Про що жінка мовчить: Ірина Джус (DZHUS), дизайнерка

Ірина Джус, авторка концептуального бренду Dzhus у рамках Ukrainian Fashion Week No Season 2021 представила нову колекцію, що підтримує філософію розумного споживання. Й погодилася відповісти на запитання рубрики Marie Claire.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто неможна мовчати?

Не зважаючи на номінальну свободу слова, у сучасному суспільстві відчувається сильний пресинг щодо «належного» напрямку мислення чи «актуальності» особистої позиції. На жаль, сьогодні соціум не є толерантним до альтернативної точки зору чи нейтралітету у питаннях, які прийнято вирішувати з транспарантами. Наприклад, мені важко пояснити міжнародним знайомим, що, на відміну від західного менталітету, наш формувався в ідеології інтернаціоналізму та мультикультурності, тому проблема расизму для нас не є актуальною як така, і активні дії у напрямку боротьби з цим явищем у моєму виконанні виглядали б штучно та нещиро. Такий самий дисконект виникає щодо модної теми прав жінок. В Україні споконвіку майже матріархат, а за радянських годин ніхто й не думав ставитися до працюючих жінок поблажливо чи осудливо, тому коли західна преса хвалити мої досягнення крізь призму 'woman-owned business', мені стає стыдно, бо я жодного разу за свою кар' єру не стикалася з дискримінацією, тож перепон, які я мала б «героїчно подолати попри гендерні обмеження» просто не існує. Але мої спроби нівелювати цей аспект і позиціонуватися виключно як особистість викликають зневіру подиву. Тому, коли для мене не принципово відстояти свою непопулярну позицію, я її просто не виказую – на жаль, так і досі простіше жити.
А от про що вже просто неможливо мовчати, то це про негуманне поводження з тваринами, яке й досі є законним. Доки не заборонені цирки з тваринами, звіринці, мехи, тестування на тваринах, полювання та інші види знущань, всі досягнення цивілізації можна прирівняти до нуля. На жаль, якщо не нагадувати широкому загалу, що цей ужас і досі існує, та як саме він відбувається, більшість не буде замислюватися про вибір косметики за фактором етичності та продовжити фотографуватися з обезьячками.

Коли та із ким останнім часом вам було приємно помовчати?

Із мамою, коли вдається забігти до неї на роботу між справами. Я п'ю кофе, а мама займається паперами, і ми обидві радіємо такій спонтанній компанії. Та й посперечатися мовчки важче.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Моїй багатозадачності можна лише дивуватися: крім дизайну одягу та fashion-стилістики я займаюся мейкапом, сет-дизайном, конструюванням лекал, графічним дизайном, організацією зйомок, імідж-консультуванням брендів, обробкою фото, fashion- та beauty-редакторством, піаром, – і це лише по роботі. Але коли нещодавно я власноруч зробила сайт, а щойно закінчивши, мала терміново плести шляпу – тут я дуже похвалила собі за те, що примудрилася здобути стільки різноманітних кваліфікацій. Адже іноді швидко і якісно можна зробити лише власноруч, бо дедлайн просто не дозволяє шукати, чекати і потім виправляти.
Але за те саме собі й зварю. Потрібно більше довіряти іншим і не можна так сильно боятися невдач. Навмисно не навчаюсь нових видів діяльності, щоб мати привід звернутися до інших спеціалістів і відчути себе клієнтом, а не виконавцем. Також вже відфільтровані проекти, для реалізації яких доведеться перекваліфіковуватися. Всього не охопити, та це й не потрібно.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Порядок. У дизайні, у поезії, у навколишньому середовищі, у думках. Алгоритм взаємовідповідності елементів та їхня потужна синергія. У той же час, неідеальність є надзвичайно магнетичною.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Якщо помріяти про надможливості, доречним було б уміння продовжувати плин години, щоби все досягати, або ж здатність копіювати свій потенціал до чужого мозку, аби якісно делегувати власні завдання. У реальності ж мені дуже бракує таланту невимушено налагоджувати контакти, інтуїтивно відчуваючи доречність ситуації. Типовий для мене випадок: у неформальній атмосфері інсайдерського заходу підійти до людини, з якою хотіла б познайомитися особисто (часто ми вже поверхнево знайомі в соцмережах) і натрапити на холодну реакцію на кшталт людина виглядала привітною та охоче підтримувала small talk з іншою малознайомою особою. Чи то в мене на обличчі написані слова «стратегія» і «нетворкінг», і це викликає напруження у співрозмовника, хоча насправді моя цікавість щира, або ж у мене просто така карма.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, щоб це було?

Складно виділити один. Та говорячи про найяскравіше враження (і не надто особисте, щоб поділитися), хочу назавжди закарбувати спогад про те, як потрапила до паризького палеонтологічного музею та побачила викопні експонати. У мене завжди був особливий енергетичний зв'язок із історичними реліквіями, а знаходитися поряд зі створіннями, яким мільйони років – це щось сюрреалістичне. Щоправда, це було у відрядженні, і я жалкую, що мій чоловік не міг розділити це захоплення, адже палеонтологія – наша спільна пристрасть.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТИ: НАСІННЯ ГОРІВ, РЕЖИСЕР

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Я нонконформіст у соціальних матеріях, ніколи не ототожнювала собі зі стереотипами про «жіноче» чи «чоловіче» та не судила про інших за гендерними критеріями. Хоча слово «небінарний» дізналася лише минулого року. Та тут є певне «але»: жінки та чоловіки мають різну фізіологічну будову, до того ж існує культурна пам'ять про етику спілкування в суспільстві, що включає і гарні традиції, і цілком раціональні норми. Очевидно, що сексизм неприпустимий, але навіщо ж руйнувати невинну естетику комунікації? Вважаю, що сучасним чоловікам личить джентльменський вайб (і їхня орієнтація тут не важлива), а ось що не прикрашає сучасних жінок, то це агресивна конфронтація у відповідь на вічливе предложение допомогти, та відчайдушні потуги самостійно тягти точно не ментальну незалежність, бо незалежно мисляча людина одразу ж делегувала б технічне завдання і направила б свій енергетичний ресурс на щось змістовне.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм чи коктейлем. Ви який?

Джин чи анісовий лікер. Обожню пряні трав'яні та хвойні ноти, саме з такими ароматами собі асоціюю.

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі жалкуєте про це?

Ми з мамою подруги, та світогляд у нас завжди був дуже різний. Тож можу скласти цілий список, до чого не дослухалася, та наоборот, радію цьому. Не шкодую, що не пішла вчитися на перекладача чи архітектора, що не шукала чоловіка за фінансовими показниками, що завжди вдягалася так, як собі позиціонувала, хоч як дивно це не виглядало в очах мами, і що не лягала спати, коли треба, а малювала чи писала вірші ночами. Завдяки цим протиріччям я змогла чіткіше побачити свій шлях.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалася вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Коли йдеться про чоловічу красу, для мене не існує слова «надто». Завжди вважала чоловічу зовнішність більш виразною і довершеною, ніж жіночу, і моє, можливо, незвичайне сприйняття находити підкріплення і в природі, де виразний самець контрастує з нейтральною самкою, і в історії моди – адже тисячоліттями чоловіки прикрашали собі яскравіше. Тож майже всі визнані красені викликають у мене розчарування, бо для багатьох краса, для мене – посередність. Ніколи не розуміла сільської фізіономії Бреда Піта чи похмурого Джорджа Клуні, що вже в 40 здавався літнім людиною, або бейбі-фейсу Лео ДіКапріо, від якого мої однокласниці втрачали розум. Пом'ятаю, колись пішла на «Як позбутися хлопця за 10 днів» із Метью МакКонахі. З кінотеатру виходила впевненою, що ось хто б мене ніколи не зачепив, то це той самовпевнений підкачаний блондин. А коли вийшов «Справжній детектив», я була неймовірно вражена тим, як із «дешевого Кена» МакКонахі перетворився буквально на мій ідеал: стрункого загадкового брюнета. З тих пір захоплена ним та його талантом до перевтілення.
У Парижі я мала дискусію з другом-фотографом щодо Луї Гареля – на мій погляд, харизматичного красеня. Друг мав нагоду попрацювати з ним та переконань, що зовнішність актора невиразна, та й самі рисі не дуже вдалі. Я була майже в шоці, що таку начебто очевидну красу можна взагалі не сприйняти.
Наскільки особливою для мене є досконалість? Погугліть Nicholas Rogers.

Чим пахне щастя?

Море, з чим і індійськими спеціями.

Фото: Ірина Каламурза @kalamurza_ph

Читайте також: #BOOKSHELFY: ОЛЕКСАНДР БЕЛЯК, РЕЖИСЕР