Small Talk: кураторка Катерина Філюк про виставку «Півник з чорними крилами: віднайдена реліквія»

Центральне місце цьогорічної viennacontemporary займає виставка «Півник з чорними крилами: віднайдена реліквія» у das wАйсе будинок, де тринадцять українських та міжнародних художників досліджують тему війни, яку курує Катерина Філюк. Про виставку та її учасників, чому в художньому світі є цікавість до українських митців та як їм вдається бути в авангарді подій - Катерина розповіла Marie Claire. 

Чому варто познайомитися з The Cockerel with Black Wings: A Recovered Heirloom?

думаю, як і всі інші українські проекти за кордоном останні півроку, він має на меті краще познайомити закордонного, в цьому випадку переважно австрійського, глядача з українською культурою. vienacontemporary – це велика міжнародна платформа, яка найкраще підходить для цієї місії. Наразі мистецтво для українців це один з важливих каналів, які можна використовувати для того, щоб говорити про себе, про свою країну, про свою життя під час війни. Але, як будь-який художній проект, він є також і висловлюванням, що має відбутися в естетичній плоскості і як таке заінтригувати, розважити, дати новий візуальний та інтелектуальний імпульс. Виставка «Півник з чорними крилами: віднайдена реліквія» намагається подивитися на війну з точки зору втрати матеріальної культури. При чому не об'єктів, що зберігаються в музеях, а повсякденних предметів, що наслідуються та мають символічну цінність для кожної конкретної батьківщини.

З приходом Совєтів століття тому українці вже втратили багато сімейних реліквій, те саме відбувається і зараз. Але півник з Бородянки для мене не лише символ стійкості та незламності, але також і потенційна сімейна реліквія, яка з часом буде розповідати історію людей та країни.

За яким принципом було обрано учасників у ньому?

Коли організатори vienacontemporary запропонували зробити спецпроект у рамках цьогорічного фокусу ярмарку Statement: Ukraine, я одразу визначила для себе кілька критеріїв. По-перше, уникати закритості та гомогенності, а отже запросити не лише українських митців, а й закордонних, які працювали в Україні чи з українським контекстом. Їх насправді дуже багато і обрати було не так вже й просто. По-друге, попрацювати з українськими художниками, які отримують менше міжнародної уваги, але безперечно на неї заслуговують. Це абсолютно нормально, що існують, так би мовити, хедлайнери, яких часто запрошують та чиї роботи вже впізнають у Європі, від власне хотілося уникнути повторення та зосередитися на інших авторах.

За ким із українських авторів ви спостерігаєте з цікавістю?

Оскільки я вже кілька років не живу в Україні, слово «спостерігаю» справді добре описує мою професійну ситуацію. На відміну від кураторів, які можуть перетнутися з художником на виставці чи дружній тусовці чи за необхідності відвідати майстерню, я багато інформації отримую з соціальних мереж. У когось прошу надіслати портфоліо, когось шукаю та запитую. словом, це більш дистанційований підхід, в якому безперечно є і плюси і мінуси. Традиційно назву Малащука та Хімея, нових фільмів яких чекаю з цікавістю. Олексу Манна та Сашка Курмаза, ну і щоб вирівняти гендерний баланс Анну Звягінцеву та Аліну Клейтман.

Кому з сучасних українських авторів вдається задавати тренди та бути в авангарді подій?

думаю, мистецтво це не мода, а тому важливі не тренди, а меседжі, які вони транслюють, та форма, в якій вони подаються. Ось, наприклад, я сказала, що стежу за Олексою Манном. Чи його «Кодекс» – це тренд? У цьому синтетичному проекті він працює з формами та сюжетами класичного мистецтва, і критично осмислює реальність навколо, і додає свій власний погляд. Все це на маленькому аркуші паперу, з використанням кількох базових кольорів. Але для мене це фундаментальна робота, яка з часом має бути оцінена і осмислена як у колі художників, так і в колі українців, як така, що є  Zietgeist. Я дуже рада, що «Кодекс» буде на виставці у Das Weisse Haus.

Kinder Album, The Bones (2022)

Як ви гадаєте яка місія покладається на мистецтво під час війни? Що ви шукаєте сьогодні в мистецтві?

Як завжди в мистецтві багато граней і в цьому його перевага перед іншими сферами людської діяльності. Хтось може знайти в ньому спосіб примирення з собою чи зі світом, хтось засіб для боротьби з несправедливістю, хтось можливість відволіктися та розважитися.

Українські митці завжди відрізнялися своєю соціальною заангажованістю, тому їх роботи це часто вказування на вади суспільства, висвітлення та критичне осмислення важливих світоглядних та соціальних питань, переосмислення власної історії.

Все це, мені здається, присутнє і у воєнному мистецтві, навіть у більш загостреній формі. І саме це якісно відрізняється українських авторів і приваблює мене і як куратора і як звичайного глядача.

Як ви ставитеся до кенселення російської культури? У вас на полицях, в архіві залишилися творчі доробки російських авторів?

Оскільки я пишу дисертацію про радянську українську фотографку Ірину Пап, багато звертаюсь до російських джерел, а також до англомовних, які аналізують культуру та фотографію зокрема періоду хрущовської відлиги. Все більше звертаю увагу на формулювання і завдяки постколоніальній оптиці відзначаю, як безжально та віртуозно апропріювалося все не-російське, для гомогенізації нівелювались відмінності та нав'язувалася груба шароварщина. Саме тому вважаю виправданим кенселення російської культури, адже її токсичність може бути дуже добре замаскована, але від того не менш шкідлива та небезпечна. Крім цього, живучи в Європі, це питання, на яке доводиться часто відповідати та завжди пояснювати, чому це важливо.

Який антивоєнний витвір мистецтва ви вважаєте шедевром?

Мабуть, це «Подорож на край ночі» Луї-Фердинана Селіна. Незважаючи на дуже неоднозначну особистість автора, який був відомим антисемітом, расистом та загалом ненавидів людей, саме цей роман дуже яскраво та натуралістично описує усі жахіття війни та моральне та фізичне падіння людини. Чи змінив він суспільство? Не думаю, адже за Першою Світовою досить скоро прийшла Друга

Читайте також: Чи можливо відновити виробництво васильківських півників, одного з яких подарували Борису Джонсону?