Ахтем Сеітаблаєв, Антоніо Лукіч пояснили, чому кіно має бути доступним

Cпеціально до фестивалю «Дні доступного кіно», який стартує вже сьогодні, агенція ініціювала проєкт, в межах якого представники культурної індустрії пояснили, чому кіно має бути доступним.

До ініціативи приєднались режисер та актор Ахтем Сеітаблаєв, співвласник мережі кінотеатрів «Планета кіно» Дмитро Деркач, режисер Сергій Чеботаренко, дитяча письменниця Маша Сердюк, режисер Антоніо Лукіч, кураторка індустрійної платформи та програмерка фестивалю Docudays UA Дар’я Бассель, ведучий програми «Суспільна студія» на каналі «UA: Перший» й перекладач жестової мови Ігор Шавро.

Читайте також: Ісландська група GusGus приєдналася до створення нового проекту — «Звуки Чорнобиля»

Сергій Чеботаренко, режисер («Пульс»)

Нещодавно я завершив роботу над фільмом «Пульс» про українську чемпіонку, яка потрапила в аварію та майже повністю втратила зір. Але згодом вона знайшла в собі сили та перемогла на Паралімпіаді у Пекіні. Це історія про подолання, історія про життя, історія про кожного з нас. І дуже важливо, що завдяки команді агенції «Доступне кіно» цей фільм зможуть подивитися або послухати усі.

«Рей» (2004), реж. Тейлор Гекфорд

Біографічний фільм про великого музиканта Рея Чарльза. Одна з кращих ролей Джеймі Фокса, я б навіть сказав краще перевтілення в історії кіно, виходячи з мого особистого досвіду. Саме за цю роль він отримав премію «Оскар». Фільм розповідає історію хлопчика який почав втрачати зір ще у дитинстві, але завдяки грі на піаніно знайшов свій шлях і став кращим. Історія подолання, успіху та любові, неймовірне кіно яке торкнулося серця багатьох.

Антоніо Лукіч, режисер («Мої думки тихі»)

Іноді я думаю про те, що дуже часто ми, люди, починаємо цінувати якісь прості речі тільки коли ми їх втрачаємо або взагалі не маємо. Так само як і люди, які хотіли б подивитись кіно, але не мають такої простої можливості. Тому важливо робити кіно доступним для всіх людей, в тому числі й для тих, хто має порушення слуху або зору.

«Антон тут поруч» (2012), реж. Любов Аркус

Еталонний фільм с точки зору ставлення режисерки до теми та героїв. Документальний фільм про хлопчика з аутизмом, що розказаний з дуже правильною інтонацією та емпатією. Людяний фільм на складну тему. Фільм, в якому режисерка буквально проявила певний героїзм стосовно життя головного героя — після зйомок Любов фактично всиновила хлопця.

Маша Сердюк, дитяча письменниця

Я обожнюю розповідати дітям різні історії. Писати для дітей не так вже й важко, головне все детально їм описувати: як виглядає головний герой, якого кольору в нього волосся, як виглядають його друзі, в що вони вдягаються, як виглядає місцевість, де відбуваються події, яка пора року за вікном. Давати максимально багато подробиць, аби була змога намалювати в голові таку собі картинку. І з кіно треба робити так само, аби люди з порушенням слуху або зору також мали можливість уявити собі все, що відбувається на екрані. Бо кіно – це круто, і воно має бути доступним кожному.

«Маленька смерть» (2014), реж. Джошуа Лосон

Австралійська комедія про стосунки в різних парах, і є історії, які переплітаються між собою. Одна з пар — хлопець, який не чує, і дівчина зі слуховим апаратом, які вони спілкуються за допомогою жестової мови. Дівчина працює у кол-центрі, і він дзвонить їй по скайпу з проханням бути сурдоперекладачем під час сексу телефоном. Дівчині не зручно, вона каже, що не може таке перекладати, а він намагається її переконати. І це дуже кльова історія з тієї точки зору, що всі люди однакові й хочуть одного й того самого, наприклад, займатися сексом, але як зробити це людині, яка не чує в телефонному режимі? Це і смішно, і сумно, і про життя.

Богдан Логвиненко, автор проєкту Ukraїner

Ми в Ukraїner часто не маємо вищих за телеканали чи великі новинні ЗМІ показників за переглядами, але натомість маємо в десятки разів більшу залученість в контент, що створюємо, лояльність від глядача, що готовий підтримувати фінансово, поширюючи продукт чи долучаючись як волонтер. І ми розуміємо цінність глядача, що хоч і не є масовим, але він є частиною саме тієї аудиторії, що готова творити зміни. Я переконаний, що доступне кіно – це про те ж саме. Люди з інвалідністю надзвичайно сильні, бо часто проходять через виклики, які іншим не під силу збагнути. Саме тому все більше інклюзивного контенту лише формуватиме потужні спільноти.

«Форрест Ґамп» (1994), реж. Роберт Земекіс

Мій улюблений фільм про таку силу досить старий і вже культовий, але я вперше його переглянув нещодавно – це «Форест Ґамп». Це кіно про те, як власні особливості конвертуються на переваги замість того, аби перетворитися на недоліки. І про можливість впливати глобально на світ, навіть діючи та мислячи локально. І ще це кіно про довіру, брак довіри – це, напевно, один із найбільш складних викликів для людини.

Ірина Цілик, режисерка 

Трохи дивно говорити про те, що кіно має бути доступним для всіх людей без виключення, незалежно від умов та обставин їхнього життя, –
це здається очевидним. Хоча хтось неодмінно скаже, що “піраміда Маслоу” так влаштована, що в забезпеченні нормальної життєдіяльності людей з фізичними чи ментальними порушеннями доступ до споживання продуктів культури поступається іншим потребам. Але мені здається, культурні потреби – це дуже важливо, а іноді навіть більш важливо, ніж будь-що інше.

Цього року мій фільм “Земля блакитна, ніби апельсин” брав участь в американському кінофестивалі незалежного кіно Sundance. Серед іншого мене там вразила кількість учасників і учасниць з обмеженими фізичними можливостями: це стосувалося як кінематографістів, так і глядачів. Ніколи не бачила стільки людей у візках на наших українських фестивалях, і мене це дуже зачепило за живе.

Згодом наш фільм брав участь в Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Показ стрічки цього разу відбувався онлайн. Після фестивалю я отримала безліч відгуків від різних українських глядачів, і серед них був лист від одного чоловіка, який має обмежені фізичні можливості. “Якби фільм не демонструвався онлайн, я би ще дуже довго, а, може, ніколи не зміг би його подивитися”. Цей коментар миттєво примирив мене з думкою про те, що у нас не було тоді показу в кінотеатрі через карантинні заходи. Натомість, впродовж доби його змогли подивитися тисячі людей, і зокрема таких, що не ходять у кінотеатри. Звісно, мені дуже хочеться, щоб усі люди без виключень могли відвідувати їх. Також у межах цього фестивалю наша стрічка мала тифлопереклад, який забезпечує можливість демонстрації фільму для людей з порушенням зору. Мене тішить, що таких ініціатив та проєктів усе більше в Україні.

«Я — Сэм» / I Am Sam, Джесси Нельсон, 2001

Важко виділити якийсь один фільм на тему інклюзії – є багато сильних стрічок. Але мені щойно згадався один американський фільм, який ми нещодавно дивилися разом з моїм 10-річним сином. “Я – Сем” розповідає про дівчинку Люсі, яку самостійно виховує її батько, що має затримку психічного розвитку (Шон Пенн). Йому сорок років, але він має розум 7-мирічної дитини. Водночас, його донька дуже кмітлива і вона стрімко росте… Дуже пронизливий і щемкий фільм, який, на щастя, не дає однозначні відповіді на всі складні питання, і, можливо, має не дуже реалістичний фінал. Однак суперсила батьківської любові головного героя у виконанні Шона Пенна – це щось таке, що залишається з глядачем надовго після перегляду фільму. А ще дівчинку Люсі фантастично зіграла тут ще зовсім маленька Дакота Фаннінг, і на це теж варто подивитися. Ну і враховуйте також, що в цьому фільмі є багато пісень “The Beatles” (усміхається).

Читайте також: Ейджизм: що це і чому його варто боятись вже сьогодні