Книга місяця: Бріджіт Квін «Неймовірні. П'ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію»

Так вийшло, що у березні я багато читала жіночих книг. Ні, не романів про пристрасне кохання, а книг, написаних жінками про жінок. Одна з них — книга Бріджіт Квінн, видавництва ArtHuss, особливо мене вразила. Вже вдруге за місяць я в захваті від нон-фікшн літератури.

По-перше, дуже люблю гарне оформлення, і портрети художниць авторства Лізи Конгдон мене прямо зачарували. По-друге, ця книга є прикладом того, як треба розповідати біографії. Не сухо і відсторонено, а емоційно, щоб читач уявив собі людину, яка жила і дихала, а не просто «народився-вчився-творив-помер».

Думаю, у школі мені не вистачало саме таких біографій. Вони допомагають зрозуміти важливу річ: люди з різних епох можуть мати багато спільного.

Назва книги починається зі слова "неймовірні", і це дуже точна назва. Тут без зайвого пафосу розповідається про п'ятнадцять жінок-художниць, які були неймовірно талановитими та неймовірно сильними. Такі різні, але зі схожими тривогами та життєвими драмами. 

Мені скоро виповниться 25, і я, як і авторка книги, як і деякі, а може й більшість із цих художниць, замислююся над багатьма хвилюючими речами. Чи можливо поєднувати турботу про сім'ю з творчістю? Як це робити, якщо ти живеш у такому соціокультурному просторі, де традиційно жінка бере на себе обов'язки виховання дітей та роботи по дому? Я все частіше хвилююся, що буду поганою матір'ю чи не реалізую себе як художниця. Мені цікаві історії жінок, які теж боролися із цими страхами.

Такі історії надихають, допомагають зрозуміти, що ти не одна така. Кожна із цих п'ятнадцяти історій по-своєму вражає.

Незручно зізнатися, я навіть не підозрювала про існування стільки талановитих жінок.

Я ніде про них не чула – ні в енциклопедіях, ні в підручниках чи у посібниках з живопису та мистецтва, ні в кіно. А тепер у мене з'явилося багато нових героїнь. Когось із них визнали як талановитих, когось недооцінили. Для мене вони все одно героїні.

Прочитавши цю книгу, маю сказати, що я захоплююся Юдіт Лейстер, чию картину переплутали з картиною Франца Галса, а потім розчарувалися, як виявилося, що автор — жінка. Я аплодую Розі Бонер, художниці-анімалістці, шанувальниці природи, першій жінці, яка отримала офіційний дозвіл носити штани (не уявляю, як можна постійно ходити у спідницях). Я схиляюся перед Паулою Модерзон-Бекер, жінкою, яка увічнила радість материнства у відвертій та зворушливій картині, але сама не встигла насолодитися роллю молодої матері.

Я познайомилася з ними трьома, з іншими, і зрозуміла: все можливо. Усі ми здатні на більше, ніж самі від себе чекаємо. І жодні стереотипи суспільства, заборони та забобони не повинні нас зупиняти.