6 причин, чому 71-й Каннський кінофестиваль відрізняється від попередніх

Відсвяткувавши минулого року 70-річчя ювілей Канського кінофестивалю гламурним блиском, програмою зі знаменитих режисерів та достатком зіркових акторів, організатори оголосили про свій намір розпочати новий етап у житті головної світової кіноподії та суттєво реформувати принципи його роботи. Таким чином, 71-й Каннський кінофестиваль пройшов під знаком змін, кожне з яких містить у собі певний посил про те, якою дирекція бачить роль впливової культурної події у сучасному світі. Про свої спостереження сайту Marie Claire розповідає Марія Алесіна.

1. Скасування селфі та інші нововведення

Насамперед нинішній фестиваль відзначився безліччю організаційних нововведень. Бурю обговорень викликала заборона робити селфі на червоній доріжці. Це рішення походить від програмного директора Тьєрі Фремо. Як по суті глава кінофестивалю, Фремо як «господар будинку» особисто зустрічає всіх режисерів та акторів на червоній доріжці перед прем’єрою кожного фільму. На його думку, такий сумнівний феномен як селфі дисонує з великим мистецтвом і перетворює одну з головних світових культурних подій на банальний ярмарок марнославства. Протягом усього фестивалю охорона пильно стежила за публікацією, що проходила червоною доріжкою і, у разі порушення нового правила, тут же просила прибрати телефон.

За принципом поділу кіномистецтва і поп-культури, організатори відмовилися приймати в програму фільми виробництва Netflix. Крім того, дирекція суттєво змінила правила роботи найчисленніших учасників фестивалю — журналістів: збільшивши кількість сеансів та повторів, організатори скасували традиційний прес-показ, що передує офіційній прем’єрі. У такий спосіб організатори хочуть припинити практику публічної критики фільмів та акторів у соцмережах напередодні прем’єри.

2. Важливі соціальні питання

Каннський кінофестиваль знаходить коректні способи висловлюватися з важливих соціальних питань. Фестиваль підтримав рух #metoo і став платформою для порушення теми сексуальних домагань. Журі фестивалю очолила оскароносна актриса Кейт Бланшетт, яку організатори запросили не лише за її акторські досягнення, а й за активну соціальну позицію (цього року вона ініціювала голлівудську кампанію Time’s Up за припинення насильства та ґендерної нерівності на роботі).

Увага до «жіночої» теми вплинула на програму фестивалю, відзначену великою кількістю жінок-режисерів та порушенням питань про права жінок. Серед режисерів багато дебютанток у кінематографі: свої перші фільми показали у рамках «Особливого погляду» марокканка Мерієм БенмБарек, француженки Ванесса Фільо та Андреа Бісконд, сирійка Гая Джіджі. Всі вони розповідають про жінок і ті перешкоди, яких достатньо у кожному суспільстві. В основній програмі несамовитий фільм «Капернаум» ліванського режисера Надін Лабакі отримав Приз журі. Перед врученням призу за головну жіночу роль, промовила італійська актриса Азія Арженто, яка розповіла, що в 1997 році в Каннах її зґвалтував Харві Вайнштейн і заявила, що чоловіки більше не зможуть уникати відповідальності за такі вчинки.

3. Від бідності до психологічних проблем

Різноманітність програми, що представила панораму гострих проблем сучасного світу — від крайньої бідності та забобонів до психологічних та психічних проблем та екзистенційних криз, властивих представникам розвинутих країн «першого світу». Організатори наочно продемонстрували, що Канни – не лише головний європейський, а й головний світовий кінофестиваль. Крім неминучих Франції, Італії, США та Німеччини, програма охопила багато частин світу.

Основна конкурсна програма відкривалася фільмом іранського режисера Асгара Фархаді, а другою за важливістю «Особливий погляд» — стрічкою українця Сергія Лозниці. До конкурсних програм також потрапили фільми режисерів з Польщі, Бельгії, Швеції, Бразилії, Лівії, Марокко, Туреччини, Південної Кореї, Китаю, Росії, Японії, Індії, ПАР. Кожен із фільмів – це не тільки й не стільки наочна демонстрація культурних особливостей країни чи регіону, але насамперед роздуми про їхні проблеми, які в 21 столітті не можна бачити інакше, ніж як глобальні. Дискримінація, пропаганда, регіональні конфлікти, життя за межею бідності, торгівля людьми, педофілія, безправ’я жінок та дітей, соціальна нерівність та ізоляція, ґендерне самовизначення — кожен фільм додав новий елемент до цього багатогранного огляду сучасного світу.

4. Персона нон грата 

З данця Ларса фон Трієра нарешті зняли статус персони нон грата та допустили його фільми до показу на фестивалі. 2011 року організатори Каннського фестивалю забанили фон Трієра за його скандальний нацистський жарт під час прес-конференції до фільму «Меланхолія». Через сім років дирекція фестивалю зняла з одного зі своїх найулюбленіших і найталановитіших «дітей» статус вигнанця. Його новий трилер «Будинок, який збудував Джек» був однією з найочікуваніших прем’єр кінофестивалю. Черговий шедевр режисера, напевно, став би одним із головних претендентів на основний приз фестивалю, проте принципова Кейт Бланшетт у ролі голови журі сказала своє вагоме слово ще на етапі відбору фільмів. Саме вона була категорично проти того, щоб включати стрічку режисера, що провинився, в основну програму. У вигляді компромісу показ фільму відбувся поза конкурсом та не претендував на призи.

5. Ігнорування фестивалю та небагато політики

На кінофестиваль не приїхали одразу кілька режисерів, чиї фільми брали участь у конкурсі. Легенда світового та французького кінематографа, 87-річний Жан-Люк Годар, знову проігнорував запрошення на кінофестиваль. Хоча його нова картина «Книга з картинками» була обрана для участі в основному конкурсі та отримала спеціальний приз фестивалю, сам Годар залишився вірним своїм давнім принципам і не шанував шанувальників присутністю.

Кадр із фільму «Три особи»

Проте значнішим явищем стала відсутність одразу двох режисерів, які не змогли приїхати з політичних причин. Перший із них — іранець Джафар Панахі. Лауреат найпрестижніших кінопремій був у 2010 році заарештований іранською владою за участь в антиурядовій акції протесту та засуджений до шестирічного ув’язнення. Незважаючи на домашній арешт та 20-річну заборону на режисерську діяльність, Панахі продовжує знімати кіно (на своїй дачі, як фільм «Закрита завіса») та показувати його на головних світових кінофестивалях (представлена ​​у Каннах у 2011 році стрічка «Це не фільм», наприклад, була вивезена з Ірану на флеш-карті, захованій у тістечку). Панах заборонено виїжджати за кордон, і цього року приз за найкращий сценарій у його картині «3 особи» отримувала замість режисера його донька.

Кадр із фільму «Літо»

У напрочуд схожій ситуації перебуває і російський режисер Кирило Серебренников, чий фільм «Літо» теж був відібраний для участі в основній програмі. Під час зйомок фільму, який розповідає про ленінградську молодість Віктора Цоя, Серебренников був заарештований російською владою за звинуваченням у розкраданні державних коштів та був перевезений для суду до Москви. Режисерові вдалося змонтувати стрічку під домашнім арештом, але приїхати на кінофестиваль йому не дозволили. Хоча Кейт Бланшетт заявила, що політичні міркування не будуть критерієм оцінювання, багато хто все ж таки назвав відбір кінофільмів політичною заявою. Свою позицію коректно висловлює і директор Тьєрі Фремо: під час нагородження фільму Сергія Лозниці «Донбас» за найкращу режисерську роботу у програмі «Особливий погляд» глава фестивалю оголосив хвилину оплесків на честь Олега Сенцова, засудженого російською владою до 20 років.

6. Харві Вайнштейн і тут, і там

Цей рік також відзначився скандалом навколо головної щорічної вечірки кінофестивалю Канна AmfAR. Традиційний захід, що проходить на мисі Антіб між Каннами та Ніццею – найгучніша вечірка фестивалю, куди з’їжджаються зірки з усього світу. Її ідея полягає у збиранні засобів для боротьби зі СНІДом. Проте проблема полягає в тому, що багато років вищезгаданий Харві Вайнштейн був головною дійовою особою цього благодійного заходу. Асоціація особистості Вайнштейна з AmfAR’ом стала настільки стійкою, що внаслідок звинувачень американського кінопродюсера у сексуальних домаганнях традиційна ведуча благодійного аукціону Шерон Стоун та музикант Фаррелл Вільямс відмовилися від участі.

Інтрига полягала в тому, які міркування переважать серед інших гостей і чи благодійна мета заходу виявиться важливішою, ніж засудження Вайнштейна. Зіркові гості, які прийшли на вечірку, висловилися на підтримку того, що мета AmfAR є надто важливою, щоб ігнорувати її через вчинки однієї людини. Замість Шерон Стоун аукціон провели Хайді Клум та Бенісіо дель Торо, а музиканта Фаррелла Вільямса замінили Стінг та Шеггі. Проте побоювання частково виправдалися — вечірка була менш людною, ніж звичайно. Хоча те саме можна сказати і про сам фестиваль: відсутність гучних акторських складів змістило фокус заходу зі світської на професійний бік.

Якість та змістовність фільмів конкурсної програми — найкраще підтвердження тому, що фестиваль взяв правильний курс із довготривалими наслідками як для кінематографа, так і для суспільства загалом.

Джерело фото: gettyimages.com, kinopoisk.ru