Кримська татарка про те, як стати чужою на рідній землі

Ми поговорили із Севіль Мамадалієвою про те, чи складно бути мусульманкою у православній країні, бачити близьких раз на півроку та залишити серце в Криму. 

Крим

— Як ви дізналися, що Росія оголосив Крим своєю територією? Пам'ятаєте, що робили та що відчували в цей момент? 

— Я добре пам'ятаю, як з чого все почалося. Тоді я навчалася на першому курсі університету і жила в гуртожитку. 26 лютого 2014 року проводилася акція під гаслом «Збереження територіальної цілісності України та недопущення ухвалення Верховною Радою АРК рішень, спрямованих на дестабілізацію ситуації в автономії». Там брали участь кримські татари. Жінкам заборонили йти на акцію, бо були сутички і наші чоловіки боялися, що нам теж дістанеться. Ми з дівчатами чекали у гуртожитку, коли наші друзі-хлопці повернуться. Коли вони повернулися і сказали, що нам вдалося відстояти свої інтереси, це було полегшення і величезна радість. Але наступного дня нас розбудила сусідка по кімнаті: їй зателефонувала мама та сказала, що у Сімферополі будівлю Верховної Ради Криму було захоплено невідомими. Вона попросила дочку повернутись додому.

Того дня був якийсь хаос та відчуття, ніби відбувається апокаліпсис. Була погана погода, мрячив дощ і більшість студентів, у тому числі я, поїхали на автовокзали та залізничні, щоб повернутися додому. Пам'ятаю, що мені тоді маршрутки до мого селища, які зазвичай ходили кожні 20 хвилин, їздили раз на 2-3 години.

Ми дуже довго не могли поїхати і чекали, доки приїде хоч якийсь автобус і забере нас. У результаті мені таки вдалося доїхати до будинку. Вже там, після перегляду новин та спілкування з батьками та родичами, я попросила маму зібрати все цінне в одну сумку та покласти поруч із ліжком. Я дуже боялася, що почнуться військові дії чи нас виселять, як у 1944-му, що нам треба буде терміново збиратися і кудись бігти.

Вночі я не спала, боялася, що проїдуть танки, а ми не почуємо. 

Саме дня, коли Крим оголосили російським, я не пам'ятаю. Але добре пам'ятаю день, коли за новинами сказали, що Росія оголосила нам війну. Я була в шоці, почала плакати. Не знала, що робити, куди бігти. 

— Як вплинула на вас анексія Криму у глобальному розумінні?

— Я поїхала з Криму до Києва і перевелася до іншого університету, бо розуміла, що продовжувати навчання у Криму немає сенсу. Тепер живу тут і їжджу до Криму раз на півроку, щоб відвідати близьких. 

— У вас залишилися родичі та друзі у Криму? Як ви підтримуєте зв'язок?

— Так, усі родичі та мої, і чоловіка залишились у Криму. Їздимо за першої ж нагоди, намагаємося бачитися з ними хоча б раз на півроку. У зв'язку з деякими проблемами останній раз були в Криму майже два роки тому. Зв'язок підтримуємо через месенджери та соцмережі, тому що у Криму не ловлять українські оператори зв'язку, а спілкування у роумінгу коштує недешево. 

— Що було найстрашнішим?

— Думаю, все було страшно тією чи іншою мірою. Всі ми дуже боялися, що почнеться війна, але найстрашнішим було те, що наші сусіди-слов'яни обирали між собою, хто в будинках яких оселиться у разі нашої депортації. Адже після 18 травня 1944 року так і сталося: усім нашим майном, яке нас змусили залишити, користувалися наші сусіди-слов'яни та приїжджі з інших куточків СРСР освоювати Крим. 

Іслам

— Чи важко бути мусульманською в Україні? Чи траплялися випадки дискримінації на основі релігії? 

— У будь-якій немусульманській країні бути мусульманином певною мірою складно. Елементарно, я не можу їсти звичайне м'ясо, яке продається у супермаркетах. Мені потрібно їхати в спеціальний магазин, де продається халяльне (дозволене) м'ясо, яке я можу їсти. Так само і з ресторанами та кафе: мені потрібно йти до спеціальних закладів, де точно не буде свинини. Іноді, коли немає виходу і доводиться їсти у звичайному закладі, я ставлю дуже багато запитань щодо страв, тому що буває, що в меню не вказані інгредієнти або вказані, але не всі. Часто буває, що після того, як я запитаю, чи є у блюді свинина і мені скажуть, що ні, а потім виносять блюдо з беконом чи ковбасою. Не всі розуміють і усвідомлюють, що бекон та ковбаса – це свинина. У таких випадках я не можу їсти цю страву і прошу її замінити. 

Буває складно пояснити людині, чому я не п'ю алкоголь і не хочу бачити її на столі, коли я за нею. Навіть близькі друзі-слов'яни часом не можуть цього зрозуміти, і на заходи, які організовуємо я чи мій чоловік, приносять алкоголь. Я вважаю це неповагою до моєї релігії та мого вибору, але що вдієш, іноді доводиться миритися з такими речами.

Так як я не дотримуюсь усіх канонів ісламу і не покриваюся, то до себе не відчувала дискримінації на цьому ґрунті, але деякі мої покриті подруги довго не могли влаштуватися на роботу. Зазвичай відмова аргументується зовсім іншими причинами, але ми розуміємо, що за ними криється. 

— У вашій сім'ї суворо дотримуються традицій та релігійних звичаїв?

— Так, моя сім'я досить консервативна, але водночас мене ніколи не змушували покриватися чи робити щось проти моєї волі. Мені забороняли ходити на дискотеки, пити алкоголь чи курити, але я в цьому бачу лише благо і зараз дуже вдячна батькам за своє виховання. 

— З якими стереотипами про мусульман ви часто стикаєтеся?

— Якщо говорити конкретно про мене, деякі люди думають, що батьки вибрали мені чоловіка, але це не так. Ми з чоловіком одружилися з любові, і батьки тут абсолютно ні до чого. 

- Яке ставлення до хіджабу в українців?

— На вулицях, наскільки я знаю, люди цікаво розглядають дівчат у хіджабі. Іноді до моїх подруг підходять та захоплюються красою хіджабу. Але, звісно, ​​трапляються й випадки, коли дивляться косо чи перемовляються у тому, що це мусульмани терористи. Дякувати Богу, більшості людей хіджаб подобається. 

Брак

— Якою має бути сучасна мусульманка у шлюбі? Яка головна якість для дружини?

— Я не вважаю, що формулювання «повинне» в 21 столітті коректне. Ми всі вільні люди і ніхто нікому нічого не винен. Для будь-якої жінки головне «не пиляти» свого чоловіка, поважати його, підтримувати та бути для нього найкращим другом. 

- Які речі у шлюбі стали пережитками минулого? 

— Думаю, те, що жінка не повинна працювати, а має сидіти вдома, виховувати дітей та цілими днями перебувати на кухні. Час змінюється, і жінка має право вирішувати сама, їй хочеться працювати і будувати кар'єру або ж займатися домом і виховувати своїх дітей. 

Те саме стосується того, що чоловік може тільки працювати і ніяк не допомагати дружині вдома та з дітьми. 

- Що означає сексуальність для мусульман?

— Навіть не знаю, що відповісти на це запитання. Думаю, що означає те саме, що і для не мусульман. Для когось це розум, для когось гарне тіло, але одне можу сказати точно: у нас прийнято вбиратися для свого чоловіка, а не для незнайомців на вулиці, і це чудово, адже те, що знаходиться під хіджабом, може побачити тільки ваш чоловік.