П’ять років тому я переїхав із Ужгорода до Києва та почав знімати. Я поділяю себе на дві частини: музикант та фотограф, які абсолютно ніяк не перетинаються. Фотографія – найчастіше комерційніша річ.
У дитинстві батьки включали дві касети: Enigma та Тото Кутуньо. Друге не пішло, а на першому я виріс. Сам себе виховав на музиці Бьорк.
Mund (по-німецьки “рот”. – Прим. МС) – це поєднання приємних мені звуків. Пізніше я якось прочитав, що у німецьких племен так називали найавторитетнішу людину в сім’ї, яка стежила за тим, щоб честь роду не була заплямована. Він був відповідальним за покарання, наприклад, міг відправити когось у вигнання.
Я записую альбом на лейблі Addict у Берліні. Знайшов їх сам за півроку. Інші лейбли, до яких я стукався, пропонували змінити звучання, концепцію, а мені хотілося, щоб мій дебют максимально відображав моє внутрішнє «я».
Hunting – це полювання на звуки. Більшість із них зіграно на інструментах, зроблених із кісток тварин, а потім пропущено через комп’ютер. Буде також багато українських народних інструментів: трембіти, тилінки, але зі спотвореним звучанням, щоб це було не схоже на фольк. Я намагався створити звук із максимально первісним підходом, інтуїтивно у деяких треках. Музика для мене важливіша за слова. Вона, швидше, схожа на саундтрек до кіно або на якусь розповідь.
Найчастіше знайомі кажуть, що моя музика складна і більше ніж п’ять хвилин вони її слухати не можуть, бо «мозок плавиться». Хочу сказати, що альбом відрізнятиметься від моїх експериментальних треків. Загалом, подібна електроніка нашої аудиторії здається чимось концептуальним. Але у Європі дуже багато лейблів, що її випускають, багато фестивалів. У Берліні я маю підтримку, сподіваюся, і в Україні знайдеться своя публіка.
Фото: Marcus Kinn