UA
    RU

    Книга «Жінка у Берліні». Голос кожної жінки під час війни.

    Редагувати переклад
    Масові вбивства, катування та зґвалтування українського громадянського населення російськими солдатами в містах Буча, Ірпінь, Гостомель та Бородянка, подробиці про які стали відомі цими днями, кожен українець сприйняв як власну велику трагедію. До таких страшних подій не можна бути готовими. На разі розробляється спеціальний декрет правозахисниками та громадськими активістами як представники ЗМІ можуть вести розмову з жінками, які потерпіли від насильників - російських військових. У ці дні неодноразово спливала згадка про книгу "Жінка у Берліні" Марті Гілерс. Історію берлінської журналістки, яка залишилася із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу та води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому червоною армією місті у 1945 році. Чому ця книга актуальна сьогодні розповідає Аліна Поніпаляк, доандитка історичних наук, співкоординаторка громадської ініціативи "Вимкни Російське".

    Аліна Поніпаляк

     

    Здавалося б, що весь світ назавжди усвідомив уроки Другої світової війни. Її жахіття, які пережили кожний, запам'яталися для не одного покоління. Лозунг «Ніколи знову», став символом тих страждань, які пережило людство. Нам здавалося у що у ХХІ столітті не можливо того аби історія повторювалася. Але війна в Україні показала справжнє обличчя Росії, яка прагнула і прагне повторювати історію в її найгірших проявах, про це свідчить російський лозунг який стосується Другої світової війни «Можемо повторити».

    Вчиняючи геноцид проти мирних мешканців у містах Бучі, Ірпені, Гостомелі, а також у кожному місті, містечку чи селі, в якому знаходилися чи знаходяться російські оккупанти. Військові злочини, які наразі вчиняють окупаційні війська, вражають за своєю жорстокістю і нелюдським поводженням. Як і в часи Другої світової війни коли «совєтьські визволителі» рухалася по території Європи і вчиняла подібні злочини, коли жінка в умовах війни становилася заручницею подій і «добичу» для врага. На жаль, подібні історії повторюються зараз в Україні, крім мародерства, російські солдати ґвалтування українських жінок використовують як оружня для приниження нашої нації нашого народу. Про це нещодавно у своєму твітері написала Посол Великої Британії Мелінда Сіммонс: ««Зґвалтування – це знаряддя війни. Хоча ми ще не знаємо повної міри його використання в Україні, вже зрозуміло, що воно було частиною російського арсеналу. Жінок ґвалтували на очах їхніх дітей, дівчат — на очах у їхніх батьків, як свідомий акт підкорення».

    В Україні, крім мародерства, російські солдати ґвалтування українських жінок використовують як оружня для приниження нашої нації нашого народу.

    На жаль подібні дії окупантів не є новими для людства, адже це звиклі дії росії у війні, аби зрозуміти поступки ворога і найголовніше як пережити страхи війни, як це бути жінкою в оккупованому місті раджу познайомитися з дуже актуальною книгою написаною анонімом . Це історія німкені, яка залишилася в оккупованому місті, така особиста і інтимна історія жінки, яка має безліч паралелей з особистими історіями наших сучасних українок. У часи коли наша батьківщина переживає складні години ця книга ніби промовляє до кожної з нас: «Жінка — ти не одинока, ти така як Я. Твій голос повинен почути кожний, твій голос почує світ!

    Друга світова, як досвід і комеморація, для багатьох поколінь завжди залишається актуальною-болючою темою. Кожна батьківщина має власні спомини про Другу світову від фотографій до промов, які накормили про ті страшні події. Війна змінила наш світ і змусила його рухатися за чітко встановленими правилами. Цей хиткий світ був поділений на переможців і переможених. Ми пройшли досить довгу еволюцію, аби у нашій свідомості сформувався образ жінки на війні, та на сьогодні жінку ми можемо сприймати як воїна, як людину, яка воює на рівні зі всіма військовими; ми звикли розуміти, що жінка має такі самі потреби та прагнення, які можуть мати інші військові. Але ж ким є жінка, яка опиняється в окупації, коли “вчорашній ворог” прийшов на твою землю і вчиняє тут безчинства? У цьому “новому світі” жінка позбавлялася фактично без голосу віч-на-віч у своїх переживаннях і спогадах. Особливо це стосувалося жінок, які перебували на території переможених. Що вона може розповісти та вчинити? Які в ній можуть бути страхи та переживання?

    Ми привыкли, що досвід жінки під час війни завжди намагалися не враховувати, адже проговорювання жіночих травм під час війни, її переживання і травми як назавжди herstory, залишається білим пятном в історичному контексті.

    Ми пройшли досить довгу еволюцію, аби у нашій свідомості сформувався образ жінки на війні, та на сьогодні жінку ми можемо сприймати як воїна, як людину, яка воює на рівні зі всіма військовими; ми звикли розуміти, що жінка має такі самі потреби та прагнення, які можуть мати інші військові.

    Ця книга, насамперед, є спогадами жінки, яка опиняється в оккупованому місті, яке дощенту змінює своє обличчя за лічені дні. “Жінка у Берліні” — це емоційний розповідь про долю мільйонів німецьких жінок після Другої світової війни, що опинилися під «совєцькою» окупацією. Але ж ким є жінка, яка опиняється в окупації, коли “вчорашній ворог” прийшов на твою землю і вчиняє тут безчинства? Яка в ній має бути поведінка? Що вона може запропонувати самій собі, аби мати захист? Ми привыкли, що досвід жінки під час війни завжди намагалися не враховувати, адже проговорювання жіночих травм під час війни, її переживання і травми як назавжди herstory, залишається білим пятном в історичному контексті. І це не дивно: історіографія потребує раціоналізації, тверезого та холодного осмислення – у той час, поки жіноча історія ледь не досі існує невідривно від «ореолу» найрізноманітніших емоційних маркерів.

    Книга унікальна тим, що на прикладі спомінів однієї жінки, яка пережила окупацію та її розповіді про рідний місто, яке за лічені дні змінило своє привичне обличчя, зображується весь зруйнований Берлін і долі тих людей, які знаходилися там. Вперше книга була видана анонімно англійською у США в 1954 році. Згадки отримали широкий резонанс у суспільстві та привернули до себе велику увагу. Невдовзі “Жінка в Берліні” була видана нідерландською, італійською, данською, шведською, іспанською та японською мовами. Лише у 1959 році спомини були видані анонімно в Німеччині, але вони не мали жодної широкої розголосу. Це можна пояснити тим, що самі жертви (яких налічувалося мільйони німецьких жінок) ще не наважувалися сказати про свій болючий досвід, вірша лишаючись безмовними та незчутними. Після цього авторка вирішила не публікувати нові видання книжки за своє життя. Саме тому автобіографічна книга «Жінка у Берліні» була знову видана в Німеччині лише 2003 року — за два роки після смерті авторки. Згадки привернули до себе величезну громадську увагу як у країні, так і в цілому в Європі і у всьому світі. Протягом 19 тижнів книжка займала топові позиції у німецькому списку бестселерів за версією журналу «Шпігель». Тільки у 2003 році з'ясувалося, що її авторкою є німецька журналістка Марта Гілерс.

    “Жінка у Берліні” — це книга про долю жінки під час окупації, це особистісні переживання молодої жінки, яка опинилася у горнілі Другої світової війни, це автобіографія та особистий щоденник, який вела молода німецька журналістка. Марта описує події з 20 квітня до 22 червня 1945 року в Берліні, те, що вона бачила на власні очі. Авторка описала злочини Червоної армії до громадянського населення. Без лишніх прикрас, з точністю і притаманною їй природною спостережливістю, вона змогла змалювати частку жінки, яка потрапляє до рук “визволителів”, ставши лише військовим трофеєм, позбавленим будь-якого людського обличчя. Хто ж вона, та жінка у Берліні? Книга, яка варта перечитування та дослідження її історичного наративу, який викладень через призму спомінів жінок є надто актуальним.

    Жінка у Берліні

    Автор: Аліна Поніпаляк

    Читайте також: ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО ЗВЕРНУЛАСЯ ДО ЖЕРТВ ЗГВАЛТУВАНЬ ЗІ СТОРОНІ ОКУПАНТІВ, Й ЗАКЛИКАЛА НЕ МОВЧАТИ

    Статті на тему