4 нових романи, написаних жінками

Романи, написані жінками, зовсім не припускають стандартних невигадливих сюжетів і любовних драм. Письменниці мислять тонше та глибше.

Тетяна Толста. Легкі світи
Перша книга Толстой за 10 років творчої мовчанки включає повісті, есе та оповідання останніх років. Титульний твір «Легкі світи» минулого року отримав літературну премію Бєлкіна. Але, загалом, це не так і важливо: Тетяна Толстая уявлення не потребує і є фактично найвідомішим сучасним автором жіночої інтелектуальної прози російською мовою. У книзі досить багато автобіографічних деталей, а також міркувань про російську словесність та містичний бік нашого буття.

Кейт Аткінсон. Музей моїх таємниць
Дебютний роман британської письменниці, творчість якої високо оцінив сам Стівен Кінг, тепер виходить у російському перекладі. До цього вона вже опублікувала серію повістей про приватний детектив Джексона Броуді, а за «Музей моїх таємниць» встигла здобути престижну Вітбредівську премію. Головна героїня роману, Рубі, веде хитромудре розслідування історії своєї сім'ї, намагаючись по ходу дії розібратися ще й зі своїми, внутрішніми таємницями.

Олена Чижова. Планета грибів
Петербурзька письменниця Олена Чижова – лауреат премії "Російський Букер" за свій минулий роман "Час жінок". Відгуки про нього, проте, були неоднозначні. Хтось захоплювався пластикою викладу, хтось нарікав на вторинність та надто типові теми для так званої жіночої інтелектуальної прози. Особисті драми, суто інтелігентська відірваність від реального світу, нелюбов до радянського минулого: все це знаходить своє продовження і в сюжеті її нового роману. І все це для нас не є новим. Втім, не нове саме тому, що близько багатьом. На тому, що пише Чижова талановито – критики практично одностайні.

Олена Павлова. Приборкувачі лімфоцитів
Книжка про трудові будні медичної наукової лабораторії – вибір не лише оригінальний, а й актуальний на хвилі популярності тієї самої «Теорії великого вибуху». На відміну від серіалу, роман Олени Павлової також ґрунтується на реальних подіях та власному досвіді автора: довгий час вона працювала у відділенні імуногенетики однієї з великих клінік Праги. Як виявилося, вчені-генетики - теж люди, з масою власних чудернаць і примх. Зі спостережень та кумедних фактів, зібраних під час роботи, у Павлової вийшла легка, добра та іронічна книга – всупереч серйозності теми.