Фотограф Аня Іконнікова про першу зйомку, життєві уроки та професійні міфи

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з талановитою дівчиною, справжнім професіоналом своєї справи та просто гарною людиною – фотографом Анею Іконниковою. Аня знімала українських блогерів Діану Глостер, Олену Базу, Ніку Медісан, Владу Гармаш, Валентину Сафро та Валерію Ковальчук для нашого нового проекту – онлайн-платформи для шопінгу MC Shop. 

— Аня, ви обрали професію, чи вона обрала вас сама?

— Скоріше, я її. Я не ходила до гуртків, де могла б спробувати знімати, на відміну від інших своїх занять. Мені просто в один момент захотілося знімати на «дзеркалку» (як і всім у той період), і я почала занурюватися в це.

— Чи були передумови, щоб ви стали фотографом у дитинстві?

— Були передумови для того, щоб я спробувала цей вид творчості. Так, мій тато у молодості займався фотографією. Ще, в дитинстві, я вчилася малювати, а візуальне мистецтво в різних формах між собою дуже пов'язане. До того ж, я пробувала все, що мене цікавило, і фотографію неможливо було оминути. (Посміхається).

— Ви пам'ятаєте свою першу зйомку? Якою вона була? Хто був вашою першою моделлю?

- Моєю першою моделлю була... модель! Я знайшла її у ВКонтакті. Це Еліна Нікітіна, з якою ми разом зробили вже близько 12 зйомок.

Перша зйомка була у квітучих яблунях, ми їхали та не знали чи цвітуть вони ще. Я не уявляла, що буде в результаті, боялася, що фото не вийдуть, або що ми приїдемо до дерев, а квіти вже обсипалися. Але все вийшло досить мило (Посміхається).

— Чи були сумніви, що це ваш шлях? Коли ви переконалися, що фотографія – це найкраща інвестиція у ваше майбутнє?

— Звісно, ​​були. І є. І будуть. Я не знаю, чи займатимуся цим все життя, не знаю навіть, як довго я зніматиму. Але поки що я цим горю — я це роблю. Я не поділяю це на «мій» або «не мій» шлях, усе, що я займаюся в даний момент часу — мій шлях. А майбутнє мені невідоме.

- Хто входить у ваш топ фотографів?

— Найчастіше я надихаюсь знімками, а не конкретними людьми. Ні, напевно, фотографа, у якого мені подобаються абсолютно всі роботи, тому найчастіше не виділяю топи, а просто стежу за естетикою багатьох фотографів.

— Який відбиток професія відкладає на ваше життя? Які життєві уроки вона вам дала?

- Я дивлюся на світ через кадр. Особливо останній рік, коли багато подорожую. І багато стежу за тим, як лягає світло на різні предмети чи людей. Ще я неусвідомлено оцінюю шкіру людини, коли розмовляю з нею (на предмет того, як ця шкіра виглядала після ретуші), або іноді запускаю процес обробки в голові. Дуже кидаються у вічі лінії обличчя, колір шкіри, її текстура.

Життєві уроки – об'ємна річ, не можу назвати якихось конкретних. Тут залежить рівня рефлексії. Можна не робити жодних висновків роками, а можна з півгодинної зйомки вивести купу уроків.

— Як ви знайшли свій стиль чи ви все ще шукаєте?

— Я не знайшла свого стилю і не намагаюся шукати. Мій стиль це відображення мого бачення у фотографії. А тому що я різна, він теж різний. Я не можу знімати однотипні знімки, в одній парадигмі. Раніше мене це дуже засмучувало, адже клієнту простіше, коли він матиме очікуваний результат, коли він бачить, як ти робиш завжди і за цим йде. Але зараз я не вважаю це за недолік, а навіть бачу це гідністю, що я можу змінюватися і змінювати свою творчість.

— Що дозволяє вам скинути негатив та послабити тиск від робочого процесу?

— Допомагає не робити нічого, пов'язаного з фото, якийсь час. Танцювати, дивитися кіно, гуляти та, звичайно ж, подорожувати.

— Багато хто вважає, що професія фотографа – це несерйозно, але мало хто замислюється, що треба, як мінімум, мати хорошу фізичну підготовку, щоб носити на собі кілограми техніки. З якими упередженнями ще стикаєтесь?

— Наразі все менше стикаюся з різними упередженнями, бо ринок фотографії зростає, і це стає видимою серйозною професією. Раніше, років у 16-17, часто на свій бік чула, що я дуже маленька, щоб знімати добре, я ще нічого не знаю і досвіду у мене мало. Але зараз, знову ж таки, зі збільшенням кількості молодих людей на ринку, ці упередження старіють, і не потрібно бути певного віку, щоб робити щось добре. Тому що зовсім не вік має значення.

— Якою є ваша «блакитна мрія»?

— «Блакитна мрія» за визначенням недосяжна, а я вважаю, що у світі мало чого недосяжно. Не все, звичайно, залежить тільки від тебе, але загалом жодних грандіозних речей, до яких не можна було б дістатися, я не бачу.