Редактор французького Marie Claire про теракти у Парижі

Шеф-редактор французького Marie Claire опинилася у гущі жахливих п'ятничних подій у Парижі. Про те, як це було і як французи справляються із горем, Катрін Дюран розповіла нам.

В цієї п'ятниці, 13 листопада, на вулиці зовсім не по-осінньому тепло. Як завжди наприкінці робочого тижня я вирушаю до бару Au Quai – його тримає мій друг Ален Ан. Це всього за два кроки від каналу Сен-Мартен, у популярному кварталі десятого округу.

На обігріваних терасах ресторану Le Petit Cambodge та кафе Le Carillon дуже людно. Відвідувачі – суцільно молодь, всі шикарно виглядають, все веселяться.

Ми з подругою, редактором Веронік Жирар, п'ємо чудове божоле, на годиннику – дев'ять двадцять. І раптом завмираємо від оглушливого шуму. "Це петарди", - кажуть гості. Але я відразу думаю: «Це постріли». Лунає черга, потім ще дві, потім три. Здається, що звуки тривають цілу вічність. Ален стрімко вибігає на вулицю - подивитися, що відбувається, і повертається з криком: "Катрін, дзвони в поліцію, там убиті!" Я виходжу. Перед кафе Le Carillon, прямо на тротуарі, серед перевернутих стільців та битого посуду, лежать тіла. Там, де кілька хвилин тому люди пили пиво, курили, розмовляли, сміялися, панує тиша.

Нас всього купка, ми оніміли від жаху, ми в ступорі – перед нашими очима розгорнулася справжня сцена війни. Звуки повторюються знову. Я чую крики, чую, як чоловік плаче. Під'їжджають дві пожежні машини. Навколо кажуть, що грабіжники у чорному авто продовжують сіяти смерть, стріляючи по інших кафе. З SMS-ок ми дізнаємося, що на Stade de France підірвалися смертники.

Це війна, і єдине, про що я думаю в цей момент не перестаючи: аби мій син Марті був у безпеці, аби він не поїхав на метро з ліцею, куди вирушив репетирувати театральну постановку. Я набираю його тата, прошу забрати сина на таксі. Поліцейські оглядають місце події, оточують квартал, скрізь чутно їх гучні накази. Ми спостерігаємо, як евакуюють поранених, і лише потім ховаємось у барі, зовсім втрачаючи відчуття часу. Буквально прилипнувши до телефонів, ми заспокоюємо близьких, продовжуючи стежити за тим, як розгортаються події, які залишать Париж кров'ю, що спливає.

Цими вихідними Ален Ан закрив бар – як він сказав, з поваги до жертв. Але він поклявся, що в п'ятницю ми зустрінемося тут за доброю пляшкою вина. Тому що ми, французи та парижани, відмовляємось піддаватися страху, тому що ми, французи та парижани, відчайдушно віддані нашій свободі та цінностям республіки.

Чому ісламісти вдарили в серце десятого округу, де я живу ось уже 25 років? Пояснення – у словах Анн Ідальго, мера Парижа:

Квартали, які були атаковані, місця, що стали мішенню, це ті куточки, які так улюблені нами, це той Париж, який ми любимо, це улюблений усіма, дуже відкритий Париж. Такий спосіб життя, життя спільно, нестерпний для фанатиків, які хотіли б приректи все людство на мовчання.

Але ні, ми не замовкнемо. У Marie Claire ми ні на секунду не припиняли захищати свободу жінок, отриману за дорогу ціну, і ми продовжимо захищати нашу свободу думати, любити, жити.