Про недоречність дискурсу «сама винна» у воєнний час: колонка писемниці Лариси Денисенко

Українська письменниця, правозахистниця та активістка Лариса Денисенко кілька тижнів тому звернулася до жертв зґвалтувань зі сторони окупантів, свідків злочинів і тих, хто працює з потерпілими жінками, та попросила не мовчати, бо це військові злочини, які мають бути покарані. Вона є співавторкою мануалу щодо того, як писати про сексуальне насильство під час війни. До українського суспільства вона звернулася з проханням утриматися від застарілого та недоречного формулювання "сама винна". 

Дискурс «сама винна» популярний у мирний час, коли йдеться про сексуальне насильство, словами різних людей і жінок і чоловіків вплітається в наш воєнний час. Що я вже прочитала і почула:

«Вона думала, що особлива, зрадниця, почастувала цих нелюдів чаєм, зрозуміло, що вони її зґвалтували. Труїти цих скотів треба було!»

«Оце вона плакала, на коліна падала, благала дітей не чіпати, сама роздягалася. Розігрувала класичну жертву, а садистам того ж і треба було! То й отримала, на що лише розраховувала?

«Чиплялася за це майно, хату свою, не виїхала, доньку не вивезла, поводилася безвідповідально, немудро, від і зґвалтували обох.»

«Сильною треба бути, гордою, не ганьбитися, насильник силу побачити і відступити.»

«А чомусь сусідку нашу не зґвалтували! А її щось так. Дивно це.

«Чоловік нормальний, то він насильно своїх жінок має вивезти подалі за кордон, якщо не хоче, щоб зґвалтували! І чоловіка слухатися треба, як своїх мозку нема.»

«Та все треба було робити, щоби його вбити, самої вбитися, а не жалітися потім, що тобою скористалися.»

«Мозок треба вмикнути було, і зрозуміти, як зайдуть у село — всіх ґвалтуватимуть. То тепер уже що побиватися?

Я щиро сподіваюся, що люди, які будуть вести справи уцілілих після сексуального насильства, коментувати дії та слова, відповідати за терапію, лікування та лінії представлення, захисту, допиту, фіксації не продукувати подібні наративи. адвокатського, а також медійного середовища — закликаю відповідальні спільноти реагувати і вказувати на недопустимість такої інтонації кожній та кожному колезі.

А до лідерок і лідерів громадської думки, політиків та політикинь звертаюся окремо, позаспільнотно, якщо ви хочете висловитися на теми сексуального насильства, ретельно обирайте кожне слово, можете сміливо консультуватися з психологінями та правозахисницями.

Сексуальне насильство це не про секс, не про стосунки, це про злочин, приниження, катування, владу, агресію.

Під час збройних конфліктів, війни, поняття добровільної згоди на секс не існує, бо це не про секс, а про насильство. Бо ґвалтівник вооруженій, якщо навіть не автоматом, то безмежною владою, це представник окупаційної влади, репресивного механізму, тотального контролю. Людина в окупації, облозі, під обстрілами, в полоні, на ворожих блокпостах, під час фільтрації перебуває у надразливому стані.

Пам'ятайте про це щоразу, коли вас щось/хтось підштовхне запитати: а чому ви його не вбили ножем? А чому ви не спиралися? Ну, спочатку все було нормально, чим ви його вибісили? То чому ви не виїхали, ви ж розуміли, чим це завершиться? Мої родички під окупацією жили три тижні, там такого не було… То зараз би ви зробили розумніше?

Уціліла людина, якій довелося пройти через сексуальне насильство, вижила не для того, щоби її добивали свої на території умовної безпеки.

І це я ще не пишу про жінок та дівчат, котрі вимушені були виїхати за кордон, бо можна дізнатися про:

• українських звабниць;
• справжню слов'янську красу;
• злочини з торгівлі людьми;
• відмови від аборту в Польщі, оскільки «немає відповідного документа про згвалтування»;
• сексуальну експлуатацію;
• секс як умову гарного проживання, бо треба відплатити за добро тощо.