ніж завдяки. Jaguar зазнав збитків і зіпсував свою репутацію, намагаючись загравати з мас-маркетом, але зараз вони повернули минулу славу, і мені це подобається. Ще я дуже люблю італійський автопром. Мені якось довелося побувати в Музеї Alfa Romeo в Арезі під Міланом – у них дуже крута, більш ніж сторічна історія, теж із серії всупереч. Колись німці хотіли їх купити, але італійці були проти, бо вважали, що ті вб'ють дух автомобіля. Мій приятель якось сказав: «Якщо хочеш перевірити, чи це твоя машина, зверни увагу: якщо ти закриваєш її і обертаєшся, значить, ти цей автомобіль любиш». Люди купують дивні та страшні машини, мотивуючи це тим, що вони мало споживають палива. Але ж ти не отримуєш кайфу, жодних емоцій! Так і на роботу ходять все життя, роблять те, що не хочуть, і живуть із тими, кого не люблять. Навіщо? Адже життя одне!

про «короля десертів»

Я перфекціоніст у роботі і завжди намагаюся зробити трохи більше – це риса, яку прищепили мені батьки. Коли я готувався до зйомок «Короля десертів», переглянув майже всі світові аналоги (я навіть знаю ведучу британської програми, вона минулого року приїжджала на «Євробачення», і ми товаришуємо в соцмережах), і американське шоу Cake Boss, яке було взято за основу нашої програми. Щоправда, ми не можемо дозволити собі дві речі: у нас бюджет не такого розмаху, і вони кидаються тортами, чого у нас робити не можна через історичні реалії. На шоу я відповідаю за гумор, і, звичайно ж, ми намагатимемося змусити кожного захопитися десертами та закохатися в них. Дамо зрозуміти, що шедевр можна створити і на звичайній кухні. Якщо говорити в цілому про гастрономічні передачі, мені найбільше цікаві ті, де їжа використовується як привід розкрити людину. Їжа – це те, з чим ми стикаємося щодня, обідній стіл для нас – це, по суті, сімейні збори. Часто виходить, що мало не лише в неділю я бачу всю свою сім'ю у повному зборі, тому для мене подібні речі – не про їжу, а про людей.

Фото: Стефан Лісовський, Павло Сидоренко