П’ять причин переглянути новий фільм Гая Річі

У прокат вийшов фільм “Король Артур: Легенда меча” – розповідаємо, як Гай Річі перетворив героя британського епосу на свого хлопця.

Якби три роки тому студія Warner Bros. довірила зняти чергову версію легенди про короля Артура комусь із Голлівуду, глядачі захлинулися б у море попкорну та соплів у спробі переварити безглуздість і нещадність масштабних сцен і любовного фіаско Артура з королевою Гвіневрою. На щастя, історія пішла іншим шляхом – після вдалого ребрендингу Гаєм Річі класичного Шерлока Холмса, британця до мозку кісток попросили зайнятися найважливішим кельтським героєм. Від такої спокуси Річі відмовитися було: після витончених у сенсі “Агентів А.Н.К.Л.” (ми переглядаємо цей екшен як різдвяний фільм) його режисерська душа вимагала відв’язного рок-н-ролу. Гай зібрався з духом, набрав команду з відчайдушних хлопців, відвів їх у ліс (у числі локацій – Шотландія та Уельс) і популярно пояснив, що потрібно викинути номер на кшталт “Похмілля у Вегасі”, але тільки в пилюці, бруді та якось ну дуже англійською. І не так, як у “Королі Артурі” (1985) з Малькольком Макдауеллом або “Першому лицарі” (1995) з Шоном Коннері. Швидше, ближче до “Монті Пайтон і Святого Граалю” (1975). Гаразд, трохи серйозніше! Як у Річі вийшло?

По-перше, гарно. І коли у повітрі після бійки повільно осідає пил, а у героїв трапляється напад амнезії. І коли Артур із останніх сил бореться з фауною та стихіями одного, скажімо так, не надто приємного краю. Бойові слони, стіни, що руйнуються, хижі птахи, що здійснюють традиційний 3D-проліт – всі епічні сцени нам дають розглянути, не забуваючи про великі плани.

По-друге, це справжній драйв. І типовий для Річі режим “перемотування”, який він спритно використовує в кількох цілях: щоб оживити і прискорити сцени, які можуть будь-кого втомити – наприклад, навіщо мучити глядачів неблагополучним дитинством Артура, якщо можна стиснути його до пари хвилин – і вийде візуальна бомба . Або щоб вживити у кіно свій фірмовий чорний гумор – через діалоги, де герої кидають один одному фрази, як м’яч, наново прокручуючи одну й ту саму сцену. Це дико смішно, смішно і дико – з часів першої повнометражної стрічки Гая “Карти, гроші, два стволи”, якій, до речі, вже 19 років.

По-третє, це Джуд Лоу – знову в ролі “бід бою”. Після “Молодого Папи” Паоло Соррентіно на пряму поставу і гордовитий вираз обличчя британського актора не можна дивитися без сліз – що митра, що корона йому личить, як і зневага до всього живого в бездонних зелених очах, яке в “Королі Артурі” він реалізував у повною мірою. Адже колись він був м’якотілим “Красавчиком Алфі”.

По-четверте, заради виконавця ролі Артура Чарлі Ханнема можна відмовитися від клятв у вічній любові до Бреда Пітта. Ні правда! У британця і американця, загалом, один типаж, тільки ось у Пітта в очах все більше втоми та сліз (як у недавній фотосесії для журналу GQ, де “котика” до неможливості шкода), а у Чарлі завзяття і нахабства вистачить ще на десяток фільмів. Для контрасту варто згадати “Багровий пік” Гільєрмо Дель Торо, де Ханнею старанно зображував увальня-нареченого, якого наречена проміняла на фатальну пристрасть в особі Тома Хіддлстона. У “Королі Артурі” Чарлі повна протилежність свого попереднього героя – актора не дізнатися, настільки він самовпевнений і добрий. І бордові шкіряні штани, розтягнуті на попі, які він носить до самого фіналу, зовсім ні до чого. Чи це в них уся справа? Цікаво, але факт, що Гай Річі жодним чином не був зацікавлений у Чарлі – на роль Артура він наглядав “Супермена” Генрі Кевілл або хитавицю з останнього “Термінатора” Джая Кортні. Якщо відверто, страшно подумати і про одне, і про інше у цій ролі.  

По-п’яте, у фільмі є камео з деяким дуже популярним. З тим, ім’я якого ми не називаємо. Це друг Гая. Чию бездоганну зовнішність для жарту трохи підправили. У нього дуже, ДУЖЕ важлива роль. Напевно, важливіше, ніж у Еда Ширана (тільки не питайте, хто це) у “Дитині Бріджіт Джонс”. Загалом, все бігом у кінотеатр, і ми заразом – подивитися нового “Короля Артура” вдруге.