Інтерв’ю Marie Claire з Артуром Гаспаром про The Great Gatsby та сольну кар’єру

Ми чудово пам’ятаємо Артура Гаспара по займистих серцях дівчат танцям у групі Kazaky. Зараз він самостійно записує нові пісні та готується до українських гастролей у складі балету The Great Gatsby.

У Артура класична школа танцю: родом із Єревану, він навчався в Академії російського балету ім. А. Я. Ваганової у Санкт-Петербурзі, виступав у Державному Академічному театрі класичного балету в Москві, гастролював світом, а потім осел у Києві. Гаспара можна побачити як у Національній опері України, так і у складі балету The Great Gatsby Ballet, чиї гастролі пройдуть зовсім скоро: 28 березня в Одесі, 30 березня в Харкові, 31 березня в Києві та 1 квітня в Дніпрі. У поп-музиці Артур робить сольні перші кроки – під ім’ям Gaspar він уже записав кілька пісень та випустив кліп Kings & Queens.

Артуре, для початку розкажи про свою історію з «Гетсбі».

Три роки тому я побачив рекламу “Гетсбі”. Я дуже чекав чогось подібного – сучасного, нового. Я в цей час був зайнятий з Kazaky. За півроку до появи балету я прочитав Фіцджеральда і перейнявся цією грандіозною історією, подивився фільм. А потім настав час, і мене покликали до проекту танцювати одну з провідних партій – чоловіка Дейзі. Команда дуже крута! Єдине, що свою партію я вчив з екрану самостійно – провів місяць із телефоном. Було складно, бо кожен рух треба було відбивати дзеркально, не з тієї ноги. 

Ви їздили в тур Європою…

Так, у сім міст, зокрема Берлін, Відень, Женева. Великі зали на 2,5-3 три тисячі місць були забиті людьми. Для мене це було дивно, адже ми ставили не «Лускунчик», «Жизель» або «Лебедине озеро», які знають, а новий сучасний балет. У Берліні глядачі стукали ногами, коли ми виходили на уклін. Подібна енергетика дуже надихнула.

Розкажи про колег.

Мені подобається, що хлопці – Олександр та Олексій Польові – розвивають балет, додають щось у декорації чи спецефекти. Для артистів це теж круто – ти щоразу ніби потрапляєш у новий балет. І, звичайно, Дуайт Роден – геніальна людина, яка створила цю хореографію, переплетення стилів модерн, контемпорарі та класичного балету. Зазвичай ми звикли бачити синхронні рухи танцюристів. Але Дуайт пояснив, що завдання рухатись синхронно перед нами не стоїть – кожен танцює так, як відчуває музику. Спочатку це складно зрозуміти, особливо з огляду на мою класичну школу балету та наші танці з Kazaky, з якими ми мучилися годинами, щоби все співпадало ідеально. Але коли кожен артист танцює по-своєму, ти бачиш їхню індивідуальність, як людина віддається танцю, пливе в ньому.

А що тобі найбільше до вподоби з класики?

Мені дуже подобається “Баядерка”. На жаль, я її так і не станцював – не було в репертуарі театру, в якому я працював у Москві. Це дуже барвистий балет із приголомшливою музикою Мінкуса, а від музики я насамперед і відштовхуюсь. 

Проект Kazaky себе зжив?

Нас і досі запрошують виступати. Але настав момент, коли хочеться йти далі. Танцювати на шпильках було спонтанною ідеєю, над якою ми потім працювали вдень та вночі – не всі хлопці змогли одразу стати на підбори. Ми прийшли до моменту, коли кожен із нас відчув, що треба йти далі, розкрити свій творчий потенціал, робити самостійно те, що тобі подобається. Kazaky були командним проектом, кожен з нас вкладав у кліпи та музику частинку себе. Думаю, шість років було достатньо. Ми могли б спуститися з підборів і далі продовжувати випускати пісні, іноді експериментуючи з різним взуттям. Але це вже не Kazaky. Взагалі можна сказати, що люди самі вибрали для нас підбори. Коли на наших концертах ми виходили в черевиках, публіка рано чи пізно починала вимагати, щоб ми перевзулися. Останні два роки ми практично прибрали черевики з репертуару і сорок хвилин виступали виключно на шпильках.

Ти записуєш пісні як Gaspar, а чим займаються інші учасники Kazaky?

Олег Жежель займається гуртом ILYB, Кирило Федоренко готує свій музичний проект, Артемій Лазарєв ставить хореографію та веде майстер-класи.

Ти точно не шкодуєш про завершення цього етапу у своєму житті? Все ж таки у вас були успішні гастролі, кліп з Мадонною, виступ на показі Dsquared².

Я вважаю, що все йде так, як має бути. Ми справді двічі об’їздили весь світ від Буенос-Айреса до Южно-Сахалінська. Так, було здорово, але чіплятися за це, не реалізовувати свій внутрішній творчий порив, коли всі обставини тебе штовхають на це? Артист не повинен тупцювати на місці лише через те, що те, що він робив раніше, його прославило. Дуже важливо відчувати гармонію зі своїми ідеями, мріями. І якщо ти перебуваєш там, де є слава, але вже немає серця, любові та натхнення, потрібно обов’язково зробити крок уперед. Причому я не маю на увазі стати ще більш відомим, а реалізувати свої пориви, бажання, мрії.

Як ти пишеш музику?

У мене вдома є мікрофон, я одягаю навушники та можу сидіти годинами співати, експериментувати, писати аранжування. Мене цей процес дуже надихає. Мої пісні дуже різні. Нехай слухачі самі обирають, у якому образі я їм ближчий. За допомогою я звертаюся до різних музикантів, щоби пісні звучали більш професійно. Коли ти працюєш з іншими людьми, під їхнім впливом ростеш. Перші чотири пісні я зробив зі Stage Rockers. Із записом у студії та зведенням голосу мені також допомагав мій друг-діджей Кирило Кривда. Все це дуже творчі та талановиті українські хлопці.

Ти легко пробачаєш людям їхні помилки?

Мені складно тримати на людей образу, тому що ми всі помиляємось і можемо образити когось словом чи вчинком, а самі цього не відчути. Коли в мене раптом усередині з’являються якісь погані думки щодо людини, я намагаюся проаналізувати і розставити крапки над “і” так, щоб не залишилося запитань. Все залежить від ситуації – якщо вона життєво важлива, тоді я поговорю з людиною, але якщо я розумію, що розмова ні до чого не приведе – моя смиренність та добра думка врятують ситуацію.

Що на твоїй батьківщині, Вірменії, і в її менталітеті тобі важливо?

Цікаве питання, мені його ніхто не ставив. Я поїхав звідти, коли мені було 15 років, і чим старше я стаю, тим більше починаю замислюватися про якісь характерні риси, цінності, своє виховання. Мене з дитинства навчили життєво необхідним і дуже важливим речам: доброті, вмінню любити людей та жертвувати своїм часом та іншими благами заради близьких людей. Здебільшого люди досить егоїстичні, думають лише про себе і все роблять лише заради себе. Це сумно. Але в певний момент усі приходять до усвідомлення простих істин, на яких тримається все наше життя. Ти розумієш, що ситуацію може врятувати лише цей правильний вчинок.

Ти назовсім осел у Києві?

Я щороку продовжую посвідку на проживання і хочу переманити сюди маму. Їй дуже подобалися Київ та Україна, але навіть якщо вона переїде сюди, все одно повертатиметься до Єревану. Київ я полюбив як свою другу батьківщину, і українці близькі мені за духом.

Що турбує маму, коли ви телефонуєте їй?

Вона щоразу питає мене, чи їв і що саме, чи тепло я одягаюсь. Дає поради і каже, що їй треба переїхати сюди, щоб мене доглядати і поставити мене на ноги. Іноді я починаю на неї злитися, але потім розумію, що це мама. І подібну турботу теж потрібно цінувати, адже колись цього не стане, і ми нудьгуватимемо за ним. Тому треба радіти.

Назви свої улюблені місця у Києві.

Софійська площа – мені дуже подобається сидіти та дивитися на Святу Софію. Я живу поруч із парком ім. Фоміна, і коли тепло, гуляю парком до Оперного театру, спостерігаючи, як розквітають дерева. Намагаюся на двадцять хвилин відірватися від своїх справ і обов’язково прийти посидіти на лавці або під деревом, щоб насолодитися дикою красою – парк досить недоглянутий, але є своя краса. А коли я жив на колишній вулиці Артема, брав великий і мчав на Велику Житомирську спостерігати захід сонця. Але після того, як побудували Пейзажну алею, там стало з’являтися дуже багато людей. Хоча якщо хмари у Києві починають влітку червоніти, я знову приїжджаю туди помилуватися цією красою.

Чи є якісь емоції, які не можна висловити танцем?

Таких немає. Танцем можна висловити абсолютно все.

Фото: Dmitry Komissarenko

Сім дивних цитат британського співака Тома Оделла

Куди піти: виставка Future Generation Art Prize 2017 у PinchukArtCentre