Складне питання: дружити чи не дружити із колегами по роботі?

Як сталося, що робота стала для багатьох із нас другим будинком і чи це добре, розбиралася Наталія Денисюк.

Твід того, що на роботі ми проводимо майже третину свого життя (а за винятком сну – так і зовсім половину), далеко не новина. Але з появою цілодобового та легкого доступу до Інтернету, а отже, і до робочої пошти, соціальних мереж та комунікаторів, у яких ми часто вирішуємо професійні питання в режимі 24/7, вираз «робота – другий дім» втратив свій сакральний сенс. Кордони стерлися настільки, що ми не бачимо нічого ганебного в тому, щоб дати миттєву відповідь на терміновий лист з дому пізно ввечері під час перегляду улюбленого серіалу або сходити на зустріч з подружками і відразу взяти в одній з них інтерв'ю, якщо вже в розмові випадково випливла якась цікава тема.

Важливим є тут і інший аспект, емоційний. І до жінок це стосується насамперед: саме ми часто перетворюємо колектив на сім'ю. Є думка, що таким чином відбувається компенсація нестачі спілкування зі справжніми родичами, коли ми замінюємо їх більш доступними людьми – адже щоб бачити кожен день колег, нам не потрібно докладати додаткових зусиль. Ніякого криміналу в цьому немає, але, «сплітаючись» з колегами емоційно, складніше і конкурувати з ними, просуваючись кар'єрними сходами, а про те, щоб бути суворим босом, можна і зовсім забути. І все ж таки який варіант найбільш оптимальний: пекти на роботу капкейки і втішати колег, що переживають особисті драми, або бути холодною бізнес-леді, від стукоту шпильок якої співробітників починає бити озноб?

ВІЧНЕ СВЯТО
Незважаючи на те, що колег, як і батьків, не вибирають (якщо ви, звичайно, не власник компанії або гіпервідповідальний HR-
менеджер), у колективах нерідко складаються довірчі відносини, що виходять за рамки офісу. Ті, кому пощастило бути частиною дружної команди, знають, що привітне спілкування зі співробітниками – це ще одна нагода приходити на роботу з радістю і не чекати на п'ятницю, як дитина Нового року. В атмосфері підтримки творчі задатки можуть розкриватися з більшою ймовірністю, ніж в агресивному та недоброзичливому середовищі.

Цю ж думку дотримується і практикуючий психолог Ганна Бречко: «Робота – одна з основних сфер життя сучасної жінки. Звичайно, професійна обстановка може викликати як стан комфорту, так і стрес. Навіть за наполеонівських кар'єрних планів доброзичлива атмосфера на роботі має позитивний вплив. У таких умовах жінка впевнена у собі, відкрито спілкується, відчуває увагу, довіру, захищеність. Ці почуття переносяться і інші сфери життя». Тому для людей, які не вміють залишати всі проблеми на роботі, дружний колектив просто необхідний, інакше у близьких при одній згадці про «генеральну» або «Анне Іванівну з бухгалтерії» почне сіпатися око.

РИЗИК УЛОЖЕНЬ
Теоретично слова про взаємовиручку і дружбу на роботі звучать чудово, але втілення їх у реальність ніколи не буває ідилічним. Всі ми, зрештою, люди, зі своїми внутрішніми страхами, образами та бажаннями. І, як і будь-якій соціальній групі, робочому колективу притаманні сварки, плітки та непорозуміння. Якщо ж до них домішуються кар'єрні та особисті амбіції, то суміш виходить вибухонебезпечною. Наприклад, чи зможете ви відмовити подрузі, яка у перерві між скаргами на бойфренда попросить замінити її після обіду, або якщо начальник запропонує попрацювати на вихідних одразу після спільного перегляду смішних відео з котиками? Зрозуміло, що нікому не хочеться бути поганим другом. Але якщо подібні маніпуляції відбуваються постійно, то почуття напруженості і недовіри, що виникають, можуть негативно позначитися на впевненості в собі, самооцінці і навіть здоров'я. Чи це потрібно?

Щодо субординації, то неформальне спілкування може зіпсувати її на корені. Під керівництвом друга навіть підлеглі, що володіють завидним самоконтролем, розслабляються і перетворюють офіс на такий собі санаторій, з нескінченними перекурами і чаюваннями, що призводить в кращому випадку до зменшення ефективності праці, у гіршому – до банкрутства компанії. «Я переконаний, що хороший лідер повинен триматися від підлеглих на певній відстані та вміти бути суворим щодо ситуації, – вважає керівник великої фармацевтичної компанії Олександр. – Тоді критика не сприйматиметься як особиста образа, а ставлення до роботи буде більш відповідальним. Щодо взаємовідносин між співробітниками скажу, що в них має бути конкуренція, саме вона, як відомо, двигун прогресу». І з цим твердженням складно не погодитись – більшість відкриттів та досягнень людства були зроблені не з бажання покращити світ чи порадувати колег, а завдяки прагненню висловити себе та залишити слід в історії.