Small Talk: письменниця Ольга Карі про книгу «Хрестик, або дуже кривава книжка», присвячену табуйованій в суспільстві темі — менструації

«Хрестик, або дуже кривава книжка» - нова книга української письменниці Ольги Карі, що присвячена темі, яка в сучасному світі все ще продовжує залишатися для багатьох табуйованою – менструації та ставлення до цього природного процесу у жіночому організмі з боку суспільства. Про книгу, тими-табу в українському суспільстві ми поспілкувалися в інтерв'ю Marie Claire Ukraine.

Як народилася ідея книги та чим була продиктована необхідність її створення та видання?

Задум «Хрестика» народився, коли я працювала над іншою книгою, «Компот із патисонів», яка великою мірою заснована на моїх спогадах про 90-ті. І саме 90-ті роки були віхою в менструальній культурі колишнього «совка»: моє покоління стало першим, що з початком місячних отримало доступ до різноманітних товарів жіночої гігієни. Замість запраного шмаття та ганчірочок для «ціх днів» (вимовляти шепотом!) ми вже мали пристойну альтернативу, хай і не завжди доступну, бо це ще бідні та голодні 90-ті: прокладки (з крильцями, денні, нічні, гігієнічні салфетки), тампоні (із аплікатором чи без), і до них гамузом ще й евфемізм із телереклами, який витіснив «соромні дні», «гостей», «червону армію» із менструального словника – замість них ми отримали нечувані доти «критичні дні»

У 90-ті реклама прокладок і тампонів заполонила весь телеетер, і це теж виглядало дивовижним. Ось тут ми ще й гадки не маємо ані про критичні дні, ані про прокладки, і тим більше про те, що подібні речі із категорії «те-що-не-можна-називати» і не дай боже говорити про них вголос, можуть в принципі рекламуватися «в телевізорі», а ось там нам уже з кожного утюгу розповідають про супер-пупер прокладки, які захищають у «критичні дні», і про те, що тепер нарешті нам можна носити біле під час місячних, а головне, чомусь , танцювати! Принаймні, так нам обіцяла реклама.

Власне, один із яскравих шкільних спогадів 90-х виявився дуже дотичним до менструальної стигми, і ставши ниточкою, яка сплела потім канву цілої книги. Коли я навчалася у 5-му чи 6-му класі, до нас прийшла шкільна медсестра, хлопців вигнали, а з дівчатами провели розмову про те, що вже дуже скоро у нас почнуться менструації. Десь наприкінці цієї розмови медсестра сказала, що може під час місячних боліти (що саме – не дуже уточнювала). Якою ж була її порада, як давати собі раду із цим болем? Ні, вона не запропонувала звернутися до мами, бабусі, старшої сестри, вчительки чи хоча б до неї, як до медичної працівниці. Вона жодним словом не прохопилася про те, що в принципі знеболювальна пігулка, випита із дозволу мами чи лікаря, здатна творити діва. Натомість вона сказала: «Ви краще мовчіть, перетерпіть і тоді біль пройде». І ця настанова маленьким дівчатам про одвічне терпіння, мовчанку, фактично заборону жінці дошкуляти світові своїми дурними болячками, як на мене, була і є хронічним плеканням невидимості, незначущості жінок та породженням менструальної стигми.

Для кого ви написали її?

Я б сказала так: нема для кого, а для чого. Мені дуже залежало на тому, щоб зафіксувати цей пам'ятний момент: перехід від совкової культури абсолютного заперечення потреб жіночого тіла, цих «мовчи», «терпи», «така жіноча доля», «якщо ти не терпиш, яка з тебе жінка», до нової культури, в якій бути жінкою – не стыдно, мати менструації – тим більше, а протікання крові на одяг – не катастрофа, не кінець світу і не знеславлення самої жінки. Бо я – свідок. Жінки мого покоління, наші мами, а часом і наші бабусі – ми всі засвідчили наживо цей перехід від «фу, стидоба» і тазиків із менструальними ганчірками, схованих під ванною, дощенту напханих полок із прокладками в кожному супермаркеті. Від повної мовчанки про місячні до полиць із дитячими книжками, де хлопчикам і дівчатам розповідають про їхні тіла, про полюції, менструації, тампони, прокладки, протікання з конотацією, що це нормально, а не «фу, фе, страх!». Від «це ваші бабські справи» до абсолютно спокійної реакції чоловіка, котрий бере з полиці пакунок прокладок і несе на касу – йому це теж не сорормно. Бачте, небо на нього не завалилося, і, як точно сказала одна з героїнь книги, «член при цьому ні в кого не відпавши».

За вашими спостереженнями ситуація в українському суспільстві змінюється?

Скажу чесно. Коли сидиш у своїй виплеканій роками інформаційній бульбашці, в зручному макрокосмосі адекватних людських стосунків, то маєш трохи покручену картинку дійсності, бо починає здаватися, що всі чоловіки, як і твій, бігають до супермаркету за прокладками та тампонами, подружки за кавою замовляють величезний кусок , преспокойно зізнаючись, що «цей пмс дістав», а татові по телефону між іншим кажеш, що працюєш сьогодні з дому, бо місячні і сил нема виповзати за межі кімнати. А потім висовуєш носа зі своєї бульбашки і трохи вжахаєшся. Чоловікам, які відверто гідують спати із жінкою в одній постелі, бо «фу, в тобі місячні», жінкам, які досі ховають по кутках шухляд прокладки, щоб ніхто з домашніх, не дай боже, не побачивши, що у здорової жінки фертильного віку – дивина-дивина! - раз на місяць з піхви тече кров. Жахаєшся історіями про дівчат, яким ніхто, зовсім ніхто не розповів про місячні, і з початком першої менструації вони свято переконані, що помирають, бо це ж дах! Але правда завжди десь посередині, я гадаю. Так, скажімо, в українських рекламних роликах прокладки досі щедро поливають синьою водою, яка має символізувати кров і не надто травмувати вразливих глядачів виглядом червоного пятна на прокладці, але разом із тим на місце «критичних днів» у тій самій рекламі приходять «менструації» або "місячні" - і це вже хай невеликий, але крок уперед. 

Закони, культура, громадські ініціативи яких країн та які саме ви хотіли б, щоб були впроваджені в Україні?

Сьогодні для мене Шотландія – взірець боротьби ділом, а не словом, із менструальною стигмою та менструальною бідністю, бо признавши те, що жінки мають право на безкоштовні засоби гігієни і почали роздавати прокладки та тампони в навчальних закладах, Шотландія зробила не просто крок уперед, а дострибнула аж до стратосфери. Бо немає нічого гіршого за принизливе відчуття собі якимось «брудніськом» чи невдахою, коли в тобі немає грошей на прокладки, і тобі доводиться в кращому випадку крутити квач із ганчірок або й узагалі із кількох шарів туалетного паперу, щоб давати собі раду під час місячних. І це почуття провини та приниження, на жаль, досі несе на собі, мов хрест, мільйони жінок. Менструальна бідність аж ніяк не подолана. В Україні зокрема! Я досі пригадую це почуття безпорадності і якогось глобального цивілізаційного краху, коли в березні Київ був у оточенні, а з тих кількох магазинів, що ще працювали, поступово пропадали прокладки і тампони. Це справді страшно, коли йде війна, коли на місто падають бомби, а ти подумки вираховуєш, як надовго тобі вистачити домашнього запасу гігієнічних засобів і що ти робитимеш потім, як він скінчиться. Знову ганчірки? Знову кроваве шмаття в трусах? Так, для мене відсутність прокладок у магазинах було унаочненням кінця всіх цивілізаційних здобутків.

Авторка колажу Lera Sxemka

Ким із громадських активістів ви захоплюєтеся?

Канадська місткиня Рупі Каур поцілила мені в саме серце, коли виклала в інстаграм своє фото із прямою крові на піжамі. Огидний скандал, який потягнувся слідом за цим фото, коли інстаграм то оголошував, що фото порушує правила спільноти і прибирав його, то знову повертався на місце – це дуже красномовне ставлення до жінок і до менструацій. І те, що місткіні вистачило сил і мужності витримати той шквал хейту, що накрив її з головою, для мене – взірець наслідування. Так, на шляху боротьби з менструальною стигмою буде багато злетів, але не менше і падінь, але шлях є лише один – уперед.

На вашу думку, чи одна змінити в Україні ситуацію з табуюванням навколо тих менструацій?

Одна людина, одна книжка, один пост у фейсбуці, одне фото в інстаграмі можуть і не догукатися до всіх і шкірного, але зрушити з місця невивертку, громіздку громадську думку щодо менструальної стигми чи менструальної бідності їй цілком до снаги. Хай на пів волосини, хай на пів кроку, але це вже буде рух, а не млява бездіяльність. Бо будуть ті, хто підуть слідом. Будуть ті, хто долучатиме свій голос до твого. Ті, хто скажуть: так, я теж це відчула, так, мені теж було боляче, соромно, соромно і так не має далі бути. І ось уже один голос перетворюється на сто, одна книжка – на десять, це так працює, і зрештою шотладська ініціатива із постачанням безкоштовних засобів гігієни чи скандинавські відпустки на годину менструації із дивовиж і «ти ба, як люди живуть!» перетворюються на норму та стандарт.

Читайте також: ІСПАНСЬКИЙ ПЕРЕЛІД ДОЗВОЛИТИ ЖІНКАМ БРАТИ ВІДГУЛ ПІД ЧАС МЕНСТРУАЦІЇ