#bookshelfy: Корній Грицюк, режиссер та сценарист

У 2018 році на екрані вийшла дебютна повнометражна стрічка Корнія Грицюка – псевдодокументальний фільм «2020. Безлюдна країна», який був представлений на багатьох міжнародних та українських кінофестивалях. Минулого року Грицюк презентував документальний фільм «Поїзд Київ-Війна», який взяв участь у фестивалях «Молодість» та Kharkiv MeetDocs.

 Наразі режисер працює над документальним фільмом з робочим назвою «ЄвроДонбас», місія якого розповісти справжню історію Донбасу: його територію у ХІХ ст. населяли переселенці та підприємці з Бельгії, Британії, Німеччини, Франції, США, Швейцарії, Нідерландів та Польщі, які посередині степу побудували заводи та металургійні комбінати, зробивши регіон одним із економічно потужних у Європі.

Для мене читання це максимально природний процес. В принципі, читаю хоча б трохи майже щодня. Майже завжди коли дочитаю книгу, вже маю план, що читати далі. Лише коли дуже багато роботи, яка пов'язана із читанням, ресьорчем, тоді читаю мало — не йде, бо ти й так цілий день читаєш по роботі. Або коли йде знімальний період, бо в такі моменти потрібно дуже багато утримувати в голові і контролювати. Мозок навіть у вільні години працює, тому не завжди можна поринути у книгу.

Я випускник філологічного факультету Донецького національного університету імені Стуса, де читати було просто «маст». Не тільки для навчання, але і щоб з тобою було про що поговорити під час тусовки. Тому все студентство я безумно ковтав книги, в принципі, це головний плюс навчання на філологічному, коли ти 5 років можеш читати у своє задоволення і думати про життя.

Наразі, готуємось із командою до зйомок документального фільму «ЄвроДонбас». Ми хочемо розповісти справжню історію Донбасу, на території якого ще сто років тому жили французи, німці, англійці, бельгійці, але радянська влада знищила будь-які упоминання про це і фактично написала нову історію Донбасу. Тому зараз усе, що читаю, пов'язане саме з цим — архіви, документи, наукові монографії та праці, як українських дослідників цієї теми, таких як Валентини Лазебнік, так і іноземних — Вікторії Донован. Наша команда здійснює потужний ресерч, пов'язаний із фільмом: з Уельсу нам надіслали багато особистих листувань, щоденників британських переселенців Донбасу. Це потужна епістолярна література, яка дає змогу більш детально поринути у життя на Донбасі наприкінці 19 століття.

Читайте також: ПРО ЩО ЖІНКА МОВЧИТИ: ІРИНА ДЖУС (DZHUS)

Книжка, яка перевернула життя. Оскільки я читаю досить багато, постійно виникають книги, які впливають на тебе в цей конкретний проміжок часу. Коли був студентом мене дуже вразив роман Харукі Муракі «Норвезський ліс», в принципі, з цієї книги почалася моя любов до цього автора, я прочитавши, напевно, все що перекладено українською або російською, і кожного разу, коли готується новий переклад я в очікуванні . З недавніх реальних потрясінь — «Маленьке життя» Янагіхарі — це просто топова книга, яка тобі вивертає зсередини, але ти не можеш зупинитися. Взагалі, останнім часом дуже подобається сучасна американська література — Кінг, Янагіхара, Дона Тарт, Пол Остер. Мені здається, ці автори пишуть як класики 19-го століття, дуже детально, щільно, але про наш час. До речі, книжки 19-го століття із кожним роком заходять мені все складніше. Нещодавно ледве дочитавши маленький роман Достоєвського «Білі ночі», хоча дуже його ціную, як автора, свого часу, як і майже кожен студент філфака, я думав конструкціями із творів Достоєвського. Звичайно, люди не змінилися з годин його життя і проблеми такі ж самі, але саме життя і його атрибути дуже змінилися і мені особисто вже якось складно вірити у сеттинг, у запропоновані обставини романів 19-го століття, співвідносити собі з цим. З відносно нових захоплень — німецький письменник Вінфрід Зебальд, який на початку 2000-х написав дуже потужний роман «Аустерліц». Фахівці кажуть, що це насправді перший великий роман 21-го століття. На жаль, Зебальд не встиг написати багато книг і вже помер, тому я розтягую його бібліографію.

Книжка-«старожила» на поличці. «Норвезький ліс» — це та сама книга, яку я купив у 18 років у Донецьку на книжковому ринку та кВ, коли почав її читати прямо в магазині, я ледь дійшов додому, щоб продовжити. Мені здається, це єдина книга, яку я перевіз до Києва з Донецька, це було ще до початку війни на Сході. Й саме цю книгу я кілька разів комусь дарував, давав почитати, вона досить така пошарпана, але вона якимось дивом завжди поверталася до мене.

Книжка «для дорослих», що була найулюбленішою у дитинстві. Не можу пригадати конкретну. Іноді щось таке «доросле» траплялося у детективах, які читала мама, але я вже точно не можу згадати ні автора, ні назву книги.

Найдивовижніша книга на поличці. Я не з тих людей, які випадково набирають книжки раз на рік за дивними порадами, фоткають їх на інстаграму, а потім не читають. Майже все, що є на поліці, було куплено мною або моєю дружиною, або нам щось подарували близькі люди, якусь дивну макулатуру намагаємось не тримати вдома. Взагалі, крамничка не дуже солідна, бо у 90% випадків останні років 10 читаю електронні книги.

Книга, яку прочитавши вже 10 разів, не факт, що ще 10 разів не перечитаю. "Норвезький ліс". Можу відкрити на будь-якій сторінці і перечитати цей роман. Кстати, екранізація дуже класна, режиссер зробив усе максимально делікатно.

Книга для «читця/чтіці за викликом». (У фільмі «Чтиця» актриса Міу-Міу грає «чтицю за викликом». Якби у вас була можливість скористуватися схожою послугою. Кого б ви викликали і що попросили почитати?) Найцікавіше, коли сам автор читає свою книгу. Наприклад, великого щастя ходити на презентації чи читання Сергія Жадана, певно, ніколи не забуду, як вперше потрапивши на його презентацію «Ворошиловграда» у Донецьку, за часів Януковича. Це відбувалося у нічному клубі, бо наш університет чомусь злякався проводити лекцію Жадана та презентацію, тому читання за сцені нічного клубу десь о 7-8 вечорі, серед стриптизерок, які готувалися до нічної програми та серед перших «папіків» і їх супутниць, які раніше Усіх приїхали на тусовку і не розуміли, що взагалі відбувається — це класні спогади.

Книга, яку хотів би додати на поличку. Кілька років тому я дав почитати роман Донні Тарт «Щіголь» моєму близькому другу, з яким ми часто обмінювалися книжками та обговорювали їх, а за якусь годину він, на жаль, загинув у жахливій автокатастрофі. З того моменту в мене рука не піднімається купити собі новий екземпляр.

Фото надані прес-службою

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТИ: БОГДАН ЮСІПЧУК, АКТОР