Про що мовчить жінка: Письменниця Галина Крук

“Немає правил для всіх відразу” – письменниця Галина Крук.

Сьогодні на питання відповідає сучасна українська письменниця, перекладачка та кіносценаристка Галина Крук. Її твори перекладені більше ніж на 20 мов. Вона – учасниця багатьох українських та міжнародних літературних фестивалів у різних країнах світу, а також поетичних аудіо-візуальних проектів. Галина належить до Асоціації українських письменників та Українського ПЕН-клубу. Цього року книга Галини  Галина Крук «Хто завгодно, тільки не я» отримала премію BookForum Best Book Award в номінації «Сучасна українська література». 

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати? 

У кожного свої межі про що не говорити і про що не мовчати. Я вважаю, що краще мовчати про надто особисте та інтимне, бо виставлене назагал воно втрачає свою інтимність. Натомість не можна мовчати, якщо ти є свідком несправедливості щодо когось, чиєїсь кривди, а в твоїх силах виправити ситуацію чи заступитися. 

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати? 

Я люблю помовчати. Це в сотні разів краще, ніж пустопорожня балаканина ні про що. Мовчання буває дуже змістовним, наповненим і зрілим. Це не просто пауза, яку не знаєш чим заповнити. Там приємно мовчалося колись з Назаром Горчаром, Богданом Задурою, востаннє, напевно, з Тарасом Прохаськом.  

Кого, на вашу думку, зараз не чують? 

З одного боку, не чують тих, що не можуть за себе сказати, висловитися, за ким не визнають права на власну думку – людей із хронічними хворобами чи вадами, людей, які не знайшли свого місця в суспільстві і працюють винятково на виживання, самотніх мам із малими дітьми, стареньких із надзвичайно низькими пенсіями, дітей чи підлітків, опонентів у суперечці чи сварці, кожен з нас в певній ситуації може опинитися серед тих, кого не чують чи не бачать. З іншого боку – не всі із цих категорій людей мають що сказати. Сумно, що зараз мало слухають мудрих, розумних і фахових.

Коли, на вашу думку, людина стає дорослою? 

Людина стає дорослою, коли здатна брати на себе відповідальність на власні вчинки, розуміти, що є речі, які від неї залежать і тут треба діяти, а є речі, в яких від нас нічого не залежить і тому треба зосередитися на тих перших. Людина, яка розуміє власну скінченність і минущість, а тому потребує думати та дбати не тільки про себе, а й про інших. Людина, яка вміє приймати і відпускати. Я про це колись цілу книжку написала, «Доросла» називається. Іноді здається, що серед нас дуже мало дорослих.   

Якою була ваша улюблена гра в дитинстві? 

Я любила бавитися в слова – в нашій родині це практикувалося, коли треба було чимось заповнити час довгих поїздок чи якоїсь ручної роботи: хто більше вигадає нових слів із букв якогось одного довгого слова. Або різні синоніми-антоніми. Батьки були начитані, знали багато цікавих слів, це дуже захоплювало. Зрештою, я і досі цим займаюся – вигадую нові слова, пригадую старі, поєдную їх, зіштовхую, видобуваю із них щось нове, бавлюся ними, розповідаю історії.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили? 

Хвалити себе завжди важче, але треба. Бо я більше з тих людей, що надто критичні до себе. Оце сьогодні вранці похвалила себе за те, що пообіцяла собі встати пораніше і відповісти на питання цього інтерв’ю – і встала, не проспала, молодець. Жартую, звісно. Внутрішньо пожурила себе, що не відповіла ще вчора. Отак і живемо ☺ 

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте? 

Є стільки красивих речей, що важко вибрати щось най-най-. Як повітря в горах вібрує, як перші косі промені сонця прорізуються крізь туман на горизонті, підкреслюючи далекі вершини. Неважливо які гори, Карпати, Альпи чи Гімалаї. Як літак вилітає із хмар – а там якраз світає. Як спить якась дитина, усміхаючись чомусь своєму. Як закохані дивляться одне на одного, ніжно і водночас задерикувато. 

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти? (Чому?) 

Талантом не можна володіти, до нього завжди треба доростати. Доростати і розвивати себе для того, щоб талант міг у тобі розкритися. Це як довго плекати якусь рослину, яка врешті із вдячності зацвітає. Я вдячна за те, що маю. Хоча – дар зцілювати і воскрешати теж би придався, але за треба платити надто велику ціну.

Читай также: Про що мовчить жінка: Катерина Павленко, фронтвумен Go_A

Якби ви могли залишити тільки один спогад, що б це було? 

Я не готова залишити тільки один спогад, але, здається, навіть із якогось одного (довільно, якого) спогаду моя уява намагалася б відтворити все решта, бо радість – самі в цій повноті буття і пригадування себе та інших.  

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок? 

Зацитую зі своєї найновішої книжки: «Я не знаю, що таке чоловік, якщо не брати до уваги тіла. Я не знаю, що таке жінка, якщо не брати до уваги тіла». Немає правил для всіх відразу, кожному щось своє личить і щось не пасує. Хіба що ви мали на увазі щось морально-етичне, то тут коротко не відповіси.  

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм / коктейлем. Ви який? (Чому?) 

Я воліла б бути водою. Чистою, питною, прохолодною. Може, тому, що будь-який алкоголь, навіть найкращий, викликає в мене інтоксикацію.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це? 

Пригадую, коли я була ще зовсім маленькою, мама марно намагалася мене переконати спати вдень, казала, що денний сон – найсолодший. Так-от, мамо, я це нарешті зрозуміла, я жалкую, що не дослухАлася до тих порад спати вдень. От якби отой весь денний сон мого дитинства та мені теперішній, то я б нарешті висипалася. 

Чим пахне щастя? 

Щастя – складний парфум, у ньому дуже багато компонентів. І коли цей парфум відповідає людині, коли він її, людина навіть може його не відчувати. Але інші це відчувають.   

А незалежність?

А незалежність – це не про запах, це про здатність брати на себе відповідальність за себе, своє та своїх.

Фото: 1 -Настя Телікова, 2,4 – Олександр Ласкін, 3 – Валентин Кузан.