Що потрібно знати про Канський кінофестиваль: історія, скандали та гендерна нерівність

Каннський кінофестиваль протягом більш ніж 70 років збирає в одному місці представників кіноіндустрії та нагороджує найкращих із найкращих. За всі ці роки подія не просто не втратила актуальності, а постійно перебуває на слуху і вважається одним із найважливіших в промисловості. Чому так сталося, хто стоїть за створенням фестивалю і які скандали рік у рік турбують громадськість?

Читайте також: Каннський кінофестиваль 2019: Найкращі образи з червоної доріжки

З чого все почалося?

Історія Каннського кінофестивалю розпочалася у 1939 році завдяки бажанню міністра освіти Франції Жана Зея конкурувати з Венеціанським фестивалем. Проведення події довелося відкласти через Другу світову війну, але один фільм із конкурсної програми все ж таки був показаний — «Горбун з Нотр-Дама». Вперше міжнародний кінофестиваль пройшов у 1946 році.

Великі відкриття 

Протягом 1950-х та 1960-х років ця подія була переважною європейською через фільми, які нагороджувалися Золотою пальмовою гілкою — головною нагородою Канського кінофестивалю. У 1960 перемогла картина «Солодке життя» Федеріко Фелліні. Вона викликала негативну реакцію католицької церкви через еротичні сцени та висміювання релігії. Фільм був заборонений до показів в Італії та Іспанії, але через час, у тому числі завдяки подібній антирекламі, став найкасовішим серед усіх робіт Фелліні. 

Наступного року іспанський сюрреаліст Луїс Бунюель переміг із фільмом «Забуті». 1964 року головну нагороду забрав мюзикл Жака Демі «Шербурські парасольки», який спочатку підкорив журі, а потім і весь світ. 

Читайте також: 6 найочікуваніших фільмів Канського кінофестивалю

Кадр із фільму «Шербурські парасольки»

У 1970 році про прибуття на фестиваль Нового Голлівуду голосно заявив Роберт Альтман із сатиричним фільмом «Військово-польовий шпиталь» (MASH). Не дивно, що Канни стали не просто місцем, де збираються яскраві представники індустрії, а першовідкривачем великих зірок та талановитих режисерів. У наступні роки отримували нагороди Мартін Скорсезе (Таксист), Френсіс Форд Коппола (Апокаліпсис сьогодні). Наступні роки американські режисери продовжували завойовувати Канський фестиваль. Стівен Содерберг, який згодом став одним з головних представників американської інді-сцени, переміг із фільмом «Секс, брехня та відео», а Квентін Тарантіно забрав Золоту пальмову гілку за «Кримінальне чтиво» у 1994 році. 

Кадр із фільму «Кримінальне чтиво»

Серед європейців яскравими представниками були Ларс фон Трієр («Танцююча темрява»), брати Дарденн («Розетта»), які двічі отримували Золоту пальмову гілку та один раз Гран-прі, а також Міхаель Ханеке («Біла стрічка»).

Політика

Із самого початку Каннський кінофестиваль позиціонувався як конкурент Венеціанському, який став інструментом для фашистської та нацистської пропаганди. Але згодом Канни теж стали місцем для політичних протестів та висловлювань. Яскраві докази цього — роботи Андрія Тарковського, Цзя Чжанке, який розповідає про життя в Китаї сміливо і без прикрас, чим викликає невдоволення уряду, а також Йилмаза Гюнея, який був політв’язнем і після перевороту в Туреччині отримав політичний притулок у Франції. 

Читайте також: У Каннах покажуть фільм кримськотатарського режисера Нарімана Алієва

Підтримують у Каннах та українського політв’язня режисера Олега Сенцова, який перебуває у російській в’язниці за звинуваченням у тероризмі. У 2015 році організатори провели акцію солідарності з Олегом Сенцовим, а режисери та актори з різних країн підписали звернення до російської влади звільнити його. На 72-му кінофестивалі під час прем’єри свого фільму «Додому» Наріман Алієв закликав відпустити Сенцова та інших українських політв’язнів. 

Гендерна нерівність

Останнім часом Канський кінофестиваль оточений скандалами. Одна з головних тем — ґендерна нерівність. До цього року всього 82 фільми, зняті жінками, були представлені у конкурсній програмі, тоді як чоловіків-учасників було 1688.

71-й фестиваль Канна запам’ятався протестом 82 жінок, які перед прем’єрою фільму «Дівчата сонця» Єви Хассон взялися за руки на сходах театру Люм’єр. Вони вимагали передбачити гендерну рівність серед учасників фестивалю, забезпечити безпеку на робочих місцях та рівну зарплату. Серед протестувальників були глава журі Кейт Бланшетт, актриси Крістен Стюарт, Леа Сейду, Маріон Котійяр, режисери Аньєс Варда та Патті Дженкінс. Їхня глобальна мета — зрівняти учасників жіночої та чоловічої статі у програмі кінофестивалю до 2020 року. Вже в 2019 році у складі журі була рівна кількість жінок і чоловіків, але це лише маленький крок у боротьбі за рівність.

Читайте також: Фільми Netflix знову не покажуть на Канському кінофестивалі

Дрес-код та скандали

Як на будь-яку офіційну подію, на Каннський кінофестиваль є певний дрес-код. Всі відвідувачі повинні відповідати строгим правилам black tie та проходити фейсконтроль. Звісно, ​​тут також не обійшлося без скандалів. Наприклад, у 2015 році кількох жінок старше 50 не пустили на доріжку та в кінозал через відсутність каблуків. Деякі з них не могли носити подібне взуття через медичні показання. 

У 2018 на знак протесту Крістен Стюарт та Джулія Робертс пройшлися червоною доріжкою без взуття, чим підтримали протест. Але цього року нічого суттєво не змінилося. Жінок, як і раніше, не пускають на червону доріжку через одяг. Один із найгучніших скандалів у 2019 стався із шеф-редактором Variety Клаудією Еллер. Жінка була одягнена у костюм та взуття на плоскій підошві, а після відмови охорони пустити її на доріжку почала знімати на камеру обурливу ситуацію. 

Каннський кінофестиваль заслужено вважається одним із найпрестижніших у світі, з року в рік він відкриває світові нові імена талановитих режисерів та акторів з різних країн, підтримує політв’язнів та авторське кіно, але нестримно застарів у гендерних питаннях та утиску прав. 

Нагадаємо, спеціальний партнер Marie Claire у Каннах – бренд Mastercard. Ваша перепустка у світ великого кіно у нашій спецтемі на сайті!