Small Talk: Катя Тейлор, мистецтвознавця та арт-менеджерка

Катя Тейлор, засновниця агенції Port.agecy, нещодавно презентувала книгу «Мистецтво під ключ. Менеджмент та маркетинг культури». Ця книга про культурний менеджмент, артмаркетинг, взаємодію культури та бізнесу на прикладах зі світової практики і досвіду команди Port.agency". Адже в книжці йдеться не про українські кейсі в цілому, а про реалізовані саме нашою командою проекти. Ця книга про культурний менеджмент, маркетинг і взаємодію культури та бізнесу на світових прикладах і українських кейсах. Спеціально для Marie Claire вона розповіла більше про книгу та роботу над нею.

Фотограф Дан Балашов

Катю, чого на ваш погляд та виходячи з вашого досвіду найчастіше не вистачає митцям у просуванні своїх проектів?

Розуміння того, що їм взагалі потрібне. Багато хто з митців вважає, що вони вищі за це, що їм не потрібне промо, що на розвиток особистого бренду не варто витрачати годину, що в цьому напрямку не потрібно працювати. Сам по собі такий підхід не є поганим. Але він часто протирічить горделивій натурі митця, яка все ж таки прагне стати відомою. І тоді виникає обурення художник, який вважає, що йому всі винні, бо він великий. Можливо, така позиція була доречною ще років 30 тому. Проте зараз величезна кількість людей, які стають художниками, талантливі люди шикуються в чергу, конкуренція зростає щодня. Щоб залишатися актуальним треба грати за законами ринку. А отже — зустрітися з реальністю, в якій необхідно розвивати свій особистий бренд, щоб про тебе дізнались, працювати з медіа, вміти говорити не лише мистецтвознавчою, а й звичайною мовою, щоби оточуючі не відчували себе ідіотами. Тобто потрібно вміти розповідати про себе і свій проект.

У вашій книжці йдеться про те, як просувати культурні проекти в Україні. Чи враховували ви досвід іноземних держав щодо відносин мистецтва та бізнесу? Якщо так, то яких саме.

Історії, що викладені в книзі, базуються як на українських, так і міжнародних прикладах, на їхньому співставленні, аналізі та висновках про те, яким чином міжнародний досвід можна використати в українських реаліях.

Цитата з книги:

Аукціонний будинок Sotheby's продає мистецтво, нерухомість та цінні речі більш ніж 250 років у всьому світі. У 2019-му його представники звернулися до Вікторії Бекхем, аби розмістити у її лондонському бутіку на Доверстріт картини старих майстрів: Лукаса Кранаха Старшого, Пітера Пауля Рубенса та Леонардо да Вінчі. На цьому була побудована промокампанія серії аукціонів Masters Week — неделя продажів старих майстрів.

Очевидно, що ви не поділяєте філософію, що «художник має бути голодним». Коли й чому, на вашу думку ця філософія втратила актуальність? Чи зустрічали ви митців, які й досі не уявляють собі в комерції та не прагнуть перетворити свою творчість на підприємництво?

Я думаю, що бути голодним — це не зручно і в такому стані досить важко створити щось значуще. Для того, щоб створити щось велике потрібно, щоб ваші базові потреби були вирішені. Це стосується не лише художників, а й усіх інших професій. Думаю, через це така концепція більше не подобається людям. А якщо серйозно, то погляди змінилися після виникнення вільного ринку. Художник отримав можливість продавати свої роботи не тільки одному меценату чи писати на замовлення однієї церкви, а взагалі, кому завгодно. Художники та покупці вперше зустрілися один з одним.

Водночас художник не обов'язково має стати комерційним (що означає створювати картини для продажу та заробітку, орієнтуючись на смаки замовників). Сьогодні є багато різних способів заробляти, які не пов'язані безпосередньо з продажем творів. Це і гранти, і резиденції, і робота, що залишається в контексті основної практики художника, хоча і зроблена на замовлення. Таким чином, художник може заробляти, не зраджуючи своїм цінностям, цілям та темам дослідження, і при цьому жити активним соціальним життям, подорожувати та розвиватися.

Фотограф Сергій Сараханов

Читайте також: Small Talk: Єлизавета Письмак, українська режисерка анімації 

Які труднощі на сьогодні найважче подолати художнику у налагодженні діалогу з бізнесом? І які з державними структурами?

Художники та бізнесмени говорять різними мовами та належать до різних соціальних груп, які рідко між собою перетинаються. Тому є дві проблеми: комунікація та місце зустрічі. Ми працюємо саме над вирішенням цих проблем. Адже внаслідок такої взаємодії, як правило, виникає синергія. А свідками цього партнерства стає широка аудиторія, яка або безкоштовно, або ж за невеликі кошти може насолоджуватися результатом цієї співпраці: фільмами, книгами, виставами, виставками чи концертами. За останні 500 років люди не вигадали нічого кращого, ніж використовувати таланти з одного боку та гроші з іншого. Ось ми цим і керуємо — знаходимо гроші та супроводжуємо таланти заради соціальних змін.

З державою існує інша проблема. Тут немає розуміння потенціалу культури, усвідомлення того, як мистецтво та культура можуть стати двигунами змін. Натомість є застаріла концепція про те, що культура — це розваги чи ідеологія. Але вони також є потужним інструментом політики і дипломатії. У випадку конкретної держави існує багато упереджень щодо того, яке мистецтво потрібне людям. Тут не вистачає толерантності до сучасних практик, а також низький рівень довіри політиків до експертизи фахівців, тобто людей, що розбираються в мистецтві та талантах.

У нас кожен сам собі експерт. Тому від самого початку митцю не просто бути побаченим. Тому тут якраз дуже важлива робота агентів та інституцій, які є мостом між талантом і стейкхолдером. Їхня робота полягає в тому, щоб донести цінність сучасної культури, актуальних підходів та практик.

Авторка тексту: Дарина Кібець

Фото з архіву Каті Тейлор