Бути людиною. Волонтери про відношення українців до допомоги

У цей скрутний час українці та народи із сусідніх країн згуртувалися, щоб допомогти один одному. Хтось із вдячністю приймає її, а хтось – ні.

24 лютого. Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Перелякані люди кинулися навтіки хто куди аби вберегти свою життя та своєї сім'ї. Страх, паніка, відчай – ці відчуття переслідують майже кожного українця і сьогодні, хоча, можливо, не шкірного.

Біда згуртувала нас, тому за лічені часи утворилася найпотужніша волонтерська мережа, яка допомагає у всіх куточках країни, особливо де дуже гаряче. Люди на добровільній основі витрачають свої кошти, години та здоров'я, ризикуючи ним, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Більшість українців дійсно приймають допомогу не як дань, а як шанс на спасіння, та є й інші. Редакція Marie Claire поспілкувалася з волонтерами з різних міст та дізналася як українці приймають благодійну допомогу. Також волонтери поділилися своїми рекомендаціями, як можна покращити ситуацію з вдячністю.

Діана Мурза, добровільно допомагає мешканцям Первомайська, Миколаївської області. Вона за власні кошти робить закупівлю необхідних продуктів та розвозить у період відбою тривоги сім'ям та людям, які цього потребують. 

Розкажіть, чому ви вирішили допомагати на волонтерській основі?

Ми намагаємось завжди допомагати людям, які того потребують. Мені дуже шкода людей, які з об'єктивних причин не можуть собі забезпечувати. У нас така можливість є, тому моя сім'я охоче допомагає іншим. Звичайно найбільше, особисто для мене, шкода дітей. 

Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за це?

По-перше, люди часто вважають, що допомога оплачується невідомо звідки, або взагалі безкоштовна, і не розуміють, що ми такі ж звичайні люди, які роблять це за власні кошти. По-друге, бо не роблять цього самі – не допомагають іншим, мають пасивну життєву позицію. Не розуміють того, що, наприклад, ліки дуже важко знайти/замовити, тим паче, в період воєнного стану. Вважають, що все дуже просто. Також, можливо, вважають, що вони одні єдині кому потрібна допомога.

Які рекомендації, поради чи побажання ви хотіли донести людям?

Одне з того, що я хочу порадити, це бути вдячними тим, хто допомагає. Це надихає працювати і допомагати і надалі. Звичайно «дякую» та посмішка, ось що волонтери хочуть чуть та бачити. І ще одне, це допомагати іншим тим, чим можете допомогти саме ви: сходити до магазину за продуктами для людини, яка не може зробити це самостійно, або нарубати дров, або принести тарілку гарячого супу, хто цього вимагає. Не бути байдужим.

Марина Борисова, організовує евакуацію людей із гарячих точок. Вона знаходитиме та координує автобуси, несе відповідальність за сотні життів щодня.

Розкажіть, чому ви вирішили допомагати на волонтерській основі?

Насправді, у перші дні війни я шукала, чим можу бути корисною. У своєї коллеги я побачила повідомлення про організацію евакуації з Києва та розповсюдила цю інформацію, але потім мені почали дзвонити люди, і казати, що не можна додзвонитися, щоби записатися на евакуацію. Я зрозуміла в чому проблема і написала своїй колезі, чи не потрібна їй допомога. Як виявилося, евакуацію організовували всього два волонтери, у яких був повний хаос та нестача ресурсів, тому я запропонувала свою допомогу, адже я менеджер і власник рекрутерської компанії, тому я мала розуміння, як можна допомогти.

Спершу я була на реєстрації, але пізніше зрозуміла, що не вистачає ні ресурсів, ні грошей, тому вирішила приєднатися до цієї ініціативи та стати організатором. У перші дні у нас було 75 місць в автобусі, а бажаючих виїхати – 500 і від цього хотілося плакати. 

Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за це?

Я рахую, що люди це роблять точно не зі зла. Я, як психотерапевт, розумію, що кожний чоловік переживає стресс по-своєму і в критичні моменти вони просто не можуть реагувати по-іншому. Тому до цього я ставлюся з розумінням і свою команду з 19 волонтерів, які працюють на реєстрації, попередила та прописала інструкцію, що таке поведення можливе і ні в якому разі не потрібно брати це на свій рахунок.

Наша мета – привести людину до тями, заспокоїти, якщо вона вести себе некоректно і в критичних кейсах, на жаль, відмовити. На практиці, люди, які вели собі не ок, і яких ми ставили на місце, стають адекватними та врівноваженими.

Які рекомендації, поради чи побажання ви хотіли донести людям?

По-перше, якщо волонтер просить вас щось зробити і готовий вам допомогти – потрібно його вислухати чи прочитати те, що він написав та зробити все за інструкцією. Не ставити 100 питань, які не стосуються тими та не розповідати свою історію. Нам це заважає, адже волонтерам наразі важливо не залучатися до ситуації в емоційному плані. Не ігноруйте інструкції та цінуйте свою годину та годину волонтерів.

По-іншому звертатися до волонтерів адресно. Часто так стається, що мені пишуть люди з питаннями, які не стосуються евакуації і я не можу їх проконсультувати, адже моє напрямок – перевезення людей з гарячих точок. Я рекомендую шукати волонтерів конкретно під ваші питання. Немає сенсу годувати волонтера з Маріуполя, як можна доставити ліки бабусі в Києві. Від цього втрачається ефективність волонтера та його час.

По-третє, переставати давати поради. Якщо ви вважаєте, що волонтери не працюють оптимально, то раджу спочатку приєднати до їхніх лав, попрацювати у такому режимі, а потім пропонувати свої ідеї. Перед тим, як щось радити волонтерам, наприклад, створити бот, який буде збирати заявки на евакуацію, варто спочатку самому стати реєстратором і вже потім робити висновок чи можна оптимізувати цю роботу.

По-четверте, люди очікують від волонтерів “all inclusive”. На кшталт, ми їдемо до Львова, а люди питають: “А до Польщі мене завезете?”, “А квартиру знайдете?”. Дуже важливо розуміти, що “all inclusive” не буде і деякі не можуть ухвалити рішення через це. Не всі розуміють, що на кожному етапі є свій галузевий волонтер.

Читайте також: Жіноча справа. Три історії: як це – чекати на дитину та народжувати під звуки сирен і канонади вибухів

Дмитро, волонтер, який допомагає українцям у Польщі, що вимушені були покинути Україну. Хлопець не відчув жодних негативних емоцій від співпраці з вимушено переселеними українцями.

Як ви гадаєте, чому люди іноді не вдячні за допомогу?

Я чув про невдячність, але особисто не зустрічав таких людей. У моїй квартирі зараз живуть дві дівчини у Варшаві. Самі вони з Києва. У мене маленька квартира, але всі ми мирно уживаємось, ніхто не докучає. Дівчата готують борщі та прибирають квартиру. (Посміхається) Зрозуміло, що якщо хтось віддає тобі старі чи непридатні речі, то таке важко прийняти з вдячністю. Але я думаю, що серед українців, які вимушено покинули країну, більше адекватних людей, котрі розуміють, що ми їм не зобов'язані допомагати, але ми це робимо.

Давайте залишатися людьми та цінувати один одного!

Фото:Benjamin Marder/unsplash.com