Назад у майбутнє: виконавці та гурти, які передбачили тренди у музиці

У сучасній музиці не так багато виконавців, які своєю творчістю передбачили на роки або навіть десятиліття майбутні тренди та цілі жанри. Володимир Сиваш розповідає про деякі унікальні випадки.

Останні поети 

Утворене наприкінці 60-х у Гарлемі угруповання темношкірих, куди здебільшого входили колишні ув’язнені, інтуїтивно створювало композиції, схожі на хіп-хоп та реп. Причому робили вони це за 8-10 років до виникнення хіп-хопу як такого без будь-якої претензії на його винахід. The Last Poets комбінували пружну мінімалістську вуличну перкусію з начиткою, а не зі співом. Подібна поезія включала американську традицію spoken word, культуру ямайських MC-зазивав «тоастинг», нью-йоркські скоромовки spiels, що в сумі нагадували ранній реп. До того ж говорили хлопці з Гарлема про боротьбу афроамериканців за свої права, їхня лірика була протестною та агресивною. На рубежі 60-70-х команда випустила кілька альбомів, завдяки яким через роки The Last Poets назвуть предками хіп-хопу і в ноги їм кланятимуться всі – від Public Enemy до Каньє Веста.

Слухати: альбоми The Last Poets (1970), This Is Madness (1971)

Айзек Хейз

Айзек Хейз – загальновідома світова величина соулу, соул-фанку, ритм-н-блюзу. Але його роботи – особливо ранні, кінця 60-х – початку 70-х, – можна розглядати під іншим кутом. Цілий цикл пісень Айзека або виконаних ним каверів чудово скидається на тріп-хоп 90-х. Специфічна уповільнена ритміка, туманно-димчаста атмосфера, тьмяні тони, начебто розтягнуті у просторі струнні та духові. До того ж Хейз замість звичних для 60-70-х трихвилинних шлягерів почав споруджувати треки на 10, 12, 18 хвилин, де довжелезні інструментальні блоки якраз і викликають асоціації з бристольським рухом. Тобто Айзек грав щось подібне до неелектронного тріп-хопу за 20 років до його появи. Більше того, всі зірки жанру цього не заперечують. Не говорячи про те, що Massive Attack, Portishead, Hooverphonic та інші буквально розтягли пісні Хейза на семпли.

Слухати: альбоми …to Be Continued (1970), Hot Buttered Soul (1969)

Чаранджит Сінгх

Індійський кінокомпозитор Чаранжит Сінгх у вільний час від написання оркестрових саундтреків до боллівудських фільмів на початку 80-х балувався з першими драм-машинами та цифровими синтезаторами – апаратами з лінійки фірми Roland: TB-303, TR-808, Jupiter-8. З їхньою допомогою він накропив альбом “Ten Ragas To A Disco Beat”. Представлена ​​в ньому музика 1982-го видалася людям жахливо нудною, дивною, недоробленою. А насправді ж диск звучав як прото-хаус або навіть ейсід. Тільки це можна було зрозуміти лише через три-п’ять років, коли хаус став заявляти про себе в США. Таким чином, платівку засунули на далеку полицю та забули про неї. Виявили запис випадково аудіодигери вже в наші дні і буквально прозріли: хаус/техно з Бомбея за півдекади до приходу хауса/техно в Чикаго та Детройті. Лонгплей, звичайно, перевидали, позначили культурологічним артефактом, а Сінгху віддали всілякі почесті.

Слухати: альбом “Ten Ragas To A Disco Beat” (1982/2010)

Ерік Саті

Найяскравіший приклад візіонера, який випередив час більш ніж півстоліття. Крім композиторських досягнень знаменитого Еріка Саті, оцінених сучасниками за його життя, зокрема на ниві імпресіонізму і неокласицизму, француз також вигадав «меблірувальну музику» наприкінці XIX століття, а на початку XX розвинув її. Засновані на простих фрагментах твори, що багаторазово повторюються, призначені суто для фону, а не вдумливого прослуховування, без початку-кінця, сформульованої ідеї, прикладні «звукові шпалери». 100-120 років тому «меблірувальну музику» вважали жартом, якщо не дурістю. Проте в середині та другій половині XX століття саме ці експерименти Саті виявилися базисом, прямою предтечею одразу кількох жанрів: репетативного мінімалізму, ембієнта та muzak’а.

Слухати: Erik Satie / Alan Marks “Vexations” (1893/1990), Ars Nova Ensemble “Erik Satie (1866-1925) Selected Works” (1983)

Смерть

Братське тріо з Детройта, на зорі 70-х, що виконувало брудні гітарні бойовики, піднятий галасливий гараж. З висоти наступних десятиліть стало очевидно, що агресивні пісні Death – по суті, панк-рок або прото-панк. Причому зіграний афроамериканськими юнаками в Америці на кілька років раніше, ніж білі англосакси, почали практикувати подібне в Британії. Death розпалися до початку 1977-го – у рік, коли панк набув обрисів. Тому в історії напряму детройтські брати практично не були відзначені. Згадали про них лише в поточному столітті – тепер про Death як про піонерів стилю і ще один дивовижний зигзаг часу на шкалі музичної хронології знімають фільми, пишуть модні видання.

Слухати: збірка … For The Whole World To See (1974-1975/2009)

Повʼязані теми:

що послухатимузика

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: