Чоловік казати: режисер та сценарист Павло Остріков

Один з найперспективніших молодих режисерів України, у чиєму творчому арсеналі: кіно відзнаки «Золотий Дюк», «Скіфський олень», «Золота дзиґа» та перемога у Локарно за короткометражну стрічку «Випуск-97» погодився відповісти на наші запитання.

— Я гадаю, що саме потрібно відмовлятися від будь-яких рамок у тлумаченні справжнього чоловіка. Рамки породжують комплекси та невпевненість у собі. Раніше я переживав через те, що не підходжу під стереотипне бачення чоловіка. Як мінімум, я зовсім не цікавився автомобілями, не приховував своїх емоцій та навряд чи міг похвалитися крутими м'язами. За цю годину нічого не змінилося, але я поміняв свій підхід до образу чоловіка і став набагато щасливішим.

Нова маскулінність – це не тимчасовий тренд, це результат довгого переосмислення ролі та образу чоловіка. І я думаю, з часом гендерні стереотипи будуть ще більше розмиватись.

— Які життєві уроки поставили вам батьки?

— Вони навчили мене цінувати доброту. І зараз для мене це лакмусовий папірець при знайомстві з новими людьми. Це звучить банально, але давайте не забувати, що саме цим Гаррі Поттер переміг Волан-де-Морта. Хіба цього мало? Так що такою силою наділили мене батьки, і я навіть залишився без шраму у вигляді молнии. А другий важливий момент – це віра в собі та у свої сили. Я вдячний їм, що я досі хочу досягати перемог та шукаю нові виклики. Щоб це не було, перемога у шкільній олімпіаді чи на міжнародному кінофестивалі.

— У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» та «після»?

— Напевно, це переїзд до Києва. Для мене це був шанс перезавантажити своє життя. Порівняно з моїм рідним містечком — Київ просто зносити крышу. Нові знайомства, нові можливості. І найголовніше, я відчув, що тут я можу не обмежувати собі у мечтах. Все, що я хотів, стало ближчим та конкретним. Залишалося лише направити свої сили для досягнення цих мрій.

— Що найбільше вас драйвувати: у житті, роботі, відносинах?

- Мистецтво: чуже і своє. Я обожнюю творчих людей, бо такі люди інакше сприймають світ. Для них мистецтво — це і психотерапевт, який лікує душевні рани, і розвага після важких буднів, і арена для самореалізації, і простір для серйозного меседжа. Коли я бачу витвір мистецтва, я або надихаюся ним, або ж засмучуюся, що я так ніколи не зможу. У будь-якому випадку, мистецтво — це великий стимул рухатися далі.

Читайте також: КІНО ТОП-5 УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНИЦІ, ЩО МАЛЮЄ ЗІРОК ГОЛЛІВУДУ

- Як вам здається, ви вже знайшли собі?

— Я багато дізнався про себе, але гадаю, що не все. Зараз мені подобається створювати кіно, читати стендап та шукати нові форми гумору. Але хто знає, може, через 10 років я впізнаю, що ліпити глиняні горщики – це кайф! Головне у своїй роботі – це бажання. І якщо колись мені захочеться робити глиняні горщики, значить так воно і буде.

— Якими критеріями ви виміряєте успіх?

— Я дуже тішуся, коли вдається створити історію, яка влучає у глядача, щось змінює в ньому чи створює додаткові питання – це вже успіх. Найкращий критерій успішності для мене – це емоції глядачів, а нагороди лише відлуння цього успіху.

— Який виглядає ваш стандартний день?

— Щодня може бути абсолютно різним. Бувають дні, коли я просто граю в Playstation та не виходжу з дому, а бувають дні зйомок, де кожну хвилину тобі доводиться бути максимально зосередженим. Але щоб це не був за день, я намагаюся частіше посміхатися.

— Які якості у партнері для вас є важливими?

— Щирість та почуття гумору. Важливо бути на одній хвилі.

— Яка людина ніколи не буде поруч з вами?

- Зла. Просто не уявляю, що може примусити мене бути у відносинах із «токсичним» людиною. У мене ніби алергія на таких людей. У нас не така довга життя, щоб витрачати його на розмови з людиною, яка бачитиме світ виключно в поганому світлі.

— Від чого б ви не відмовилися ні за що в світі?

— Від кіно та любові. Потрібно бути дурником, щоб від такого відмовлятися.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТИ: РЕЖИСЕР НАРІМАН АЛІЄВ