UA
RU

Про що жінка мовчить: Громовиця Бердник, письменниця

З українською писемницею та культурологінею Громовицею Бердник, яка стала авторкою теми червневого номера Marie Claire Ukraine, присявченого сакральним відносинам українців до рідної землі, ми поговорили напередодні виходу її книги «Заповіт мольфара», яка є логічним продовженням книги «Знаки карпатської магії». Вона - героїня нашої постійної рубрики "Про що жінка мовчить".
Громовиця Бердник 2

Фото: Олена Івашкіна, стиль: Марія Керо

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?

Зараз не можна мовчати про те, що відбувається з Україною та українцями — зокрема про насильство над дітьми. І це не тільки насильство фізичне, про яке ми регулярно читаємо, а й ментально-духовне. Всі ці російські «освітні програми» на тимчасово окупованих територіях — те, що мене дуже засмучує і непокоїть, адже я чудово розумію, що відбувається інформаційна «перепрошивка» та вбивство ідентичності. Це дуже боляче. І про це треба кричати не менше, ніж про фізичні смерті та насильство. 

А не варто вголос говорити про те, що завжди — про інтимні моменти, які мають залишатися в глибині серця. І ще я не люблю говорити навіть із друзями про особисті проблеми чи побутові негаразди.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Буквально вчора з моїм добрим другом, який зараз на передовій. Я запитала: як ти? Він не відповідав, але увечері позначивши повідомлення прочитаним. Зелені вогники в мережі, з якими приємно помовчати — один із ознак нашого сьогодення.

Коли ви востаннє себе хвалили, а за що сварили?

Зварю собі постійно — що не можу зробити за день усе, що планую, що стала менш організованою, ніж була до війни. Коли іноді не стримуюсь у спілкуванні з людьми і дозволяю виплеснути негативні емоції. Завжди зварю собі, коли не бажаючи того, уяву когось. Потім довго болить серце. А хвалю – коли пишу текст, який подобається самій. Або коли вдається за день зробити все, що планувала.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Море. Це ті, на що можна дивитися вічно і ніколи не втомлюватись. Ранковий бриз, вечірній прибій, шторм… Воно таке різне, таке мінливе… і завжди прекрасне. Стихія, яка нагадує, що людина — піщинка проти природи… але піщинка, яка здатна оцінити цю велич і красу.

Ще кілька місяців тому я б сказала, що на щастя пахне вінтажними парфумами. Ранковою кавою у незнайомому місті. Запахом свіжорозгорнутого сигнального примірника нової книги. А зараз… думаю, не помилюся, якщо скажу, що щастя пахне мастилом для зброї, яка принесе перемогу Україні.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Мені завжди хотілося мати гарний сильний голос, такий, щоби приїхати в Карпати, вийти на гору, завести співанку — а на іншій горі почули і завмерли в зачудуванні. Щоб голосом доносити до людей красу української мелоси. Але в цій житті мені карпатські ведмеді відтоптали оба вуха, так що доводиться тільки мріяти. І писати книжки про наші традиції.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Я сподіваюся, що моє найголовніше спогад — ще попереду, та й моя життя наповнена історіями та спогадами так, що важко вибрати щось одне. Але мабуть я б залишила спогад про містичну зустріч із покійним карпатським мольфаром Михайлом Нечаєм, що поклала початок нашій багатолітній дружбі та спільній роботі над двома книгами. Цю історію доводиться розповідати на кожній презентації, а мої видавці шуткують, що вона майже така ж апокрифічна, як зустріч Карлоса Кастанеді з доном Хуаном на автобусній зупинці.

Це була моя перша мандрівка на Гуцульщину, і вона ж стала моїм персональним «знаком карпатської магії». Був гуцульський фестиваль. Я робила репортаж. Звернула увагу на літнього чоловіка у дуже гарному старовинному строю, я не знала хто він, але відчула неймовірну енергію, яка його оточувала. Він стоял і так пильнено на мене дивувався. А потім підійшов, доторкнувся до срібної підвіски-сонечка на моїх грудях і сказав: «Цю мольфу я зробив багато років тому для Олеся Бердника. Звідки вона у вас? Так і почалося наше спілкування.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Мене з дитинства вчили сприймати людей через призму людськості. Якось, коли мені було років три чи чотири (так, я собі пам'ятаю з дуже раннього віку), ми з мамою їхали у тролейбусі, у мене тоді була стрижка а-ля Мірей Матьє і я була у штанях, маленьких дівчаток у ті годинник рідко так одягав. Якась тітонька запитала: Ти хлопчик чи дівчинка? На що я гордо відповіла: «Я не хлопчик і не дівчинка, я людина». Саме так всю життя і намагаюся сприймати людей — без поділу на ґендер чи стати. Нікого не прикрашає жадібність, зверхність, лукавство чи нещирість. Але якщо вже говорити про чоловіків… я думаю, що чоловікам личить ніжність. Сучасна культура вважає, що чоловік має стримувати емоції чи гамувати почуття, а мені подобається, коли чоловік уміє їх висловити словами. Перечитайте листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни — суворий козак, тонкий і хитрий політик, і наскільки він ніжний і відвертий у ставленні до своєї коханої. І це не тільки куртуазність любовного листування того часу, це внутрішнє почуття, яке цей чоловік умів висловити.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

"Еспресо Мартіні", ха-ха. Він ексцентричний, тонкий, яскравий і п'яний і має власну таємницю, хоча б тому, що незважаючи на назву, вермуту в ньому немає… а ще мені подобається історія цього коктейлю і я вмію його готувати як справжній бармен.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Моя мама для мене – подруга, як і я для неї. Тому ми завжди прислухаємось одна до одної. А якщо і є щось, про що вона мені казала, а я не прислухалася — я ні про що не шкодую, бо всі мої помилки це мій життєвий досвід. Проте є мамині поради, до яких я прислухаюся завжди. Вона художниця-модельєрка за фахом, з детства навчила мене одягатися, і досі часом дає тонкі й точні поради щодо стилю. Смак у неї безпомильний, вона з тих унікальних людей, хто моду відчуває на кілька років наперед.

Громовиця Бердник 3

Фото: Олена Івашкіна, стиль: Марія Керо

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Я не люблю оцінювати людей за зовнішністю. Ціную інше - інтелект, вміння проживати життя творчо і наповнено, подобається якщо у чоловіка навіть у зрілому віці є в житті азарт, драйв і схильність до пригод. Але якщо вже казати про визнаних красенів, то оскільки навряд чи цей чоловік прочитає мої відповіді — скажу. Мене завжди дивувало захоплення Бредом Піттом. Мені його краса здавалася плоскою і буденною. Зараз, на мою думку, він значно цікавіший ззовні, ніж був у період свого «секс-символізму».

А друге… зараз у всіх українських дівчат є герой — воїн ЗСУ. Більшість наших захисників — прості хлопці з буденною зовнішністю. Але вони прекрасні. Справжні епічні герої — мужні та вродливі.

Чим пахне щастя?

Ще кілька місяців тому я б сказала, що на щастя пахне вінтажними парфумами. Ранковою кавою у незнайомому місті. Запахом свіжорозгорнутого сигнального примірника нової книги.

А зараз… думаю, не помилюся, якщо скажу, що щастя пахне мастилом для зброї, яке принесе победу Україні.

Читайте також: ТЕМА ЧЕРВНЕВОГО НОМЕРУ. ЗЕМЛЯ.

Статті на тему