Small Talk: Мар'яна Боднар, актриса театру, виконавець головної ролі у виставі «Москалиця»

Чому варто відвідати цей виставу?

У цій виставі закладено стільки тем, стільки важливих питань, меседжів, стільки історій та почуттів. «Москалиця», режисура Владі Білозоренко за повістю Марії Матіос, може, як ніколи, актуальна саме в ці дні. Ще минулого року авторка в собі на сторінці написала: «Бо цілі клубки гадюччя сичати з усіх боків на Україну… і нема ні від кого твердої допомоги і захисту… і нема надії ні на кого, крім самого себе. Ну точно, як у МОСКАЛИЦІ». За рік все лише стало ще гостріше.

Ми ніби знову переживаємо оті партизанські години, передчуття опасности, знову російське військо поруч, тиск та загроза окупації, не знаєш чого саме чекати, агресія, паніка оточує всюди. Прослідковується циклічність години, і саме за останній місяць, особливо цей тиждень ми остро це переживаємо, щось співзвучне до запитання героїв до Москалиці «що буде з Україною?» «Видно цього разу воно залишитись тут назавжди» – мова тоді була про період вже після Другої Світової, однак та сама червона нитка протягується вже у наше сьогодення.

Крім того це вистава про цінності, про людяність при обставинах, про життя одинокої, але сильної жінки, яка, опинившись у жахливих життєвих умовах, десь на межі лісу, в холоднечі, одинока, у старій облупленій стайні для худоби (туди її вислали військові, «пожалівши» та не відправивши до Сибіру), де лише миші шорудять та кромішня тиша. Страшно уявити собі і життя в таких обставинах, особливо замислюючись тепер про загрозу раптової окупації, необхідність рятуватися, залишитися без своєї домівки, яка б вона не була.

Для мене особисто ця історія близька ще й тим, що перегукується з історією моєї батьківщини. Бабуся як і Москалиця жила під лісом і в часи війни була зв'язковою у партизанів, за що її вислали на 10 років до Сибіру. Коли ж бабцю вислали, її мама, карали «ти нікого не зрадь, нікого не бач, бо великий гріх, краще померти».

А ще – це історія переживання людини перед зустріччю зі Смертю. У тексті оригіналу поява Білої Пані (Смерті) є епізодичною, а Білозоренко виводити її на перший план, як психолога, який веде діалог із Севериною про її життя, намагається докопатися до справжньої сутності цієї старої озлобленої жінки. Власне, це розповідь про важливість Життя, навіть такої маленької, непомітної на перший погляд людини як Москалиця, але яка зробила стільки добра та відважних вчинків. На початку вистави, розповідаючи про життя та смерть матері Москалиці Катеринки, Біла Панна говорити фразу: «нічна катастрофа сліду цілої людської життя не позбавила. І тіла пізнаваного на берег не винесла. Так, ніби й не жила людина ніколи… не раділа й не плакала, а лише була для того, щоб здобрити землю своїм тліном. От і вся ціна людини». Як же це зачіпає? Варто жити так, щоб таки твоє життя мало ціну, адже кожна життя важлива і цінна.

Як ти готувалася до цієї ролі?

Коли запропонували цю роль — було хвилююче, захоплено і страшно водночас, бо це була моя перша повністю драматична роль, та ще й така... велика, непроста, емоційна, психологічна, до вивертання собі назовні... Але це був виклик собі, а такі я завжди приймаю, бо це можливість пізнання та зростання.

Я поринула в текст, у проведення схожих паралелей з життям та долями в моїй батьківщині, у завдання, які переді мною поставила режисерка: потрібно було паралельно вести дві хронологічно протилежні лінії – однією — історію того, як проста дівчина, через життєві обставини стала саме такою , якою вона показана на початку вистави: гострою, буркотливою, трохи лайливою, озлобленою (історія розповідається з моменту її зустрічі у старому віку зі смертю), а іншою- розповідаючи цю ж історію життя показати, якою насправді світлою і доброю була ця самотня жінка, якщо очистити її від тих нажитих та набутих за життя «товстих шкур» та «лахміти», які так добре її захищали від людських пересудів, злих язиків та пліток.

«Людей вона й не боїться, і не цуратися, але пускати до себе не хоче. Година тепер не така, щоб когось пускати ближче, ніж: на подвір'я. Тож у душу доведеться пускати — не в хату».

Складна робота, але дуже цікава. Побільше б таких.

Вона, «моя» Москалиця, з'явилася в момент мого великого болю та переживань, раптової смерті тата, тому, великою мірою мені вдалося дуже по-справжньому відчувати її переживання на порозі смерті, її страхи, почуття, відтягування цієї останньої миті…Можливо , До того, я б не змогла так зрозуміти, відчути і передати почуття Москалиці як зараз ... аж душу рве.

Крізь широке — ледве не на всю стіну — вікно Северина дивуватися, як падає сніг. Він крутиться і в'яне, наче безсила людина, з якої витікають останні хвилини життя, але яка ще понад усе хоче затримати свою кончину, тому всіма фібрами душі чинити опір Жінці в Білому…»

Це був справді неоцінений досвід таке круте навчання та розвиток, багато роботи над собою та над своїми артистичними навичками, самозаглиблення, можливість пережити та прожити, робота з чудовими партнерами…робота та творчість з такою фантастичною режисеркою як Влада Білозоренко та над таким крутим матеріалом .

Тепер це одна з моїх улюблених ролей.

Що ти взяла собі від своєї героїні? Що привнесла до неї?

Коли працюєш над характером персонажа, то звичайно ти з ним певною мірою зростаєшся (чи краще сказати зливаєшся?), тому потім і кажуть, що так органічно вийшло. Я намагаюся якнайбільше заглибитись у того іншого чоловіка та зрозуміти його, відчути переживання, уявити ту атмосферу в якій вона жила та перенести це все на сцену. Звичайно, у мене з Москалицею є багато емоційних та історичних паралельних ліній, проте над персонажем довелося добряче таки попрацювати і вона в мене все ще зростає, наповнюється, розвивається, проте – це вже моя Москалиця. Дуже близька та рідна. Часом колеги, які дивувалися виставу, кажуть мені, що не впізнають мене в цій ролі, особливо під кінець розповіді – така я там чуттєва, відкрита, ніжна та світла. Але це також я, просто це та частина моєї душі, яку я дозволяю собі відкрити тільки на ту коротку мить на сцені, а далі знову одягаю свою життєву броню (всі ми так робимо, хіба ні). (Сміється. ) Таке життя. (Сміється. ) А ще я збагатила лексику Москаліці своїм рідним файним смачним західноукраїнським діалектом. Така – автентична бабця із лісу. (Сміється. )