Small Talk: Мирослава Макаревич, авторка книги «Україна має жіноче обличчя»

Книжка Мирославі Макаревич «Україна має жіноче обличчя» виборола у конкурсі «Книжкові проекти до 30-ї річниці Незалежності України», об'явленого Міністерством культури та інформаційної політики України та вийшла друком в українському видавництві IPIO. Ми розпитали авторку більше про книгу, яка включає 30 есеїв про наших сучасниць, непересічних українок, знакових представниць двох ключових сфер життя — науки та культури.

Як виникла ідея створення книги «Україна має жіноче обличчя»?

Творчість — це дивовижний потік, лабіринт, яким до мети ведуть знаки. Тільки шанобливо читай! Під час пандемії на прохання подруг почала писати казки для дівчаток, які можуть собі дати раду і без принців (усміхається ), казки, які б спонукали розвивати свої чесноти та таланти. Потім американська приятелька надіслала дуже гарну книгу Inspiring Women для 47 особистостей ХХ століття. Подорослішали й діти, які шукають собі у дорослій житті, намагаються обрати шлях, який допоможе якнайповніше реалізувати собі бути корисними людям. І все це спонукало мене написати реальні історії сильних сучасниць.

Останніми роками з'явилося дуже багато мотиваційних книжок, присвячених легендам минулого. Проте поруч з нами живуть люди, які теж особливі гордість людства, з якими у кожного з нас, за бажанням, є шанс познайомитися.

А ще мене змалечку захоплюють представники саме двох царин — культури та науки. Бо ці люди — справжні творці.

І ще окремо про ґендерні питання. Україна – це жінка! З цим, мені здається, ніхто й не сперечається. (Усміхається.) А жінка стільки настраждалася за всю історію свого існування, що у ХХІ столітті має відкомплексуватися! (Усміхається.) Й у рік 30-річчя Незалежності України вирішила написати про гідні і яскраві місткині і науковиці віком від 30+ до 80+ хоча б 30 есеїв.

За яким принципом ви відібрали героїнь до участі у проекті?

Для мене було важливо, щоби героїні були ще й моральними авторитетами. Крім їх професійних досягнень, дуже важливим критерієм мого вибору був мій особистий резонанс із моральними цінностями кожної з них. Всі мої героїні єднають українців!

З переважною більшістю героїнь я неодноразово спілкувалася за мої понад 30 років у журналістиці, з деякими з них багато років приятелюю. Звичайно, були серед героїнь книжки і такі, з якими познайомилися під час роботи над проектом.

Серед героїнь не так багато, так званих, медійних персон. І я палко бажаю підсвітити їхні імена!

Мирослава Макаревич з героїнями книжки – з художницею Неллі Ісуповою та скрипалькою Богданою Півненко

До кожного розділу є лайфхаки від героїнь, чиї правила ви взяли для себе?

Абсолютно всі лайфхаки героїнь я пропустила через себе. Це кристалізація досвіду, мудрості та любові кожної жінки. Й якщо щось конкретне не практикувала раніше, то намагаюся це робити сьогодні.

Як звучати ваші лайфхаки?

І в любові й у дружбі важливі дві речі: взаємні поваги та довіра.

Наповнювати собі вдячністю Життю. Щодня, незважаючи ні на що.

Реалізувати собі в будь-якому творчому вимірі, бо саме творчість дає можливість найтонше висловлюватися, тамувати біль та отримувати чисту радість.

Хто з українок минулого для вас є героїнею та чому?

Таких українок багато. Але хочу сказати кілька слів про свою головну музу, про свій духовний стрижень — про маму, якій у 2021 році виповнилося 80. Ганна Олексіївна Макаревич — найгармонійніша, найкрасивіша жінка, яку я зустріла протягом майже півстолітнього життя. Дівчинка народилася за три місяці до війни, дивом вижила у евакуації зі своєю мамою, моєю бабусею. Закінчила зі срібною медаллю київську школу, блискуче навчалася на філологічному факультеті університету Шевченка, і паралельно з 17 років працювала. Її батьки допомагали після війни всім рідним. А вона допомагала батькам.

Знайшла собі у перекладацькій діяльності та журналістиці. З кінця 70-х почала працювати у журналі «Піонерія», неймовірно популярному виданні для дітей та юнацтва у 60-80-ті минулого століття. Незабаром очолила відділ літератури та мистецтва журналу, в якому співпрацювала з такими відомими письменниками, поетами, художниками, як Олександр Ільченко, Микола Сінгаївський, Саша Прахова, Рауль Чілачава, Анатолій Костецький та багатьма ін.

Пам'ятаю, як у сталінці на вулиці Лисенка, мамо, заколисуючи піснями мою молодшу сестричку, писала нариси, інтерв'ю, новели, казки… Адже не було окремого кабінету, можливості усамітнитися; і вона ментально ніби роздвоювалася в паралельних вимірах: була з нами й у творчому потоці.

Змалку пам'ятаю як мама вкладала в мене (своєрідний лайфхак!): «Щодня створюй настрій собі сама!»

Після своїх 50 вона почала писати дивовижні за своєю енергетикою картини: неканонічні ікони, натюрморти, пейзажі… А після 60 видала дві поетичні збірки, які проілюструвала своїм живописом.

Фото надала Мирослава Макаревич