Дизайнер Жан Гріцфельдт та режиссер Тарас Голубков про Київ та спільний фешн фільм CODE:Kyiv

Нещодавно режиссер Тарас Голубков та дизайнер Жан Гріцфельдт презентували тизер спільної колаборації – містичного fashion-фільму Code:Kyiv. Це кінематографічна посвята вінтажному Київу 30-х років з його історією, містичними подіями та літераторами, які колись жили та творили у столиці: Булгаковим, Шевченком, Сковородою та Гоголем. А ще – зріз усього творчого шляху Жана як дизайнера та переосмисленням його колекцій крізь естетику міста. 

Сьогодні ексклюзивно для Marie Claire перед прем'єрою ми поговорили з Тарасом і Жаном про їхню творчу колаборацію та дізналися про те, що означає Київ у життя двох митців.

Як прийшла ідея зняти фешн-фільм та з чого все почалося?

ТАРАС ГОЛУБКІВ, режиссер та автор CODE:Kyiv: Почалося все зі знайомства з Жаном. У мене завжди була ідея зняти щось про Київ. Були думки про короткий метр. А тут так сталося, що Жан презентував колекцію “Я люблю Київ” і цей тригер оживив у мені всі ці ідеї. Тож як тільки ми з Жаном познайомилися, і я побував на його показі, одразу запропонував цей проект.

Code:Kyiv – це некомерційна історія і більш ніж фешн-фільм, адже ми показуємо останню колекцію Жана, присвячену Київу, в контексті історії міста та таких локацій, як Національний музей та Будинок Булгакова. Вже потім у мене з'явилася думка додати до цієї історії літературних персонажів, які колись були пов'язані з цим містом у різні години. Так з'явилися Булгаков, Гоголь, Тарас Шевченко – персонажі нашого фільму.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ, дизайнер: Я стежив за творчістю Тараса ще до нашого знайомства. Вперше ми побачились у якомусь грузинському ресторані – говорили тоді про життя та творчість. Я вже тоді розумів, що всі знайомства не випадкові, особливо з творчими людьми. Бо вони потім призводять до спільних проектів. Так і сталося.
Ми хотіли створити колаборацію ще до показу, але Тарас мав багато роботи в цей час. Та й у мене також: ми якраз готували сезон. І ось розпочався локдаун – ніхто не розумів, що робити. Проте коли ми здали проект і відбувся показ, вже всі трохи видохнули і змогли обмінятися ідеями.

Думаю, що якоюсь мірою Тарас надихнувся моєю колекцією і придумавши ідею про Булгакова. Адже і в моїй творчості є така місія – відкривати для публики завдяки моїм показам незнайомі точки міста. Я думаю, це як із людиною. Не те, що ти сховуєш свої недоліки і показуєш лише переваги – ні. Ти показуєш всього себе, бо це є цілісна картина, яка є твоєю унікальністю. Так само і з Київом. Колекція була у стилі газетного принту, де написано “Київ, Київ, Київ”. Колекцію, присвячену місту, захотілося зробити по-справжньому модною. А не з якоюсь там приміссю національної символіки і всього того, на чому вже встигли стати популярними низка наших дизайнерів.

Тобто, відійти абсолютно від цієї стилістики та показати її з іншої сторони. Ось таку від сексуальну, дуже близько прилеглу до тіла, урбаністичну. Колекцію, що присвячена місту, але при цьому дуже сміливу у своїй виразності. І чому саме Київ? Це не спроба зробити щось хайпове, що на слуху, що так швидко пройде потім. Наоборот, це бажання віддати належне місту, яке тобі допомагає, яке тобі виховує, яке є твоїм домом. Адже куди б ми не приїхали, ми все одно несемо енергію свого міста в собі, не важливо, в якій частині світу знаходимося.

Читайте також: НОВИЙ СЕЗОН UKRAINIAN FASHION WEEK — ДАТИ ТА УСЛОВИ ПРОВЕДЕННЯ

Якби Київ був людиною, як би ви його описали?

ТАРАС ГОЛУБКІВ: Це дуже харизматична і талантлива людина зі своїм внутрішнім генієм. Але в той самий час вона трохи хаотична, контрастна в плані своїх уподобань та свого зовнішнього вигляду. Проте, своїми харизмою та талантом вона перекриває всі ці недоліки. Ти й не звертаєш на них уваги, бо тобі підкупає якась відвертість та талант. Звісно ж підкупає доброта, бо якби Київ був людиною – це був би добра людина. Не те щоб м'яка, а саме з добрим серцем. Десь трохи розхлябана, не зовсім зібрана – як і будь-яка творча особистість. І вона, звісно, ​​не комерсант. Все ж таки це більше про творчість, про якусь ідею, про віру у свою велику справу. Ось такий це чоловік. Саме тому, мабуть, і з'явилася така думка, що CODE: Kyiv повинен бути не просто fashion кампейном, а повинен бути культурною акцією: короткометражний фешн-фільм, присвячений цьому людині, її таланту та харизмі – місту Київу.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Я постійно думав про те, який Київ і як його описати. Я завжди казав про те, що Київ супер гостинний, але трохи невдачливий та хаотичний у певних моментах. Він не стимулює тобі, проте дарує тобі кохання. Абсолютно точно тут є ось цей вайб любові, який давно вже щез в інших мегаполісах, де любов можна знайти просто написавши в додатку потрібний тобі запит. Київ дуже літературний. І з таким якимось ритмом, знаєте… коли хочеться танцювати.

Який найяскравіший спогад пов'язаний із містом?

ТАРАС ГОЛУБКІВ: Майже всі спогади пов'язані з моєю роботою, зі зйомками, зі знайомствами з якими-небудь особистостями: той же Кузьма Скрябін, Сергій Якутович. Багато яскравих спогадів зі знімальної площадки. Проте найяскравіше відчуття та спогад – це момент, коли я звернув із шляху і почав займатися режисурою. Бо, в принципі, жодних передумов до цього не було. Я взагалі не думавши про це. Та й у роду нікого не було, хто б працював у цій галузі. Але я дуже вдячний долі, що потрапив у світ кіно, реклами та музичних відео. Це неймовірно.

Як кажуть, потрібно знайти своє улюблене справу. Саме тут я її знайшов. Я також дякую батькам, що дали мені таку можливість, точку опори, щоб я цим займався. Спершу я навчався у художньому університеті, і вже звідти мене дорога вивела до режисур. Такий різкий переворот, що стався в часи мого студентства, досі викликає яскраві спогади та дуже позитивні емоції. Бо саме режисура привела до моєї життя всі класні події: їх просто море і я можу про них розповідати годинами, днями. Все це сталося завдяки моїй професії. Бо в режисурі ти маєш можливість не просто проживати життя – ти маєш можливість створювати. Творити, вигадувати, реалізовувати свої ідеї. Особливо я не знаю, що ще більше я міг би собі побажати, крім цього. Для мене той момент, коли я звернув та спробував щось зняти, у тому числі завдяки батькам та найближчому оточенню, які мене в той момент підтримали – це найяскравіший спогад та подія, які пов'язані з Київом. Бо все це відбувалося у Києві, на цих же вулицях, на яких відбуватимуться події фешн фільму CODE:Kyiv.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Ох, їх було так багато, чесно кажучи. Один з найяскравіших спогадів був пов'язаний із відчуттям любові. Я пам'ятаю, як зараз, сцену на Андріївському узвозі, якраз неподалік музею, де проходили зйомки нашого фільму – будинку Булгакова. Ішов дощ, я повертався з дівчинкою з вечірки. На той час вона була дуже влюблена в мене. Тоді я ще був такий дурний, що не розумів: коли любити тобі – це набагато сильніше почуття, ніж коли любиш ти. Пам'ятаю був проливний дощ, ніч, мені кричали, що я зіпсував життя цієї людини, що краще б не з'являвся у її житті. Мені в той момент це здалося дуже кінематографічним, я зрозумів, що кіно та серіали – це не така вже й вигадка. Адже в житті бувають ще більш яскраві сюжети з непередбачуваним кінцем.

Читайте також: ПРО ЩО МОВЧИТИ ЖІНКА: ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО, письменниця 

У кадрах фільму можна буде помітити багато київських історичних та культурних локацій: Національний художній музей, музей Булгакова, Андріївський узвіз та Музей-майстерню Зноби-Голембієвських. А які саме ваші місця сили у Києві?

ТАРАС ГОЛУБКІВ: Щодо місць сил – це саме там, де ми знімаємо: Поділ, Андріївський узвіз. Думаю, в першу чергу тому, що я вчився у цих місцях: щоранку я піднімався з Контрактової площі нагору на Володимирську у свій художній університет. Для мене безумовні місця сили – це Нижня та Верхня Валі, Лиса гора, Пейзажна аллея, яку я, до речі, пам'ятаю, коли вона ще була без скульптур.
Тому місця сили – це, в основному, центр. Починаючи з Контрактової площі, Поштової площі, Боричів Тік, далі нагору до пагорбів Андріївської церкви та Пейзажної алеї. І ось так до Софіївської площі. Ця частина Києва – місця, які дуже внутрішньо наповнюють. Безперечно, вони пов'язані з моїми спогадами. Але я вважаю, що це дуже гарний історичний район Києва, який надихає. Звичайно, хочеться, щоб його тримали в порядку і не давали зів'янути.

Бо дуже багато історичних будівель і цим усім треба займатися. Дуже хочеться, щоб наше суспільство і київська влада звертали на це увагу. Щоб вони не забивали на це. Це справді унікальні місця.

ЖАН ГРІЦФЕЛЬДТ: Я дуже люблю на тролейбусі проїжджати від Майдану Незалежності до Львівської площі. Особливо в напівпорожньому такому. Дуже люблю пройти пішки від парку Тараса Шевченка до Прорізної, через Золоті ворота. Люблю Цирк та Художню академію. Також Золоті ворота, Ярославів Вал, Рейтарська – це якась для мене богемна частина міста, не в образі, звісно, ​​сказано мешканцям інших районів Києва. Хоча я і сам хлопець, який прожив на Борщагівці досить довго. Можу зізнатися в цьому, адже саме цей рацйон виростив у мені якийсь бунтарський дух.

Фото: Denis Rayneeed