Small Talk: художниця ZINAIDA про персональну виставку «Рушникові полотна»

28 червня о 16:00 у залі "Хлібня" Національного заповідника «Софія Київська» відкриється персональна виставка художниці Зінаїді Кубар (ZINAIDA) "Рушникові полотна", на якій будуть представлені авторські рушники, зроблені врізних техніках. Про виставку та українські традиції художниця розповіла Marie Claire Ukraine.

Фото: instagram/art_zinaida

Як виникла ідея проведення виставки? Як ви наважилися реалізувати її у такий складний час?

Виставка мала бути у березні, у 20-х числах. Готовність її вже була: це зібрані (ті, які були в наявності) мої роботи — створення орнаментів. Головне було фізично їх зібрати і далі — перемістити у простір.

Ви досліджуєте та створюєте рушники вже понад 10 років. Пам'ятаєте, свою першу «зустріч» з українським виявом культурних кодів — рушником?

Я досліджую побутову (матеріальну та духовну) культуру життя українців. Саме вишивка, оздоблення декором побутових предметів привернула мою увагу, бо до того я цікавилася спільною символікою, дослідженням сакральної геометрії у творенні світу. Я писала космічні роботи, пов'язані із цією темою. А щодо етнічності — почалося це після відвідування вечорниць під час якогось календарного святкування. Познайомилася із фольклористами, цікавими для мене людьми. Потім ще і ще з більшим колом знаних у цій темі.

Я виросла у Києві, бабусі не було. Села не знала. Звісно, ​​моя перша поїздка з метою дослідження побуту селян вразила мене сильно. Стільки мудрості, знань, любові до свого сил має людина, яка живе ще в хаті…

Я влюбилась, і все почалося: подорожі різними регіонами, етнографічні музеї, спілкування з носіями знань…

У вас вдома багато рушників. Як ви їх використовуєте та зберігаєте?

Саме за цю годину я зібрала натхненну колекцію унікальних предметів одягу: вишиванки, кардигани, краєчки, плахти, головні убори, спідниці, фартухи, ну і, звісно, ​​рушники та коври. Оздоблені орнаментом, але я вишукувала щось особливе та оригінальне. Бо орнамент мене заворожував. Він — як інший вимір простору. Звичайно, я не тільки цінувала ці речі, я потрошки почала це застосовувати й у своїй житті. У моєму просторі: глиняний посуд, дерев'яні вбрання, рушники, трави, зібрані руками моїми чи близьких мені людей, млинок для приготування хліба, коври, вишиванки, керсетки, пояси, платки — як нові, створені за прототипом давніх, звісно, ​​а також стародавні речі. Я живу так!

Вам доводилося іноземцям пояснювати значення рушника?

Звісно, ​​не пам'ятаю, щоб вони особливо цікавилися саме значенням та походженням, для них найголовнішим був сам факт існування. Деякі (свої новостворені) я дарую. Їм просто подобаються.

Звідки ви черпали та продовжуєте брати інформацію про українську культуру та традиції?

Мої подорожі, відвідування конференцій науковців-дослідників, книжки та Події, пов'язані з обрядовістю. Найголовніше – мої експедиції. Деякі міста відвідані стали мені рідними і туди я вже навідуюсь як волонтер. Я їх обожнюю. Це частина моєї життя. До речі, вже деякі друзі просяться брати їх із собою.

Шкірному з нас, на жаль, довелося складати тривожний валізу. Яку річ, пов'язану з українською культурою виклали до неї?

Так вийшло, що мене не було вдома, мама складала, я була дуже шокована, і не могла тоді згадати, які саме речі вкласти до тривожної валізки. Єдине спало на думку — вишиванка з синіми квітами та один рушник. Просто тій, що була під рукою. Головне, щоб був! Зараз у моїй валізі немає етнічних промов, тільки пристрої та різні носії, де зберігаються архіви всіх моїх робіт, зроблених за весь активний творческий період. Також документи. А мама й досі зберігає ті мої речі. І мені спокійно.