Ахтем Сеітаблаєв, Антоніо Лукіч пояснили, чому кіно має бути доступним

Спеціально до фестивалю «Дні доступного кіно», який стартує вже сьогодні, агенція ініціювала проект, в межах якого представники культурної індустрії пояснили, чому кіно має бути доступним.

До ініціативи приєдналися режисер та актер Ахтем Сеітаблаєв, співвласник мережі кінотеатрів «Планета кіно» Дмитро Деркач, режиссер Сергій Чеботаренко, дитяча письменниця Маша Сердюк, режиссер Антоніо Лукіч, кураторка індустрійної платформи та програмерка фестивалю Docudays » на каналі «UA: Перший» й перекладач жестової мови Ігор Шавро.

Читайте також: Ісландська група GusGus приєдналася до створення нового проекту — «Звуки Чорнобиля»

Сергій Чеботаренко, режисер (Пульс)

Нещодавно завершивши роботу над фільмом «Пульс» про українську чемпіонку, яка потрапила в аварію та майже повністю втратила зір. Але згодом вона знайшла в собі сили та перемогла на Паралімпіаді у Пекіні. Це історія про подолання, історія про життя, історія про кожного з нас. І дуже важливо, що завдяки команді агенції «Доступне кіно» цей фільм зможуть подивитись або послухати всі.

"Рей" (2004), реж. Тейлор Гекфорд

Біографічний фільм про великого музыканта Рея Чарльза. Одна з кращих ролей Джеймі Фокса, я навіть сказав би краще перевтілення в історії кіно, виходячи з мого особистого досвіду. Саме за цю роль він отримав премію "Оскар". Фільм розповідає історію хлопчика, який почав втрачати зір ще у детства, але завдяки грі на піаніно знайшов свій шлях і став кращим. Історія подолання, успіху та любові, неймовірне кіно яке торкнулося серця багатьох.

Антоніо Лукіч, режисер (Мої думки тихі)

Іноді я думаю про те, що дуже часто ми, люди, починаємо цінувати якісь прості речі тільки коли ми їх втрачаємо або взагалі не маємо. Так само як і люди, які хотіли б подивитись кіно, але не мають такої простої можливості. Тому важливо робити кіно доступним для всіх людей, у тому числі й для тих, хто має порушення слуху чи зору.

"Антон тут поруч" (2012), реж. Любов Аркус

Еталонний фільм з точки зору ставлення режисера до теми та героїв. Документальний фільм про хлопчика з аутизмом, що розповідається з дуже правильною інтонацією та емпатією. Людяний фільм на складну тему. Фільм, у якому режисерка буквально виявила певний героїзм щодо життя головного героя — після зйомок Любов фактично всиновила хлопця.

Маша Сердюк, дитяча письменниця

Я обожнюю розповідати дітям різні історії. Писати для дітей не так уже й важко, головне все детально їм описувати: як виглядає головний герой, якого кольору у нього волосся, як виглядають його друзі, у що вони вдягаються, як виглядає місцевість, де відбуваються події, яка пора року за вікном. Давати максимально багато подробиць, аби була змога намалювати в голові таку собі картинку. І з кіно треба робити так само, щоб люди з порушенням слуху або зору також мали можливість уявити собі все, що відбувається на екрані. Бо кіно – це круто, і воно має бути доступне кожному.

"Маленька смерть" (2014), реж. Джошуа Лосон

Австралійська комедія про стосунки в різних парах, і є історії, які переплітаються між собою. Одна з пар — хлопець, який не чує, і дівчина зі слуховим апаратом, які вони спілкуються за допомогою жестової мови. Дівчина працює біля кол-центру, і він дзвонити їй по скайпу з проханням бути сурдоперекладачем під час сексу телефоном. Дівчині не зручно, вона каже, що не може таке перекладати, а він намагається її переконати. І це дуже кльова історія з тієї точки зору, що всі люди однакові хочуть одного й того самого, наприклад, займатися сексом, але як зробити це людині, яка не чує в телефонному режимі? Це і смішно, і сумно, і про життя.

Богдан Логвиненко, автор проекту Ukraїner

Ми в Ukraіner часто не маємо вищих за телеканали чи великі новинні ЗМІ показників за переглядами, але натомість маємо в десятки разів більшу залученість у контент, що створюємо, лояльність від глядача, що готовий підтримувати фінансово, поширюючи продукт чи долучаючись як волонтер. І ми розуміємо цінність глядача, що хоч і не є масовим, але є частиною саме тієї аудиторії, що готова творити зміни. Я переконаний, що доступне кіно – це про те саме. Люди з інвалідністю надзвичайно сильні, бо часто проходять через виклики, які іншим не під силу збагнути. Саме тому дедалі більше інклюзивного контенту лише формуватиме потужні спільноти.

"Форрест Ґамп" (1994), реж. Роберт Земекіс

Мій улюблений фільм про таку силу досить старий і вже культовий, але я вперше його переглянув нещодавно – це «Форест Ґамп». Це кіно про те, як власні особливості конвертуються на переваги замість того, щоб перетворитися на недоліки. І про можливість впливати глобально на світ, навіть діючи та мислячи локально. І ще це кіно про довіру, шлюб довіри – це, певно, один із найскладніших викликів для людини.

Ірина Цілік, режисерка 

Небагато дивно говорити про те, що кіно має бути доступним для всіх людей без виключення, незалежно від умов та обставин їхнього життя, –
це здається очевидним. Хоча хтось неодмінно скаже, що “піраміда Маслоу” так улаштована, що в забезпеченні нормальної життєдіяльності людей з фізичними чи ментальними порушеннями доступ до споживання продуктів культури поступається іншим потребам. Але мені здається, культурні потреби – це дуже важливо, а іноді навіть більш важливо, ніж будь-що інше.

Цього року мій фільм “Земля голуба, як апельсин” брав участь в американському кінофестивалі незалежного кіно Sundance. Серед іншого мене там вразило кількість учасників та учасниць з обмеженими фізичними можливостями: це стосувалося як кінематографістів, так і глядачів. Ніколи не побачила стільки людей у ​​візках на наших українських фестивалях, і мене це дуже зачепило за живе.

Згодом наш фільм приймав участь у Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Показ стрічки цього разу відбувався онлайн. Після фестивалю я отримала безліч відгуків від різних українських глядачів, і серед них був лист від одного чоловіка, який має обмежені фізичні можливості. “Якби фільм не демонструвався онлайн, я б ще дуже довго, а може, ніколи не зміг би його подивитись”. Цей коментар миттєво примирив мене з думкою про те, що у нас не було тоді показу у кінотеатрі через карантинні заходи. Натомість, протягом доби його змогли подивитись тисячі людей, і зокрема таких, що не ходять біля кінотеатрів. Звичайно, мені дуже хочеться, щоб усі люди без винятків могли відвідувати їх. Також біля цього фестивалю наша стрічка мала тифлопереклад, який забезпечує можливість демонстрації фільму для людей з порушенням зору. Мене тішить, що таких ініціатив та проектів все більше в Україні.

"Я - Сем" / I Am Sam, Джессі Нельсон, 2001

Складно виділити якийсь один фільм на тему інклюзії – є багато сильних стрічок. Але мені щойно згадався один американський фільм, який ми недавно дивувалися разом із моїм 10-річним сином. “Я – Сем” розповідає про дівчинку Люсі, яку самостійно виховує її батько, що має затримку психічного розвитку (Шон Пенн). Йому сорок років, але він має розум 7-мирової дитини. Водночас, його донька дуже кмітлива і вона стрімко зростає. Проте суперсила батьківської любові головного героя у виконанні Шона Пенна – це щось таке, що залишається зі глядачем надовго після перегляду фільму. А ще дівчинку Люсі фантастично зiграла тут ще зовсім маленька Дакота Фаннiнг, i на це теж варто подивитись. Ну і зважайте також, що в цьому фільмі є багато пісень “The Beatles” (усміятися).

Читайте також: Ейджизм: що це і чому його варто боятися вже сьогодні