Інквізиції по-українськи: як боролися із чаклунством на наших землях?

У цей буремний час, повіряємося до нашого циклу матеріалів, від сучасних дослідників рідної культури Тверда Криця.

Полювання на ведьмом у Європі розпочалося ще в XV столітті, коли Римський Папа Інокентій VII видав буллу "Summis desiderantes affectibus" ("Усіма силами душі"). Цей документ офіційно визнав існування чаклунства і дозволив інквізіціям займатися покаранням винних у цьому промислі. Масла у вогонь підлили двоє інквізиторів — Генріх Крамер і Якоб Шпренгер. Вони бачили трактат «Молот відьом», де описали як розпізнавати й карати чародіїв.

Тоді Європу охопила істерія: інквізитори розпочинали відьомські процеси без вагомих причин. Часто люди засуджували своїх особистих ворогів та інакодумців. За два століття розглянули близько 100 тисяч чаклунських справ, з яких близько половини закінчилися смертною карою.

Допит “відьми” перед тортурами

Україну масові страти відьомом минули. Так сталося через те, що католицизм не мав великого впливу на землі, що входили до Речі Посполитої. Тут люди були терпими до проявів різних релігій і священнослужителі не заохочували до переслідувань чаклунів. Також суди не виносили жорстких вироків, бо обвинувачення здебільшого стосувалися побутових справ. Поки в Європі судили за викрадення й убивства дітей, у нас до відповідальності притягали за хворий худобу чи прокльони.

Відьма, що готує зілля, 1773 рік.

Єдина українська розправа над відьмами, яка схожа на європейську сталася у Гадячі у 1666 році. Тоді дружина Івана Брюховецького втратила ще ненароджене дитя. За це гетьман звинуватив шістьох жінок, які начебто «…викрали у гетьманової дружини дитину з черева», і засудивши їх до публічного спалення.

Всього до нашого часу збереглося близько 200 судових позовів проти чаклунства. З них лише 5% закінчилися муками. В інших випадках обвинувачених били, змушували сплачувати штраф або відпускали. Зазвичай судили жінок. І тут варто зазначити, що Україна в цьому плані є унікальною, адже в інших країнах у ведомстві звинувачували і чоловіків. У Фінляндії цей показник становить 50% обвинувачених, у Росії – 70%, а в Ісландії – 90%. А у нас чоловіків серед обвинувачених близько 20%.

Обертка книги «Молот ведьом» 1669 року

Загалом скарги були схожими між собою. Відьом судили за псування врожаю, насилання хвороб чи родинні конфлікти. Найчастіше свекруха звинувачувала у чарах невістку, а та свекруху. Також велику роль відігравали ревнощі та підозри у зраді. Показовий випадок стався у 1717 році у містечку Сатанів, що на Поділлі. Тоді Яцко Грекович поскаржився у суді на свою дружину Ганну. Підставою для обвинувачення стало те, що жінка не дбала про господарство, а ходила на танці, де фліртувала з іншими чоловіками, та ще й до всього варила зілля, щоби відруїти чоловіка. В результаті виявилося, що ніяке не зілля, а звичайні ліки.

Шабаш ведьмом, Жак де Гейн, 16 - 17 століття

Про фантастичні речі в історії українського чародійства мало гадок. Наші відьми літали хіба у літературі. Та все ж одного разу на суді обвинувачена Оришка Лічманіха розповідала різні небіліці. За її словами, свої відьомські знання вона отримала під час навчання у чотирьох інших чародійок. Щочетверга вони збиралися в будинку однієї з них і на березових дрючках літали на великі збори. Судді в такі речі не повірили та відпустили Оришку.

Українська ведьма, малюнок кінця XIX століття

Останнє обвинувачення у відьомстві розглядали у 1829 році у містечку Липовець. Тоді священик звинуватив жінку за уроки, які вона ґвалтувала за допомогою жбурляння капустяного листя та соломи. В результаті справу закрили і покарали панотцеві не турбувати суд через дрібниці. Після цього скарги на чародійство не надходили. Та все ж таки образ ведьми в українському суспільстві зберігся. Зараз він набув нових рис і став активно використовуватися в сучасному кінематографі та літературі.

Фото прес-служба Тверда Криця