Тернопіль. Двері, які треба берегти

Ukraïner розповівши про громадський рух «Франківськ, який треба берегти», що вже 5 років відновлює історичну спадщину міста. Марія Козакевич разом із однодумцями реставрують старовинні вхідні двері та фасади будівель Івано-Франківська. За досить коротку годину вони спасли понад 20 дверей, деякі довелося повертати на місце зі смітника замість вже встановлених пластикових.

Саме місто Івано-Франківськ, яке на Галичині є порівняно молодим, зберігає в собі пам'ять і про засновників — Потоцьких, і про Австро-Угорський період та ЗУНР. Шкіра епоха залишала щось по собі: розкішно оздоблені маєтки, підмурки Бастіону, храми та житлові будинки. Тут не скупилися на виготовлення дверей та вікон із добротного дерева, до якого був доступ через близьке розташування до Карпат. Часто майстри об'єднувалися, удосконалюючи свою майстерність, аби кожен столярний виріб був унікальним.

Двері виготовлялися на замовлення батьків, чиї будинки зводилися у середмісті. Як і багато галицьких міст, тодішній Станіславів був дуже мультикультурним: жили тут не лише українці, а й поляки, німці, євреї, вірмени. Шкірна культура додавала колориту в оздобленні житла та елементах побуту. Після Другої світової все змінилося кардинально.

«Після Другої світової війни, коли там дуже багато людей було звинувачено фізично, так. Ті ж євреї, там, чи українці і поляки виїжджали. І склад населення дуже змінився.

У ці всі порожні фактично квартири приїхали люди, які абсолютно не мали відношення до міста.

І вони, звичайно шо, там асимілювалися і стали франківчанами, а від цього відчуття ответственности вони, на жаль, поки що не настільки набули, як би хотілося»,

- Зазначає Марія Козакевич.

Марія Козакевич – франківчанка та ініціаторка руху «Франківськ, який треба берегти». Вона жартує, що почалося все з того, що лежить під ногами. Коли вдома затіяли ремонт, то жінка почала шукати плитку, а в інтернеті довго не могла знайти саме того, що хотілося. Пошуки привели її до візерунків на давній метлаській плитці, які впали у око. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть нею часто оздоблювали як громадські, так і приватні будівлі. Візерунки на таких підлогах могли бути неймовірною складністю, підошви на ній не ковзали, а її надійність та міцність можна перевірити і сьогодні у будівлях, де вона лежить вже близько сотні років. Втім на її фоні самі під'їзди, входи в будинок та його фасад часто виглядали досить занедбано.

«І цей від контраст, такого красивого, так, я часто називаю ці такі фотографії «красуня і чудовисько». От коли воно, ця розкіш і така просто занедбаність і байдужість людська»,

— каже Марія Козакевич.

Марії дуже хотілося поділитися знахідками, а тому під час інформаційних технологій вона почала писати про це на своїй приватній сторінці у соцмережах, розповідаючи там про знахідки під довгим хештегом #ФранківськЯкрійТребаБерегти, який пізніше спонукав до нових дій

Сьогодні ініціатива «Франківськ, який треба берегти» активно займається реставрацією та надихає мешканців дбайливо ставитись до предметів старовини. 

Більше про «Франківськ, який треба берегти»: у відео Ukraīner

Нагадаємо, Ukraіner — волонтерський медіапроект, який у дослідницьких експедиціях відкриває справжню, несподівану, цікаву та автентичну Україну і презентує її у світі. 

АВТОР — UKRAINER

ФОТО — Христина Кулаковська