Мар'яна Боднар, солістка Київського національного академічного театру оперетти

Я взагалі люблю помовчати, хоча з першого разу і не скажеш (усміхається ). Мені комфортно зі своїми думками у тиші навіть на одинці (і навіть кілька днів). Я люблю тишу, коли обробляю фотографії (навіть не можу чітко сказати де в той момент блукають мої думки), чи просто відпочиваю після емоційного театрального дня; а ще десь на березі моря, у лісі чи на вершинах гір. Там так спокійно та гарно, що слова лише порушувати гармонію. І в цьому я не одна така. Ми з чоловіком тут дуже схожі. Тому, коли я не одна – то ми мовчимо разом. Слухаємо та насолоджуємося.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Востаннє – від сьогодні, коли муза до мене не прийшла, а натомість знову стався напад ліні і я відклала на завтра ті, що треба було зробити ще на вчора.

А якщо глобальніше – то я страшний перфекціоніст та самокритик. Мабуть це добре, я постійно в якомусь нескінченному процесі навчання, пізнання та вдосконалення себе як людини та своїх професійних навичок, тому завжди нахожу за що собі посварити, покритикувати, щоб по можливості кожного наступного разу зробити краще. І я справді кайфую від процесу, хоч часом він буває і досить болючим. Але я люблю приймати виклики собі та своїм можливостям та вмінням. Тому, коли після багатьох спроб і помилок, постійних пошуків та праці мені таки вдається реалізувати в життя якусь свою мрію, або ідею, з якою я довго носилася, чи розібратися нарешті з новою програмою фото- чи відео-редактора — той ще челендж (усміхається ), розробити цілий музичний чи проект з креативності (ніколи б про таке навіть не подумала), чи просто вдало фото, впоратися зі складною ролью в театрі чи нарешті сісти за кермо (тут усе ще в процесі) – тоді я собі з чистою совістю можу похвалити. І хоч це був дуже складний, драматичний і розбалансований рік, у мене справді були хороші приводи, щоб трішечки собі похвалити.

Проте є одне але, цей перефекціоніст і самокритик часто не дає мені спати ночами.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я їсть, тому тут у мене може бути лише безкінечний перелік. У світі так багато всього прекрасного, дивовижного та того, що викликає неперервне захоплення та здивування, що звузити вибір до однієї речі для мене просто не можливо. Щоразу, коли я потрапляю в якусь країну, місто чи місце – море, вершини гір, старі італійські віллі, палаци та замки, галереї, вузенькі старі вулиці Брюгге, фойрді Скандінавії, Флоренція, лавки вин та сирів, кораблик по каналах Ама скла Мальті, і ще дуже і дуже всього багато – я завжди вигукую: «Це найкрасивіше, що я бачила»…і так щоразу ((усміхається). Тому для мене гарним є все, що наповнене естетикою, історією, своїм обличчям, у чому є свій дух, шарм та досконалість творіння.

Зайва музика, мистецтво, театр, танець, фотографія – це ж неймовірно чудово

Проте, якби вибирати все-таки найкрасивіше… то це була б не річ. Це була б сама людина: дивовижна, складна, креативна, здатна втілити та реалізувати здавалося б найнеможливіші для усвідомлення речі. Подивитись тільки на розвиток космосу, медицини та ІТ. Такий великий всесвіт та досконалий механізм, який хочеться пізнавати.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Мені дуже не вистачає вміння самій писати слова та музыку. Це б значно мені і допомогло у втіленні моїх ідей. І якщо з музикою, я можливо б ще якось упоралася, особливо з аранжуванням, то зі слів – зовсім кепсько. Та Муза до мене не приходить.

Читайте також: #BOOKSHELFY: НАСІННЯ ГОРІВ, РЕЖИСЕР ТА ПРОДЮСЕР

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Всі спогади мені дорогі, як радісні так і сумні. Їх насправді так багато і вони такі яскраві, що вибрати щось одне-єдине, просто не можливо. Це все досвід, емоції, враження, переживання, тому цінні всі. А особливо ті, що пов'язані з близькими людьми та життєвими turning points. У мене таких переломних моментів було кілька і найважливіших, мабуть, тих, коли я вдруге вирішила все кинути — хорошу роботу, кар'єрні можливості, дуже хороші фінансові можливості, і поїхати вчитись співати до Риму… Ну, позвала мене душа та мрія (усміхається). Там я знайшла і чоловіка, і своє майбутнє.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Чоловікам личить галантність, гострий розум, почуття гумору та добрий смак. А жінок точно не прикрашає вульгарність, грубість та однакові губи. Індивідуальність, ввічливість та дієвість, думаю, ті рисі, які прикрашали б обидві статті.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Довго думала, навіть різні тести пройшла. Я б сказала, що я напій під настрій. Який у мене настрій такий і коктейль, я ж близнюк... можу собі дозволити бути різною. Часом може бути яскраве просекко чи ніжне мартіні, часом – дуже міцне виски чи граппа, але в більшості випадків – я таки добре, смачне, якісне італійське чи іспанське червоне вино (DOCG). терпким воно та дорожчим воно стає, як і я (усміхається ).

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Вже не пригадаю. Так щоби жалкувати, мабуть не було, але маму я точно не завжди слухала. Підлітки – то особливі люди.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Зовнішність поняття дуже відносне. Часто в погоні за нав'язаними соціальними мережами сучасними зовнішніми стереотипами люди трішки випускають, що краса саме в індивідуальності, енергетиці, якомусь особливому шармі та наповненості. Я не люблю шаблонність та нудотно-солодку красу. Найчастіше вона порожня, лише зовнішня оболонка, яка нічого не виражає. Натомість є багато не ідеальних за зовнішніми параметрами чоловіків — акторів, музикантів тощо, від яких очей відірвати не можливо, такий там магнетизм та харизма. Це й приваблює.

Чим пахне щастя?

Життям. Коли є життя, це вже саме по собі щастя! А далі все від шкірного залежить індивідуально, якими запахами, самками, фарбами його наповнювати.